Від редакції: ми продовжуємо публікацію текстів кабалістичних першоджерел українською мовою. Перед вами програмна стаття Бааль Сулама, що відкриває книгу “Шаматі” (“Почуте”). Ця книга – збірник промов та виступів Бааль Сулама перед своїми учнями з нагоди свят та інших видатних подій. Записи виступів були зроблені протягом багатьох років й систематизовані старшим сином і учнем Бааль Сулама – Барухом Ашлагом (РАБАШ). Після смерті Рабаша книга “Шаматі” була видана його учнем Міхаелєм Лайтманом.
Єгуда Ашлаг (Бааль Сулам)
Книга «Шаматі», стаття 1
Почуто в перший день тижня (глави) Ітро (6 лютого 1944 р.)
Сказано: “Немає нікого крім Нього”, що означає, що немає ніякої іншої сили в світі, у якій була б можливість щось зробити проти Творця. А те, що людина бачить, що є в світі речі й сили, які заперечують існування Вищих сил, так причина в тому, що таке бажання Творця. І це – метод виправлення, званий: “ліва рука відштовхує, а права наближає”; і те, що ліва відштовхує, – входить до виправлення. Це означає, що в світі існують речі, які з самого початку приходять з наміром збити людину з прямого шляху та відкинути її від святості.
А користь цих відштовхувань в тому, що за їхньою допомогою людина отримує потребу та повне бажання аби Творець допоміг їй, бо інакше вона бачить, що пропаде. Мало того, що не просувається в роботі, – але бачить, що йде назад, тобто навіть “заради себе” немає в неї сили виконувати Тору й заповіді. І лише істинним подоланням всіх перешкод вірою вище знання може вона виконувати Тору та заповіді. Але не завжди є в неї сила подолання вірою вище знання, – тобто вона змушена звернути зі шляху Творця навіть з наміром “заради себе”.
І завжди в неї розтрощеного більше, ніж того, що встояло, падінь набагато більше, ніж підйомів, і не бачить вона кінця цим станам, думаючи, що назавжди залишиться поза святістю, оскільки бачить, що важко їй виконати навіть найменшу духовну дію, – лише подоланням вірою вище знання. Але не завжди вона здатна подолати, і чим же це закінчиться?
І тоді вона приходить до рішення, що немає нікого, хто може допомогти їй, – тільки сам Творець. А тому народжується в неї справжня вимога до Творця, щоби Він відкрив їй очі та серце і справді наблизив до злиття з Ним навіки. Виходить, що всі відштовхування, які вона відчувала, виходили від Творця, а не тому, що вона була поганою і не було в неї сили для переборювання.
І тільки тому, хто дійсно хоче наблизитися до Творця, дають допомогу згори, не дозволяючи йому вдовольнитися малим та залишитися на ступеню малої, нерозумної дитини, – щоби не було в нього можливості сказати, що, слава Богу, є в нього Тора й заповіді, і добрі справи, – так чого ще йому не вистачає?
І тільки якщо насправді є в людини справжнє бажання, така людина отримує допомогу згори та завжди показують їй, наскільки вона є поганою в нинішньому стані, – тобто посилають їй думки й міркування, які спрямовані проти духовної роботи. А все для того, щоб вона побачила, що немає в неї повноти єднання з Творцем.
І як би людина не намагалася себе пересилити, завжди бачить, – у порівнянні з іншими працюючими, які відчувають себе у повному зв’язку з Творцем, – що знаходиться в далекому від святості стані. В неї ж завжди є скарги і претензії та не може виправдати поведінки Творця по відношенню до неї. І це завдає їй болю: чому вона не знаходиться у згоді з Творцем? Доки не доходить висновку, що дійсно немає в ній ніякої святості. І навіть якщо отримує іноді якесь пробудження згори, що оживляє її на якийсь час, – негайно ж падає назад у стан ницості. Однак саме це змушує її нарешті усвідомити, що лише Творець може допомогти та наблизити її по-справжньому.
Людина завжди повинна намагатися йти дорогою злиття з Творцем, щоби всі її думки були про Нього. І, навіть якщо знаходиться в самому жахливому стані, коли не може бути падіння більшого, ніж це, – не повинна виходити з-під влади Творця, кажучи, що є інша влада, яка не дає їй увійти в святість, та в її силах творити добро чи зло. Це означає, що не можна думати, ніби є влада у нечистих сил, і це вони не дають людині робити добрі справи та йти дорогою Творця, а навпаки, – пам’ятати, що все зроблено Творцем.
І як писав Бааль Шем Тов: “Той, хто каже, що є в світі інша сила, – тобто кліпот, – знаходиться на ступеню служіння іншим богам”. І не своїм невір’ям в Творця людина скоює злочин, а тим, що думає, ніби є інша влада і сила, окрім Творця. Саме в цьому – її злочин. Більш того, якщо людина вважає, що в неї є власна влада, тобто каже, що вчора вона сама не хотіла йти шляхом Творця, – це теж називається вчиненням злочину невіри. Адже вона не вірить, що лише Творець – Володар світу.
