Передмова до книги Зогар. Частина третя

Продовження. Другу частину читайте тут.
Переклад Міжнародної академії кабали.

Єгуда Ашлаг (Бааль Сулам)

17) І з того, що пояснено, добре зрозуміле третє питання, яке ми підняли, що коли ми дивимося на себе, то знаходимо себе зіпсованими і нікчемними, гідними ганьби більш за будь-що інше. А коли ми дивимося на Майстра, який створив нас, то ми мали б бути на вищому ступені достойностей, найбільш гідному слави, відповідних Майстрові, що створив нас, бо це в природі досконалого Майстра: що створіння його є досконалими.

І зі сказаного добре зрозуміло, що те наше тіло, в усіх його проявах і надбаннях нікчемних, є зовсім не нашим справжнім тілом. Адже наше істинне тіло, тобто вічне, досконале всілякими видами довершеності, – воно вже є, перебуває й існує в Нескінченності в категорії стану першого, де отримує свою досконалу форму від того, яким буде в стані третьому, тобто отримання у формі віддачі, що є тотожністю властивостей з Нескінченним, хай благословиться. І якщо дійсно наш стан перший сам зобов’язує, що дана нам буде в реальності стану другого кліпа цього нашого тіла, в його нікчемній і дефектній формі, тобто в бажанні отримувати лише собі, що є силою відокремлення від Нескінченності, щоб виправити його і уможливити нам отримати наше вічне тіло, повністю і дієво, в стані третьому, то нічого нам взагалі ремствувати на це, адже роботу нашу не можна уявити інакше, як тільки в цьому тілі, минущому й нікчемному, бо людина не виправляє те, чого в неї нема. Отже, ми дійсно вже існуємо в тій мірі довершеності, що і гідна досконалого Майстра і пасує Йому, який утворив нас також і в цьому нашому стані другому, бо тіло це нічим не принижує нас, адже воно йде до смерті та анулювання, і уготоване нам лише на термін часу, необхідного щоб анулювати його і здобути його вічну форму.

18) І разом з цим, улагоджується й питання п’яте, котре ми ставили: як може бути, щоб з Вічного походили діяння невічні, з обмеженим існуванням, та нікчемні. Але з того, що з’ясовано, зрозуміло, що насправді ми вже стоїмо перед Ним, як належить Його одвічності, тобто створіннями вічними, в усій довершеності. І ця наша вічність зобов’язує, безумовно, до того, щоб кліпа тіла, котра дана нам лише для роботи, була минущою й нікчемною, бо якби залишалась навічно (хай нас омине!), тоді були б ми відокремлені від Життя життів назавжди. І ми вже говорили в пункті тринадцятому, що ця властивість нашого тіла, егоїстичне бажання отримувати, зовсім не існує в задумі вічного створіння, бо там ми постаємо в тій формі, що у стані третьому. Але вона обов’язкова для нас в реальності стану другого, щоб дати нам можливість виправити її. А про стан решти створінь світу, окрім людини, навіть і питання немає, оскільки людина є центром усього створіння, як буде описано далі (в п.39). А всі решта створінь не мають ніякої власної цінності та розрахунку, окрім тієї міри, якою вони корисні людині, щоб привести її до досконалості. І тому вони піднімаються та спускаються разом з нею, без жодного розрахунку щодо них самих.

19) А разом з цим пояснюється і питання четверте, де проблема для нас була в тому, що оскільки у звичаї доброго робити добро, то як з самого початку утворив створіння, щоб вони мучились і страждали протягом усього свого життя? Бо, як сказано, всі ці страждання зумовлюються нашим станом першим, адже досконала вічність, що є в нас там, котру отримуємо зі стану третього, що має прийти, примушує нас іти або шляхом Тори, або шляхом страждань, прийти й дістатися нашої вічності, що в стані третьому. А всі ці страждання стосуються лише кліпи нашого цього тіла, котра створена лише тільки для смерті та поховання.

І це вчить нас тому, що бажання нашого тіла отримувати для себе, створене лише для того, аби усунути його і звести зі світу, та обернути його на бажання віддавати. А страждання, котрі ми терпимо, – це лише прояви, щоб розкрити нам нікчемність і шкідливість, що притаманні йому.

Отже, дивись і побачиш, що коли всі мешканці світу одностайно згодяться скасувати і звести зі світу своє бажання отримувати, і не буде в них іншого бажання, крім як віддавати своїм ближнім, тоді анулюються всі турботи і всі шкідники на землі, і кожен буде впевненим в здоровому і досконалому житті. Адже в кожного з нас буде великий світ, котрий турбуватиметься про нього і задовольнятиме його запити.

