Продовження. Першу частину читайте тут.
Переклад Міжнародної академії кабали.
Єгуда Ашлаг (Бааль Сулам)
10) І от відкрилася нам можливість зрозуміти четверте дослідження. Як може бути, що святість Творця дала існування системі нечистоти і кліпот при тому, що вони є вкрай далекими від Його святості, і як може бути, що Він годує їх та підтримує їхнє існування. Проте треба зрозуміти спочатку сутність нечистоти і кліпот: чим вона є.
І знай, що це – велике бажання отримувати, котре, як ми говорили, є сутністю існування душ у плані їхнього єства як створіння. Завдяки йому вони готові отримати все наповнення, що є в задумі творіння, але воно не залишиться в душах у своїй формі, бо якби залишилося в них, були б вони вимушені залишитися назавжди відокремленими від Творця, адже відмінність їхніх властивостей відділяла б їх від Нього.
І щоб виправити це розходження, притаманне клі душ, створив Творець всі повністю світи та поділив їх на дві системи, як написано: «Це на противагу цьому створив Всесильний»[1]. І це – чотири світи АБЄА святості, і на противагу ним – чотири світи АБЄА нечистоти. І наділив бажанням віддавати систему АБЄА святості, та вилучив з них бажання отримувати для себе (як пояснено у «Вступі до науки кабала»), і дав його системі світів АБЄА нечистоти. І стали ті через це відокремленими від Творця й від усіх світів святості. Через це і звуться кліпот «мертвими», як сказано, «жертвоприношення мертвим», так само і грішники, що тягнуться за ними, як сказали мудреці: «Грішники за життя свого звуться мертвими»[2], бо бажання отримувати, що вкарбовано в них, є протилежним характеру святості Творця. Воно відділяє їх від Життя життів, і вони є далекими від Нього (хай благословиться) абсолютно, бо в Нього немає й тіні отримання, а лише тільки віддача, а в кліпот немає анітрішечки віддачі, – лише отримання собі, виключно для свого задоволення, і немає протилежності властивостей більшої за це. А ти вже знаєш, що відстань у духовному починається щонайменшою розбіжністю властивостей і закінчується протилежністю властивостей, що є повним віддаленням остаточного рівня.
11) І спустилися світи вниз, до феномену існування цього матеріального світу, тобто до місця, в котрому будуть існувати тіло й душа, а також час зіпсованості і час виправлення. Тіло, котре є бажанням отримувати для себе, походить від свого кореня в задумі творіння, як зазначено вище, і проходить через систему світів нечистоти, як сказано: «Диким ослям народжуватиметься людина»[3]. І залишається підкореним цій системі до 13 років, і це є час зіпсованості. А завдяки заняттям заповідями від 13 років і далі, коли займається для того, щоб принести задоволення своєму Творцю, людина починає очищати своє бажання отримувати, котре вкарбоване в ній, і перетворювати його потроху на заради віддачі. І цим все більше притягує святу душу від задуму творіння, і та проходить через систему світів святості та вдягається у тіло, і це є часом виправлення.
І таким чином продовжує здобувати й осягати ступені святості від задуму творіння, що у світі Нескінченності. Аж поки вони допомагають людині перевернути бажання отримувати для себе, котре в ній, щоб було все в категорії «отримує, аби принести задоволення Творцю», а зовсім не для власної користі. І цим здобуває людина тотожність властивостей зі своїм Сотворителем, бо отримання заради віддачі вважається властивістю чистої віддачі. (Це як написано в трактаті Кідушин, 7: якщо чоловік (наречений) поважний, то коли дає вона (наречена, обручку), тоді він говорить (слова при одруженні): «Отже, ти присвячена», бо отримання, коли воно для того, щоб принести задоволення тому, хто дає, вважається повною віддачею і даванням. І тоді здобуває людина повне злиття з Творцем, бо духовне злиття є нічим іншим, як тотожністю властивостей, (як сказали мудреці: ”Як можна злитися з Ним? Лише злившись з Його властивостями”). І цим стає людина гідною прийняти все благо і приємність, і ніжність, що є в задумі творіння.