Однак, якщо скоїла якесь порушення, то, звичайно ж, їй доводиться каятися і шкодувати про те, що переступила закон. Але повинна також зрозуміти, – про що вона шкодує та кається, тобто – в чому вона бачить причину свого злочину? Саме про це вона і повинна шкодувати.
І тоді людина повинна покаятися і сказати, що переступила через те, що Творець відкинув її від святості у брудне, відхоже місце, місце покидьків. Іншими словами, Творець дав людині бажання розважитися і подихати повітрям смердючого місця. (І, можна сказати, цитуючи книги, що іноді людина приходить в цей світ у втіленні свині. І потрібно пояснити сказане так: людина отримує бажання насолоджуватися тим, що вже визнала відходами, але тепер знову хоче отримати від них підживлення.)
А якщо людина відчуває, що зараз вона знаходиться на підйомі і трохи відчуває смак до роботи, то не повинна говорити: “Зараз я перебуваю в такому стані, коли розумію, що варто бути працівником Творця”. Вона повинна знати, що зараз вона знайшла милість в очах Творця, тому Творець наближає її, і від цього вона відчуває смак в роботі. І повинна стерегтися, щоби ніколи не вийти з-під влади святості, кажучи, що є ще хтось, який діє, окрім Творця.
(Однак з цього випливає, що знайти милість в очах Творця або навпаки – залежить не від самої людини, а лише від Творця. І чому зараз вона є приємною Творцеві, а потім – ні, не у владі людини з її зовнішнім розумом зрозуміти це.)
І, шкодуючи з того, що Творець не наближає її до Себе, повинна також стерегтися, аби не переживати про саму себе, про своє віддалення від Творця. Адже тоді дбатиме про отримання власної вигоди, – а той, хто одержує – є відокремленим від Творця. Тоді як повинна шкодувати про вигнання [simple_tooltip content=’Творець у стані поєднання з Його створінням; відчуття в людині присутності Творця називається Шхіною, відчуття Його відсутності – називається вигнанням Шхіни’]Шхіни[/simple_tooltip], – тобто про те, що вона спричиняє страждання Шхіні.
І для прикладу потрібно уявити собі картину, коли в якому маленькому органі не був би в людини біль, він завжди, в основному, відчувається в розумі і в серці, адже серце й розум – це суть людини. І, звичайно, не можна порівнювати силу відчуття окремого органу з силою відчуття організму людини в цілому, де в основному й відчувається біль.
Так – і біль, який відчуває людина через те, що вона є далекою від Творця. Адже людина – це тільки окремий орган святої Шхіни, оскільки свята Шхіна – це сукупність душ Ісраеля. І тому відчуття окремого болю є незрівнянним з відчуттям спільного болю, – тобто Шхіна страждає від того, що її органи відокремлені від неї, і вона не може дати живлення всім своїм органам.
(І треба нагадати, що про це сказано мудрецями: “В той час, як людина жалкує, – що говорить Шхіна?” Ганьба голові моїй, ганьба від правиці моєї”). І оскільки (людина) не відносить жаль про віддаленість на свій рахунок, – цим рятується від попадання у владу бажання отримувати для себе, – у властивість, яка відділяє від святості.
Точно також, – коли людина відчуває, що вона є трохи наближеною до святості, і є в неї радість від того, що удостоїлася благовоління Творця. І тоді покладений на неї обов’язок сказати, що головне в її радості – те, що є зараз радість нагорі, у святій Шхіни, з того, що була в неї можливість наблизити її (людину) до себе, її окремий орган, та вона не повинна відторгати його назовні.
І від того, що людина удостоїлася доставити радість Шхіні, є радість і в неї самої. І все це – йде на той самий рахунок, адже якщо є радість у окремого – це тільки частина тієї радості, яка є у загального. І за допомогою цих розрахунків вона втрачає свою відокремленість та не потрапляє під владу нечистих сил, які хочуть отримувати для своєї користі.
Проте бажання отримувати насолоду є необхідністю, оскільки в цьому – вся людина. Адже все, що є в людині, окрім цього бажання, не належить створінню, а відноситься до Творця. Але це бажання насолодитися має бути виправленим, альтруїстичним, – заради віддачі. Тобто, воно повинно отримувати насолоду й радість лише тому, що є насолода на небесах від того, що насолоджується створіння, адже в тому й полягала мета творіння, – щоби втішити створіння. І це називається радістю Шхіни у Вищому світі.
І тому покладений на людину обов’язок дослухатися порад, – як вона може принести задоволення Творцеві, і, звичайно ж, якщо в неї буде насолода, – буде вона і в Творця. Тому вона завжди повинна прагнути знаходиться в чертогах Творця, і тоді буде в неї можливість розважатися в Його скарбницях, чим, звичайно ж, принесе задоволення й Творцеві. Таким чином, всі її устремління повинні бути тільки в ім’я небес.
Переклад редакції сайту “Зоар для всіх”. Перекладено з тексту опублікованої раніше статті “Нет никого, кроме него”.