Рабаш про категорії “Яаков” та “Ісраель” у внутрішній роботі

Переклад здійснений редакцією сайту “Зоар с комментарием Сулам” з тексту збірки творів Рабаша, т.2

Барух Ашлаг (РАБАШ)

Якими є два ступеня перед лішма (заради Творця)

Стаття 11, 1988р.

У книзі Зогар (глава Шмот) сказано: “Ось імена  синів Ісраеля, що прийшли до Єгипту з Яковом, кожен із родиною своєю”. Чому починає з Ісраеля і закінчує Яковом? І пояснює там (Зогар) за допомогою вищих ступенів.

Що означають ці два ступеня, – Ісраель і Яаков, – в тому числі і в духовній роботі людини на етапі підготовки ще перед тим, як людина удостоїлася увійти в духовний світ і працювати заради Творця (лішма)? Ступінь “Ісраель” вказує на досконалість, оскільки “Ісраель” – це властивість, при якій всі помисли людини (лі-рош) спрямовані до Творця, а “Яаков” є більш нижчим ступенем.

Коли людина починає духовну роботу, вона, зрозуміло, робить її не заради Творця (ло лішма). І тоді робота, яку вона виконує, є просто дією, – тобто без наміру до Творця. При цьому людина бачить, що вона добре просувається, день у день збільшуючи свої заслуги у виконанні Тори й заповідей, відчуває стан підйому, тобто бачить, що піднялася ще на одну сходинку, додаючи їх раз по раз.

Вона отримує тоді сили для цієї роботи з оточуючого світла, яке світить всім, – тобто всьому Ісраелю. Як пояснюється в першій частині “Вчення про десять сфірот”, оточуюче світло світить навіть в егоїстичному “бажанні отримувати”, в той час як внутрішнє світло світить лише в “бажанні віддавати”. Оскільки перше скорочення, яке було здійснене на четверту стадію бажання отримувати, накладає заборону на отримання світла всередину цієї стадії, тому світло, яке раніше світило всередині, віддалилося від цього бажання. А що стосується оточуючого світла, пояснено (це) в (книзі Бааль Сулама) “Панім Масбірот” (стор. 29) у такий спосіб: “Четверта стадія – це саме оточуюче світло, тому що Нескінченність світить зараз у властивості віддачі зі свого місця, на віддалі. І тому точка бажання четвертої стадії зменшилася, і в ній не стало ніякого бажання отримувати, і в будь-якому випадку була загублена її судина отримання, і не змогла отримувати в неї світло Нескінченності, як раніше. І центральна точка (світобудови) віддалилася від світла. І тому ми називаємо це “розширенням місця до нескінченності”. Це означає, що світло світу Нескінченності світить здалеку (оточуючим світлом) навіть в ті місця, в яких немає ще бажань, здатних отримувати заради Творця, і світло тоді називається скороченим світінням. У той же час, світло, яке світить всередину клі, дає можливість для широкої віддачі і насолоди.

Тому в стані роботи “не заради Творця” (ло лішма) людина відчуває себе на ступеню “Ісраель”. Коли ж людина бажає почати роботу “заради Творця”, тобто хоче опанувати бажанням віддавати, вийти зі стану любові до себе, вона вступає, тим самим, у єгипетське вигнання. Це означає, що видно їй, – наскільки далекою є вона від стану злиття з Творцем, збіжності властивостей із Ним. Адже тоді і в розумі її, і в серці – єгипетська кліпа. І в цьому положенні бачить вже людина, якою далекою вона є від ступеню Ісраель, та знаходиться зараз в стані “Яаков”, малому стані, – від виразу “п’яти та закінчення”. Тобто, вона знаходиться на межі падіння, коли бачить, що з кожним днем все більше віддаляється від Творця, і немає в неї жодного зв’язку із духовним.

І це зветься “єгипетським вигнанням”, коли фараон приходить до людини й питає: “Хто такий Творець, щоб слухав я Його голосу?”. Тобто, кожен раз приходять думки фараона і задають це питання. І є у людини тільки один вихід: закричати до Творця, щоб допоміг він звільнитися від цих думок, що виникають через приховання Творця, та не дають вірити в Нього. І про це єгиптяни ставлять запитання: “Хто такий Творець, щоб слухалися ми Його?”. У цьому стані завжди людину перемагають питання, коли вона підходить до ступеня, що відповідає нижньому і найменшому рівню святості, відчуття Творця. У той момент, коли повинні були отримати люди Малхут шамаїм (Небесне царство, – альтруїстичні бажання), їм було неймовірно важко через питання фараона, царя Єгипту, пануючого над ними, – через питання “хто і що”, які звернені до розуму і серця : “Хто такий Творець, щоб слухався Його?” і “Що дає вам ця робота?”.

Молитва виникає тоді, коли приходять біди з Єгипту. Це і є сказане: “… І волати до Творця з тіснини, потребуючи порятунку”. “Тіснина” – значить немає місця для світла милосердя, тобто неможливо зробити щось заради Творця. І в той момент, коли хотіли вони взяти на себе Вище царство, – властивість віддачі заради Творця, – то відчували себе настільки обмеженими, що не в змозі були зробити будь-що з милосердя.

Різниця між роботою на себе і на Творця є величезною. При отриманні для себе здобувають насолоду й задоволення з егоїстичних бажань, які є бажаннями отримання та містять іскри світла, які необхідні для підтримання існування світу. Тому, коли хоче людина скористатися цими бажаннями, є в неї місце з якого можна отримати насолоди, звані “маленької свічкою”, що світить у світі для його існування. Разом з тим, якщо не хоче людина ними користуватися, а бажань віддачі ще немає в неї, то знаходиться в складному становищі, оскільки немає у неї місця з якого могла би здобути насолоду.

