Книга «Зоар c комментарием Сулам» – это адаптация Зоар для нашего поколения.

Этот проект имеет своей целью создание полного перевода книги "Зоар" с комментарием "Сулам" на русский и украинский языки с последующим ее изданием в печатном и электронном форматах. Организация и финансирование проекта осуществляется группой энтузиастов из разных стран мира, осознающих важность распространения каббалы для дальнейшего развития человечества

Передмова до книги Зогар. Частина друга

Продовження. Першу частину читайте тут.
Переклад Міжнародної академії кабали.

Єгуда Ашлаг (Бааль Сулам)

10) І от відкрилася нам можливість зрозуміти четверте дослідження. Як може бути, що святість Творця дала існування системі нечистоти і кліпот при тому, що вони є вкрай далекими від Його святості, і як може бути, що Він годує їх та підтримує їхнє існування. Проте треба зрозуміти спочатку сутність нечистоти і кліпот: чим вона є.

І знай, що це – велике бажання отримувати, котре, як ми говорили, є сутністю існування душ у плані їхнього єства як створіння. Завдяки йому вони готові отримати все наповнення, що є в задумі творіння, але воно не залишиться в душах у своїй формі, бо якби залишилося в них, були б вони вимушені залишитися назавжди відокремленими від Творця, адже відмінність їхніх властивостей відділяла б їх від Нього.

І щоб виправити це розходження, притаманне клі душ, створив Творець всі повністю світи та поділив їх на дві системи, як написано: «Це на противагу цьому створив Всесильний»[1]. І це – чотири світи АБЄА святості, і на противагу ним – чотири світи АБЄА нечистоти. І наділив бажанням віддавати систему АБЄА святості, та вилучив з них бажання отримувати для себе (як пояснено у «Вступі до науки кабала»), і дав його системі світів АБЄА нечистоти. І стали ті через це відокремленими від Творця й від усіх світів святості. Через це і звуться кліпот «мертвими», як сказано, «жертвоприношення мертвим», так само і грішники, що тягнуться за ними, як сказали мудреці: «Грішники за життя свого звуться мертвими»[2], бо бажання отримувати, що вкарбовано в них, є протилежним характеру святості Творця. Воно відділяє їх від Життя життів, і вони є далекими від Нього (хай благословиться) абсолютно, бо в Нього немає й тіні отримання, а лише тільки віддача, а в кліпот немає анітрішечки віддачі, – лише отримання собі, виключно для свого задоволення, і немає протилежності властивостей більшої за це. А ти вже знаєш, що відстань у духовному починається щонайменшою розбіжністю властивостей і закінчується протилежністю властивостей, що є повним віддаленням остаточного рівня.

11) І спустилися світи вниз, до феномену існування цього матеріального світу, тобто до місця, в котрому будуть існувати тіло й душа, а також час зіпсованості і час виправлення. Тіло, котре є бажанням отримувати для себе, походить від свого кореня в задумі творіння, як зазначено вище, і проходить через систему світів нечистоти, як сказано: «Диким ослям народжуватиметься людина»[3]. І залишається підкореним цій системі до 13 років, і це є час зіпсованості. А завдяки заняттям заповідями від 13 років і далі, коли займається для того, щоб принести задоволення своєму Творцю, людина починає очищати своє бажання отримувати, котре вкарбоване в ній, і перетворювати його потроху на заради віддачі. І цим все більше притягує святу душу від задуму творіння, і та проходить через систему світів святості та вдягається у тіло, і це є часом виправлення.

І таким чином продовжує здобувати й осягати ступені святості від задуму творіння, що у світі Нескінченності. Аж поки вони допомагають людині перевернути бажання отримувати для себе, котре в ній, щоб було все в категорії «отримує, аби принести задоволення Творцю», а зовсім не для власної користі. І цим здобуває людина тотожність властивостей зі своїм Сотворителем, бо отримання заради віддачі вважається властивістю чистої віддачі. (Це як написано в трактаті Кідушин, 7:  якщо чоловік (наречений) поважний, то коли дає вона (наречена, обручку), тоді він говорить (слова при одруженні): «Отже, ти присвячена», бо отримання, коли воно для того, щоб принести задоволення тому, хто дає, вважається повною віддачею і даванням. І тоді здобуває людина повне злиття з Творцем, бо духовне злиття є нічим іншим, як тотожністю властивостей, (як сказали мудреці: ”Як можна злитися з Ним? Лише злившись з Його властивостями”). І цим стає людина гідною прийняти все благо і приємність, і ніжність, що є в задумі творіння.