12) І ось вже достатньо з’ясована нами справа виправлення бажання отримувати, що вкарбована в душі з боку задуму творіння, бо підготував Творець для них дві системи, зазначені вище, одну на противагу іншій, через які проходять душі та поділяються на дві категорії: «тіло» й «душа», що одягаються одне в одне. І за допомоги Тори та заповідей зрештою робляться такими, що зможуть перетворювати форму бажання отримувати на форму бажання віддавати. І тоді зможуть прийняти все благо, що є в задумі творіння, і разом з цим заслуговують тривкого злиття з Творцем. Оскільки заслужили роботою в Торі та заповідях утотожнення своїх властивостей з Ним, що вважається остаточним виправленням.
І тоді через те, що вже не буде жодної потреби в нечистій «сітрі ахра», вона зникне зі світу, «і буде поглинена смерть навіки»[4]. А вся робота в Торі та заповідях, котра дана всьому загалові світу впродовж шести тисяч років існування світу, а також і кожній окремій людині протягом сімдесяти років її життя, вона лише тільки для того, аби привести їх до остаточного виправлення в згаданому утотожненні властивостей із Творцем.
Також добре з’ясоване питання виникнення і появи системи кліпот й нечистоти з Його святості, що було обов’язковим, аби нею створити тіла, котрі потім виправляться Торою та заповідями, бо якби не були б дані нам звідти тіла з їхнім зіпсованим системою нечистоти бажанням отримувати, то не з’явилося б у нас ніколи можливості виправити його, бо людина не виправляє те, чого в неї немає.
13) Проте поки що залишилось нам зрозуміти врешті-решт те, що оскільки бажання отримувати собі, воно настільки дефектне і зіпсоване, – то як воно з’явилося й існувало в задумі творіння в Нескінченності, єдності якої не можуть ні думка, ні слово пояснити? А справа в тому, що по-правді, відразу ж у задумі створити душі, думка Його довершила все, бо не потребує інструменту для дії, як ми. І відразу ж виникли й почали існувати всі душі і всі світи, котрі мали бути створеними, сповнені всього добра та насолоди й ніжності, котрі задумав Він для них, у повній і остаточній довершеності, яку душі мають отримати в кінцевому виправленні. Тобто – після того, як бажання отримувати, що в душах, вже дістане повністю все своє виправлення, і перетвориться, ставши чистою віддачею, у повній тотожності властивостей з Творцем. І це тому, що в Його довічності (хай благословиться) минуле, майбутнє й теперішнє функціонують разом, і майбутнє слугує Йому, як нині суще. І нестачі часу немає в Ньому.
І через це не було взагалі у світі Нескінченності феномену зіпсованого бажання отримувати в категорії роз’єднаності. А навпаки, та тотожність властивостей, що має розкрится в кінцевому виправленні, відразу ж з’являється в Його довічності. І про це сказали мкдреці (в «Піркей де-Рабі Еліезер»): «Перш, ніж було створено світ, були Він та ім’я Його одним, бо форма роз’єднання, що в бажанні отримувати, не розкривалася зовсім в існуванні душ, що з’явилися в задумі творіння, а були вони злиті з Ним в тотожності властивостей за принципом «Він і ім’я Його – одним є».
14) Отже ти, безумовно, бачиш, що зазвичай існують три стани душі.
Стан перший – це їхнє існування в Нескінченності, в задумі творіння, коли вони вже мають там майбутню форму остаточного виправлення.
Стан другий – це їхнє існування у формі «шести тисяч років», коли вони поділені двома системами, зазначеними вище, на тіло та душу. І дана їм робота в Торі та заповідях, аби перетворити бажання отримувати, що в них, і привести його до стану бажання приносити задоволення їхньому Творцеві, а зовсім не собі. І впродовж усього тривання цього стану не відбувається виправлення тіл, а лише душ. Тобто треба усунути із себе властивість будь-якого егоїстичного отримання, що є властивістю тіла, і залишитися з властивістю бажання тільки віддавати. І це є форма бажання, що в душах. І навіть душі праведників не зможуть насолоджуватися в Ґан Еден, райському саду після їхньої смерті, аж допоки повністю не згниють їхні тіла у прасі.
Стан третій – це стан остаточного виправлення душ після воскресіння мертвих, коли прийде повне виправлення також і для тіл, бо тоді перетворять також саме отримання, котре є властивістю тіла, щоб панувала над нею властивість чистої віддачі, і стають гідними отримати собі все благо й насолоду, і приємність, що в задумі творіння. І разом з усім цим заслужать тривкого злиття на основі тотожності властивостей з Творцем, бо дістануть все це не з боку свого бажання отримати, а з боку бажання надати задоволення Творцеві, адже має Він втіху, коли отримують від Нього.
