Нагорода в роботі. Частина перша

Переклад редакції сайту “Зогар з коментарем Сулам” з тексту видання “РАБАШ. Шлавей Сулам. Статьи 1988 года / РАБАШ – М.: НФ «Институт перспективных исследований»”. Попередня версія статті російською мовою міститься в третьому томі збірки творів Рабаша.

Барух Ашлаг (РАБАШ)

Стаття 20, 1988р.

Сказали мудреці (трактат Авот, ч.2, 21): “Якщо ти багато вчив Тору, то дають тобі велику винагороду, а Творець – це твій замовник, який сплатить тобі винагороду за труд твій”. Адже ми бачимо, що повинні працювати за плату. Мало того, є особливе веління, згідно з яким ми повинні вірити, що Творець дасть нам винагороду. Але там же, в першій частині сказали (мудреці) прямо протилежне: “Говорив він: не будьте як раби, які служать раву для того, щоб отримати нагороду, а будьте як раби, котрі служать раву не заради нагороди”. І потрібно зрозуміти, – як співіснують два цих висловлювання.

Відомо, що кожна віта хоче уподібнитися своєму кореню. І оскільки корінь наш, тобто Творець, знаходиться в стані абсолютного спокою, тому нездатні створіння на жодний рух, якщо рух цей не поліпшить стан спокою людини, а інакше людина (відразу) вибирає спокій. І як написано у Вченні про десять сфірот (ч.1, стор.20, п.19): “Відомо, що кожна віта за природою своєю буде подібна до кореня. І тому забажає віта й буде прагнути до того, що прийнято в корені. А від того, що не прийнято в корені, буде триматися подалі. Таким чином, ми любимо спокій і до такої міри ненавидимо рух, що не робимо жодного руху, окрім як для того, щоб досягти спокою”. Сенс в тому, що ми не вчинюємо жодного руху, якщо не знаємо, що рух цей поліпшить наш спокій. Тобто це поліпшення спокою, яке ми отримуємо, і називається винагородою. Це означає, що якщо, зробивши рух, ми заробимо більшу насолоду від спокою, то ми можемо зробити цей рух, а інакше ми залишаємося в стані спокою.

З питання про винагороду, є в Торі епізод, який роз’яснює це: “Якщо будете виконувати закони Мої, зберігати заповіді Мої й дотримуватися їх, то дам дощі вчасно, і дасть земля урожай свій”. Тоді чому ж сказали мудреці, що треба працювати без винагороди, що називається: “не заради нагороди”? Хіба це не є прямо протилежним тому, що написано в Торі? Крім того, мова йде про один з принципів, згідно з яким треба вірити у винагороду та покарання. І як же тоді сказали мудреці, що людина повинна працювати не заради нагороди? І який сенс висловлювання мудреців: “Будьте як раби, які служать раву не заради нагороди”? Хіба це не є протилежним меті творіння? Адже мета творіння в тому, щоб принести благо Його створінням. І з цієї причини утворив Всевишній створіння в судинах отримання, – тобто щоб у них було бажання і прагнення отримувати задоволення та насолоди. Тоді чому вони повинні відмовитися від прагнення до задоволень і насолод, та намагатися тільки віддавати Творцю, замість того, щоб наповнювати своє прагнення до насолод? Адже Він сам створив їх з такою природою. І чому після всього нам ще кажуть: незважаючи на те, що Він створив нас з природою, яка прагне отримувати задоволення, – зараз у будь-якому разі не можна використовувати ці судини, звані “бажанням отримувати для себе”?

А відповідь в тому, що оскільки кожна гілка, як було сказано, хоче уподібнитися до свого кореня, і оскільки Творець є Тим, хто дає, – то там, де людина повинна отримувати заради себе, з’являється в неї почуття сорому. І для того, щоб виправити це почуття сорому, здійснюється виправлення, зване “отримувач заради віддачі”. І з цього випливає, що висловлювання про те, що не можна отримувати заради себе, є не забороною насолоджуватися, але виправленням. Адже людина під час отримання задоволення не уподібнена формою Давцеві. Тому, отримуючи насолоду, відчуває незручність.

З іншого боку, якщо вона отримує насолоду тому, що хоче завдати задоволення вищому, то набуває завдяки цьому міру уподібнення за формою. І тоді під час отримання насолоди є у неї дві властивості:

1) вона не віддаляється від Творця;
2) вона не відчуває під час отримання насолоди жодного недоліку.