12) І ось вже достатньо з’ясована нами справа виправлення бажання отримувати, що вкарбована в душі з боку задуму творіння, бо підготував Творець для них дві системи, зазначені вище, одну на противагу іншій, через які проходять душі та поділяються на дві категорії: «тіло» й «душа», що одягаються одне в одне. І за допомоги Тори та заповідей зрештою робляться такими, що зможуть перетворювати форму бажання отримувати на форму бажання віддавати. І тоді зможуть прийняти все благо, що є в задумі творіння, і разом з цим заслуговують тривкого злиття з Творцем. Оскільки заслужили роботою в Торі та заповідях утотожнення своїх властивостей з Ним, що вважається остаточним виправленням.

І тоді через те, що вже не буде жодної потреби в нечистій «сітрі ахра», вона зникне зі світу, «і буде поглинена смерть навіки»[4]. А вся робота в Торі та заповідях, котра дана всьому загалові світу впродовж шести тисяч років існування світу, а також і кожній окремій людині протягом сімдесяти років її життя, вона лише тільки для того, аби привести їх до остаточного виправлення в згаданому утотожненні властивостей із Творцем.

Також добре з’ясоване питання виникнення і появи системи кліпот й нечистоти з Його святості, що було обов’язковим, аби нею створити тіла, котрі потім виправляться Торою та заповідями, бо якби не були б дані нам звідти тіла з їхнім зіпсованим системою нечистоти бажанням отримувати, то не з’явилося б у нас ніколи можливості виправити його, бо людина не виправляє те, чого в неї немає.

13) Проте поки що залишилось нам зрозуміти врешті-решт те, що оскільки бажання отримувати собі, воно настільки дефектне і зіпсоване, – то як воно з’явилося й існувало в задумі творіння в Нескінченності, єдності якої не можуть ні думка, ні слово пояснити? А справа в тому, що по-правді, відразу ж у задумі створити душі, думка Його довершила все, бо не потребує інструменту для дії, як ми. І відразу ж виникли й почали існувати всі душі і всі світи, котрі мали бути створеними, сповнені всього добра та насолоди й ніжності, котрі задумав Він для них, у повній і остаточній довершеності, яку душі мають отримати в кінцевому виправленні. Тобто – після того, як бажання отримувати, що в душах, вже дістане повністю все своє виправлення, і перетвориться, ставши чистою віддачею, у повній тотожності властивостей з Творцем. І це тому, що в Його довічності (хай благословиться) минуле, майбутнє й теперішнє функціонують разом, і майбутнє слугує Йому, як нині суще. І нестачі часу немає в Ньому.

І через це не було взагалі у світі Нескінченності феномену зіпсованого бажання отримувати в категорії роз’єднаності. А навпаки, та тотожність властивостей, що має розкрится в кінцевому виправленні, відразу ж з’являється в Його довічності. І про це сказали мкдреці (в «Піркей де-Рабі Еліезер»): «Перш, ніж було створено світ, були Він та ім’я Його одним, бо форма роз’єднання, що в бажанні отримувати, не розкривалася зовсім в існуванні душ, що з’явилися в задумі творіння, а були вони злиті з Ним в тотожності властивостей за принципом «Він і ім’я Його – одним є».

14) Отже ти, безумовно, бачиш, що зазвичай існують три стани душі.

Стан  перший – це їхнє існування в Нескінченності, в задумі творіння, коли вони вже мають там майбутню форму остаточного виправлення.

Стан другий – це їхнє існування у формі «шести тисяч років», коли вони поділені двома системами, зазначеними вище, на тіло та душу. І дана їм робота в Торі та заповідях, аби перетворити бажання отримувати, що в них, і привести його до стану бажання приносити задоволення їхньому Творцеві, а зовсім не собі. І впродовж усього тривання цього стану не відбувається виправлення тіл, а лише душ. Тобто треба усунути із себе властивість будь-якого егоїстичного отримання, що є властивістю тіла, і залишитися з властивістю бажання тільки віддавати. І це є форма бажання, що в душах. І навіть душі праведників не зможуть насолоджуватися в Ґан Еден, райському саду після їхньої смерті, аж допоки повністю не згниють їхні тіла у прасі.

Стан третій – це стан остаточного виправлення душ після воскресіння мертвих, коли прийде повне  виправлення також і для тіл, бо тоді перетворять також саме отримання, котре є властивістю тіла, щоб панувала над нею властивість чистої віддачі, і стають гідними отримати собі все благо й насолоду, і приємність, що в задумі творіння. І разом з усім цим заслужать тривкого злиття на основі тотожності властивостей з Творцем, бо дістануть все це не з боку свого бажання отримати, а з боку бажання надати задоволення Творцеві, адже має Він втіху, коли отримують від Нього.