І задля стислості користуватимусь з цього моменту й далі назвами трьох цих станів, тобто: стан перший, стан другий і стан третій, а ти запам’ятай все, що пояснене тут про кожен з них.
15) А коли подивишся на ці три стани, знайдеш, що вони явно зумовлюють один одного так, що коли б можливо було, щоб скасувалось щось в одному, то анулювались би всі вони. Бо, наприклад, якби не з’явився стан третій, котрий є перетворенням властивості отримання на властивість віддачі, тоді, безумовно, не зміг би з’явитися стан перший, що в Нескінченності. Адже повна досконалість вийшла в ньому саме тому, що має вона існувати в стані третьому, тому вже функціонує тут в Його одвічності, як «теперішнє». І вся досконалість, що фігурує в цьому стані, вона лише як скопійоване з того, що має з’явитися, в те, що вже існує в ньому. Але якби було можливо, щоб анулювалося майбутнє, то не було б існування «теперішньому». Адже стан третій зобов’язує існувати все в стані першому. І тим більше, при скасуванні будь-чого в стані другому, де відбувається вся робота, що в майбутньому закінчиться третім станом, робота зіпсуття й виправлення, підйом душ по ступеням. То як з’явиться стан третій? Отже, стан другий зумовлює стан третій.
Також і стан перший, що в Нескінченності, де вже існує вся досконалість, що в стані третьому. Він зобов’язує, безсумнівно, щоб було це зумовлено, тобто, щоб проявилися і стан другий, і стан третій. Точно в тій же досконалості, що там, – нічим не меншій і нічим не більшій. Адже стан перший, він, безумовно, сам зобов’язує, щоб розвернулися дві протилежні системи в реальності стану другого, щоб уможливити через систему нечистоти існування тіла в зіпсованому бажанні отримувати. І тоді можна нам виправити його. А коли б не існувала система світів нечистоти, не мали б ми цього бажання отримувати, і не було б можливості виправити його і прийти до стану третього, бо людина не виправляє те, чого в неї немає. Отже, нема чого й питати, чому заснувалася зі стану першого система нечистоти, бо навпаки, стан перший зобов’язує її появу та існування в стані другому.
16) І не треба через це ускладнювати питання, мовляв, коли так, то й вибір у нас забрано, оскільки ми вимушені вдосконалитися та неодмінно прийняти стан третій через те, що він вже існує в стані першому. Але справа в тому, що два шляхи приготував нам Творець в стані другому, аби привести нас до стану третього. Перший шлях – виконанням Тори і заповідей так, як це пояснено вище. А другий шлях – це дорога страждань, коли страждання самі очищають тіло і примусять нас, зрештою, перетворити бажання отримувати, що в нас, і набути властивість бажання віддавати – та злитися з Творцем. Так, як сказали мудреці (Сангедрін, 97:2): «Якщо повернетесь до виправлення, – добре, а якщо ні, поставлю над вами царя, як Аман, і примусом він поверне вас до виправлення». І це те, що сказали мкдреці про написане – «в свій час прискорю»: «Якщо заслужили – прискорю, а якщо ні – в свій час»[5].
Пояснення: якщо заслуговуємо першим шляхом, що означає: виконанням Тори та заповідей, – тоді ми прискорюємо наше виправлення і не потребуємо тяжких і гірких страждань, а також довгого часу аби через всіх них проходити, щоб повернули нас до виправлення примусом. А якщо ні – «у свій час», тобто тільки тоді, коли страждання довершать наше виправлення і прийде час нашого вимушеного виправлення. А в сукупності шляху страждань – також і покарання душ у пеклі.
Але так чи інакше, кінцеве виправлення, тобто стан третій, є зумовленим і вирішеним з боку стану першого. І весь наш вибір – лише між шляхом страждань і шляхом Тори та заповідей. Отже, достатньо з’ясовано, як три ці стани душ пов’язані один з одним, і абсолютно зумовлені один одним.
[1] Писання, Коелет, 7:14
[2] Вавилонський Талмуд, Брахот, 83
[3] Писання, Йов, 11:12
[4] Пророки, Єшайягу, 25:8
[5] Вавилонський Талмуд, Сангедрін, 98:1
Також рекомендуємо: “І був вечір, і був ранок“, “Букви рабі Амнона Саби. Вступ“, “Зогар: Адам – це рередня лінія, що містить у собі все“, “Рабаш про бажання отримувати в духовному“.