І зі сказаного випливає, що заборона на отримання для себе йде на користь створінь, а не випливає з того, що Творцеві потрібно, щоб Йому давали, або щоб Його любили. Усе – тільки на користь створінь, які отримують від Нього насолоди з тим, щоб в цих насолодах була досконалість.

А для виправлення світу були створені дві системи:

1) чисті світи АБЄА (АБЄА де-кдуша), де діє тільки порядок отримання заради віддачі;
2) нечисті світи АБЄА (АБЄА де-тума), де діє отримання заради отримання.

Тому, перш ніж людина виправить свої дії, щоб набути наміру заради віддачі, вона живиться тим, що витягнула з нечистих світів (АБЄА де-тума).

І з вищесказаного зрозуміємо те, про що запитували: з одного боку, ми повинні вірити у винагороду й покарання, а з іншого – нам кажуть, що потрібно працювати не заради нагороди, тобто працювати без будь-якої винагороди. І ось відповідь. Творець хоче віддавати, що і було Його метою, – приносити благо своїм створінням. І було зроблене виправлення “аби виявити досконалість Його дій”, згідно з яким ми будемо працювати не заради нагороди. І лише в це виправлення, – не отримувати винагороди, – ми і повинні вкладати працю та великі зусилля, оскільки це проти нашої природи. І лише за допомогою чудесної дії Тори й заповідей ми можемо удостоїтися придбання цих судин, званих судинами віддачі (келім де-гашпаа). І в цьому наша нагорода, – що повинні ми вірити в винагороду й покарання. Тобто, якщо ми будемо дотримуватися Тори й заповідей, то удостоїмося судин віддачі. А якщо не будемо дотримуватися Тори і заповідей, – залишимося в судинах отримання, які нездатні на жодне, що відноситься до святості. І як же тоді вони зможуть отримати благо й насолоди, які Творець хоче дати їм?

Коли ми починаємо йти по шляху віддачі, тіло відразу починає чинити опір цьому. І ми повинні вірити вірою мудреців в те, що сказано ними: “Тому, хто прийшов очиститися, – допомагають”. І вірити у вислів мудреців про те, що сказав Творець: “Я створив злу основу та й Тору, – як приправу”, вірити в те, що вміщене в Торі світло, яке повертає до джерела. Ми повинні вірити, що це – та винагорода, яку Творець дасть нам за нашу роботу над Торою і заповідями. І само собою, – не буде протиріччя між тим, що треба вірити у винагороду та покарання, і тим, що ми повинні бути “як раби, що служать великому не заради нагороди”.

Відповідь полягає в тому, що ми повинні працювати не заради нагороди, – а це всупереч нашій природі, та немає у нас можливості виправитися самостійно. Про це сказано: “Єство людини бере над нею гору кожен день, і якщо не допоможе їй Творець, то не впорається сам із собою”. Лише Творець може допомогти людині, давши судини віддачі. І цієї винагороди повинна людина просити в молитвах у Творця, тому що власними силами не дотягнеться до судин віддачі. Більш того, на людину покладений обов’язок вірити, що Творець дасть їй цю силу. Адже людина може багаторазово вкласти труд і зусилля в те, щоб домогтися судин віддачі. Але не може вона зрозуміти, що у виправленні іноді трапляється так, що вона починає роботу з віддачі, а сама бачить інше: ніби йде назад. Тобто, ніби зараз, коли взялася за роботу з віддачі, – стає ще більш приземленим. Це означає, що бажання отримувати для себе почало діяти в людині ще з більшою енергією. І вона бачить, що бажання отримувати посилюється в ній з кожним разом аж до того іноді, що людина впадає у відчай та їй здається, що немає ніяких шансів досягнути коли-небудь бажання віддавати. І тоді вона каже: “Я працював марно. Адже я думав, що завдяки зусиллям в Торі та заповідях отримаю винагороду, що це стане подарунком для мене, – отримати те, на що сподівався весь час; що удостоюся того, що зможу робити добро Творцеві та вийду з-під влади егоїзму. А тепер я бачу, що це не для мене, тому що я загруз в матеріальному більш, ніж інші. А на початку своєї роботи я думав, що не так вже сильно занурений в егоїзм, і тому вважав , що робота ця, – досягти наміру заради віддачі, – швидше за все займе не більше часу, ніж навчання будь-який інший професії”.