Однак, коли в кожного є лише тільки бажання отримувати для себе, то звідси й усі турботи, страждання, війни і нищення, від яких не маємо ми порятунку, і які послаблюють наші тіла різноманітними хворобами та муками. І ти бачиш, що всі ці страждання, що існують у нашому світі, є ніщо інше, як явища, запропоновані нам, аби спонукати нас анулювати злу кліпу нашого тіла, і набути досконалої форми бажання віддавати. І це те, про що ми говорили, що шлях страждань сам здатний привести нас до бажаної форми. І знай, що заповіді між людиною та її ближнім передують заповідям, що між людиною і Творцем, бо віддача ближньому приводить її до віддачі Творцеві.

20) І після всього, що з’ясувалося, знайшло своє розв’язання питання перше, де ми з’ясовували, що є нашою сутністю? Бо вона така ж, як і сутність усіх елементів дійсності, і є не більше й не менше ніж бажання отримувати (як сказано в п.7). Але не таке, яким постає перед нами зараз, в реальності стану другого, де воно є бажанням отримувати лише для себе. А таке, як постає й існує в стані першому, в Нескінченності, тобто у формі вічній, котрою є бажання отримувати ради того, щоб надати задоволення Творцю (як сказано в п.13).

І попри те, що ми ще не дійшли фактично до стану третього, і поки що бракує нам часу, все ж це ніяк не шкодить головному в нашій сутності. Оскільки наш стан третій обов’язково прийде для нас, цьому є певність з боку стану першого, тому «кожний, хто має стягнути борг, неначе вже отримав гроші». А те, що «бракує часу», вважається недоліком лише там, де є якийсь сумнів, чи довершиться вчасно те, що має бути довершено. А оскільки немає в нас жодного сумніву щодо цього, отже, для нас це означає, ніби ми вже досягли стану третього. І це тіло в його гидкій формі, що дано нам тепер, і воно також не ушкоджує нашу сутність через те, що йому і всім його надбанням належить повністю анулюватися разом зі всією системою нечистоти, котра є їхнім джерелом. А все, чому належить згоріти, вже неначе згоріло, і вважається, ніби ніколи й не існувало. Проте душа, що вдягнена в те тіло, сутністю якої є також лише бажання, але бажання віддавати, – приходить вона до нас з системи чотирьох світів АБЄА святості. Вона існує вічно, бо ця форма, бажання віддавати, тотожне за властивостями з Життям життів, і жодному разі не є минущою. І завершимо це питання далі, починаючи з пункту тридцять другого.

21) І не слідуй за думкою філософів, котрі говорять, що головне в сутності душі – це «матерія розуму», і з’являється вона лише в силу розумінь, яких набуває, бо від них вона зростає, і вони є всім її існуванням. А те, наскільки вона залишається після смерті тіла, повністю залежить від міри розумінь і знань, що отримала. Так що, коли немає в неї розуміння, то немає й основи для продовження існування. І це не є думкою Тори, і ніяк не може бути прийняте. Та й кожна жива істота, котра пробувала колись набути розуму, знає і відчуває, що розум є надбанням, а не сутністю його господаря. А, як пояснено, весь матеріал створіння, як матерія духовних сутностей, так і матерія сутностей матеріальних, є не більшим й не меншим, ніж бажанням отримувати. (І незважаючи на те, що ми говорили, що вся душа є бажанням віддачі, – це лише в силу виправлень від облачення у відбите світло, котре вона отримує від вищих світів, звідки приходить до нас, і питання цього облачення пояснене ретельно у «Вступі до мудрості кабали». А головне в сутності душі є також бажання отримувати).

А все, що дано нам розпізнати та розрізнити між різними об’єктами, через це розпізнається лише як бажання. Бо бажання в усьому, що існує, народжує для людини потреби, а потреби породжують їй думки і розуміння в такій мірі, щоб здобути те, що вимагають її потреби, котрі зобов’язує вимагати бажання отримувати. І як бажання в усіх людей різні, так і потреби й думки, та розуміння їхні в усіх різні. Наприклад ті, в кого бажання отримувати обмежене лише тваринними пристрастями, – думки й розуміння потрібні їм, аби тільки задовольнити це бажання в усій його тваринній повноті. І хоча користуються вони розумом і знанням як люди, все ж «достатньо рабу бути, як господар його», тому й розум цей – тваринний, оскільки він підкорений тваринному бажанню й обслуговує його.

А ті, у кого бажання отримувати посилюється головним чином в людських пристрастях, таких, як шанолюбство і влада над іншими, чого не існує в тваринному світі, – тож головне в їхніх потребах, думках і розуміннях, – лише аби задовольнити це їхнє бажання якомога повніше. А ті, у кого їхнє бажання отримувати посилюється головним чином до отримання знань, то головне в їхніх потребах, думках і розуміннях, – задовольнити це їхнє бажання в повній мірі.