Тому, коли хоче людина працювати заради віддачі та отримувати насолоду в бажаннях віддавати, але поки ще не набула таких бажань, – відчуває він себе у вигнанні і тоді волає: “З тіснини до Тебе, Творець, я кличу, відповіси мені широтою Своєю” (Теілім, 118:5). Де під широтою мається на увазі широта в світлі хасадім, – тобто Творець допоможе ій відповідно до міри хасадім, дасть альтруїстичні бажання. І це називається виходом з Єгипту та звільненням, коли вже може людина працювати заради Творця та відчуває велич Творця, тому що є у неї бажання віддачі, звані подобою властивостей. Таким чином, як тільки дає Творець людині подібні бажання, звільняється вона від скорочення й приховання Творця, які були в неї в силу владарювання кліпи Єгипту, а також – від питань, які виникали у нього через це. І зараз він вже отримує Вище царство не “вузько”, як раніше, а “широко”. І це називається “відповіси мені широтою Своєю”, і тоді людина удостоєна працювати на Творця.

Отже, слід розрізняти дві стадії в попередній роботі, ще перед тим, як починається робота заради Творця.

Перша стадія – “Ісраель”, коли людина відчуває, що є у нього досконалість у властивості “мені – голова” (лі рош). Відбувається це в загальній роботі, коли вона отримує навколишнє світло, що світить здалеку. В цей час віддалена ще людина від Творця, тобто занурена в бажання отримати для себе, а не заради Творця, та існують (в неї) насолоди, одержувані одночасно із роботою. Це насолоди, які людина отримує від інших людей, і такі, що ускладнюють її роботу, – (наприклад) пошана, яку він отримує від інших, котрі знають, що він працює на Творця. Таким чином, людина отримує насолоди, звані “тоненькою свічкою”, насолоди від матеріального, які, в цілому, називаються “заздрість, хтивість і шана”. І людина тут відчуває збіжність зі стадією Ісраель.

У другій стадії починається робота на віддачу, початок виходу з єгипетського вигнання і тоді тіло починає чинити опір і не дає людині здійснювати роботу, задаючи численні запитання, на які не можна відповісти за допомогою розуму. А вірою вище розуму не завжди здатна людина подолати себе. І починає вона відчувати злети й падіння, оскільки весь час показують їй згори, – що значить робота не заради себе. І хоча кожен розуміє, що це приходить згори, – все одно відчуває їх. І тоді починається робота з “глиною і цеглою”, коли відчуває поневолення галутом.

Відповідно до сказаного слід пояснити зміст виразу “і помре цар Єгипту”. Це означає, що припиниться робота на себе, яка називається “кліпа царя Єгипту”: стане зрозумілим, що це робота на себе, звана “влада царя Єгипту”, і що є вона смертю. І тоді беруть на себе обов’язок працювати лише заради Творця, але не можуть ще так працювати через владу царя Єгипту. Виходить, що заради себе вже не хочуть працювати, а заради Творця – немає сил працювати. І тоді: “… і застогнали сини Ісраелю від роботи та заволали, і піднявся їхній крик до Творця”. Тобто хотіли працювати заради Творця, а не заради себе, але не могли, і тому волали.

Як відомо, немає світла без бажання на його отримання, і тому не можна дати людині щось насильно, і тому немає примусу в духовному. Тому, коли людина мучиться і страждає через те, що не може вирватися з любові до самого себе і працювати тільки заради Творця, – волає вона до Творця, щоб Він допоміг їй та виконав її прохання. Це означає, що якщо Творець дасть людині те, що вона просить, – будуть в неї сили відмовитися від власного егоїзму і стати рабом Творця, відповідно до її бажання. Коли людина бачить порятунок у тому, щоби все в світі було заради Творця, тоді можна вважати, що є у людини бажання і потреба в допомозі Творця. І тоді “почує Творець їхні стогони”, тобто коли буде у них справжнє бажання знайти можливість працювати заради Творця, – значить настав час того, що “і почує Творець їхні стогони”. З цього моменту починається звільнення, вихід зі страждань Єгипту.

Відомо, що необхідно йти по двох лініях. По правій лінії, яка означає, що людина повинна дякувати Творцеві за те, що Він дає їй можливість побачити свої недоліки. Тоді страждання людини будуть в тому, що далека вона від любові до Творця, і це біда та біль її. І, в той же час, іншим людям не дав Творець таких страждань, а страждання їхні полягають у тому, що не можуть задовольнити вони матеріальних потреб, які є егоїстичними. Такий стан, – коли немає у них інших понять, крім отримання для себе, – є рівносильним смерті. І тому треба бути в радості і дякувати Творцеві. Але це важка робота, оскільки ліва лінія заперечує праву, і необхідно будувати праву лінію знову і знову. І це і є “…і стало їхнє життя гірким від тяжкої роботи над глиною і цеглою”. Тобто, була їхня робота в “глині”, в лівій лінії, – коли бачили себе в “глині”, тобто віддаленими від Творця. І після цього – робота в правій лінії, в радості від того, що відкрив Творець їм правду про те, в якому становищі вони знаходяться, – “вибілив” їм це.

Також рекомендуємо: “Немає нікого, окрім нього“, “Хто свідчить про людину”, “Рабаш про порядок внутрішньої роботи“.