І задля стислості користуватимусь з цього моменту й далі назвами трьох цих станів, тобто: стан перший, стан другий і стан третій, а ти запам’ятай все, що пояснене тут про кожен з них.

15) А коли подивишся на ці три стани, знайдеш, що вони явно зумовлюють один одного так, що коли б можливо було, щоб скасувалось щось в одному, то анулювались би всі вони. Бо, наприклад, якби не з’явився стан третій, котрий є перетворенням властивості отримання на властивість віддачі, тоді, безумовно, не зміг  би з’явитися стан перший, що в Нескінченності. Адже повна досконалість вийшла в ньому саме тому, що має вона існувати в стані третьому, тому вже функціонує тут в Його одвічності, як «теперішнє». І вся досконалість, що фігурує в цьому стані, вона лише як скопійоване з того, що має з’явитися, в те, що вже існує в ньому. Але якби було можливо, щоб анулювалося майбутнє, то не було б існування «теперішньому». Адже стан третій зобов’язує існувати все в стані першому. І тим більше, при скасуванні будь-чого в стані другому, де відбувається вся робота, що в майбутньому закінчиться третім станом, робота зіпсуття й виправлення, підйом душ по ступеням. То як з’явиться стан третій? Отже, стан другий зумовлює стан третій.

Також і стан перший, що в Нескінченності, де вже існує вся досконалість, що в стані третьому. Він зобов’язує, безсумнівно, щоб було це зумовлено, тобто, щоб проявилися і стан другий, і стан третій. Точно в тій же досконалості, що там, – нічим не меншій і нічим не більшій. Адже стан перший, він, безумовно, сам зобов’язує, щоб розвернулися дві протилежні системи в реальності стану другого, щоб уможливити через систему нечистоти існування тіла в зіпсованому бажанні отримувати. І тоді можна нам виправити його. А коли б не існувала система світів нечистоти, не мали б ми цього бажання отримувати, і не було б можливості виправити його і прийти до стану третього, бо людина не виправляє те, чого в неї немає. Отже, нема чого й питати, чому заснувалася зі стану першого система нечистоти, бо навпаки, стан перший зобов’язує її появу та існування в стані другому.

16) І не треба через це ускладнювати питання, мовляв, коли так, то й вибір у нас забрано, оскільки ми вимушені вдосконалитися та неодмінно прийняти стан третій через те, що він вже існує в стані першому. Але справа в тому, що два шляхи приготував нам Творець в стані другому, аби привести нас до стану третього. Перший шлях – виконанням Тори і заповідей так, як це пояснено вище. А другий шлях – це дорога страждань, коли страждання самі очищають тіло і примусять нас, зрештою, перетворити бажання отримувати, що в нас, і набути властивість бажання віддавати – та злитися з Творцем. Так, як сказали мудреці (Сангедрін, 97:2): «Якщо повернетесь до виправлення, – добре, а якщо ні, поставлю над вами царя, як Аман, і примусом він поверне вас до виправлення». І це те, що сказали мкдреці про написане – «в свій час прискорю»: «Якщо заслужили – прискорю, а якщо ні – в свій час»[5].

Пояснення: якщо заслуговуємо першим шляхом, що означає: виконанням Тори та заповідей, – тоді ми прискорюємо наше виправлення і не потребуємо тяжких і гірких страждань, а також довгого часу аби через всіх них проходити, щоб повернули нас до виправлення примусом. А якщо ні – «у свій час», тобто тільки тоді, коли страждання довершать наше виправлення і прийде час нашого вимушеного виправлення. А в сукупності шляху страждань – також і покарання душ у пеклі.

Але так чи інакше, кінцеве виправлення, тобто стан третій, є зумовленим і вирішеним з боку стану першого. І весь наш вибір – лише між шляхом страждань і шляхом Тори та заповідей. Отже, достатньо з’ясовано, як три ці стани душ пов’язані один з одним, і абсолютно зумовлені один одним.

[1] Писання, Коелет, 7:14
[2] Вавилонський Талмуд, Брахот, 83
[3] Писання, Йов, 11:12
[4] Пророки, Єшайягу, 25:8
[5] Вавилонський Талмуд, Сангедрін, 98:1

Читати далі…

Також рекомендуємо: “І був вечір, і був ранок“, “Букви рабі Амнона Саби. Вступ“, “Зогар: Адам – це рередня лінія, що містить у собі все“, “Рабаш про бажання отримувати в духовному“.