22) І ці три види бажань  існують переважно у всього роду людського, проте перемішуються в кожного в різних пропорціях, і звідси походять усі відмінності між людьми. А з матеріальних властивостей робимо висновок також щодо властивостей духовних об’єктів, відповідно до їхньої духовної цінності.

23) Так що також і в душах людей духовних, у яких через облачання у відбите світло, котре отримують від вищих світів, звідки самі приходять, немає нічого, окрім бажання принести задоволення Творцю. І це бажання є сутністю та єством душі, як зазначено вище. І виходить, що після того, як вдягається в тіло людини, вона народжує в ньому потреби, думки та розуміння задовольнити в повній мірі її бажання віддавати, тобто надавати насолоду Творцеві відповідно до міри її бажання.

24) І оскільки єство і сутність тіла є лише бажанням отримувати для себе, і всі його удачі та здобутки є наповненнями цього зіпсованого бажання отримувати, котре з самого початку створене лише, щоб знищити його й усунути зі світу, аби прийти в остаточному виправленні до досконалого стану третього, тому воно смертне, минуще і нікчемне: воно й усі його набутки разом з ним – як тінь швидкоплинна, що не залишає по собі нічого. А оскільки єство та сутність душі є лише бажанням віддавати, і всі її удачі та здобутки є наповненням цього бажання віддавати, котре вже існує й постає у вічному стані другому, а також у стані третьому, що має прийти, тому вона зовсім не є смертною та минущою, а вона і разом з нею всі її здобутки є вічними, що живуть та існують вічно. І зникнення тіла в час його смерті не впливає на неї ніяк, а навпаки, зникнення властивості зіпсованого тіла дуже зміцнює її, і зможе вона тоді піднестися у височінь, у Ґан Еден.

І добре з’ясувалося, що продовження існування душі зовсім не залежить від знань, котрі вона набула, як це говорять філософи. А її вічність – вона в сутності її єства, тобто в бажанні віддавати, котре є її єством. І зміст знань, що здобула – це її винагорода, а не її сутність.

25) І звідси витікає остаточний результат п’ятого дослідження, де ми запитували: оскільки тіло є зіпсованим настільки, що душа не може існувати в повній своїй чистоті, аж поки тіло не згниє в прасі, то коли так, – чому воно знову постає у воскресінні мертвих? А також те, що сказали мудреці, що в майбутньому мертві постануть до життя зі своїми вадами, щоб не сказали: інший він (Зоар, Емор, 17).

І цю справу урозумій добре із задуму самого творіння, тобто зі стану першого. Бо сказали ми, що оскільки задумом було насолодити створіння, то є неодмінним, що, певно, створив бажання отримувати надзвичайно великим і надмірним, аби отримало все те велике благо, що в задумі творіння, бо велика насолода і велике бажання отримувати – паралельні й дорівнюють одне одному. І сказали ми там, що це велике бажання отримувати – воно й є вся та нова матерія, котру Він створив, через те, що не потрібно нічого більш за це, аби реалізувати задум творіння. І тому, що природа досконалого Майстра – не робити нічого зайвого, як говориться про це в «Пісні єдності»: «В усій своїй роботі Ти нічого не забув, не зменшив і не додав зайвого».

Також сказали ми там, що це надмірне бажання отримувати відняте повністю від системи святості й передане системі світів нечистоти, з котрої й походить існування тіл та їхнього забезпечення, і всіх їхніх набутків у цьому світі. Аж поки людина досягає віку тринадцяти років, коли заняттями в Торі починає осягати душу святості, і тоді живиться від системи світів святості відповідно до величі душі святості, котру здобула.

Також сказали ми вище, що протягом шести тисяч років, даних нам для роботи в Торі й заповідях, ніякі виправлення не даються від цього тілу, тобто надмірному бажанню отримувати, що в ньому. А всі виправлення, що з’являються від цієї роботи, отримує лише душа, котра підноситься завдяки ним до високих ступенів святості й чистоти, що означає лише збільшення бажання віддачі, котра приходить з душею. І через це призначення тіла – вмерти, і бути похованим, і згнити, бо не отримало для себе жодного виправлення. Дійсно, неможливо, щоб залишалося так, бо врешті-решт, коли пропаде зі світу надмірне бажання отримувати, не реалізується (хай нас омине!) задум творіння, то не будуть отримані всі великі насолоди, котрими Творець задумав насолодити Свої створіння. Адже велике бажання отримувати і велика насолода паралельні й дорівнюють одне одному. І в тій мірі, у який зменшується бажання отримувати, то в тій же мірі зменшуються насолода і задоволення від отримання.

Далі буде…

Також рекомендуємо: “Рабаш про категорії “Яаков” та “Ісраель” у внутрішній роботі“, “Нагорода в роботі“, “Бааль Сулам про порядок поєднання виправлення із досягненням мети творіння“.