Рабаш про бажання отримувати в духовному. Частина перша

Переклад здійснений редакцією сайту “Зоар с комментарием Сулам” з тексту збірки творів Рабаша, т.2

Барух Ашлаг (РАБАШ)

Кліпа передує плоду

Стаття 30, 1986р. (публікується зі скороченнями)

Зогар у главі Балак (Сулам 8, п.15) говорить: “І якщо сказати, що Творець побажав дати первородство Ісраелю, але ж це незаконно. Есав уособлював собою егоїстичну основу, кліпу. Відомо, що шкірка передує серцевині, тому він з’явився на світ першим. І оскільки вийшла кліпа й відійшла, з’явилася серцевина. Крайня плоть, Есав знаходиться зовні. Тому і вийшов першим. І заповітне, найдорожче, – тобто Яаков, – з’явився вже слідом за ним. Тому випередження Есавом не вважається первородством, – кліпа і крайня плоть він, нема в ньому нічого цінного, і не можна його порівнювати з дорогим, – із серцевиною. І захотів вийти першим з тієї ж причини, адже кліпа передує плоду”.

І слід зрозуміти, – навіщо Зогар пояснює нам це. Це питання пояснив Раши на початку глави Берешит: “Сказав рабі Іцхак: “Тору треба було почати зі слів “з цього місяця вам…”, тому що це перша заповідь, яка заповідана Ісраелю. І в чому сенс, що Тора розпочата зі слова “На початку створення Богом неба і землі…”? І пояснює: оскільки силу дій Своїх повідав народу Своєму, давши їм у спадок землю семи народів, і що якщо народи світу звинувачують Ісраель, кажучи: “Грабіжники ви – завоювали землі чужих народів”, щоб відповіли їм: “Вся земля – власність Творця Він утворив її й дав тому, хто є прямим в Його очах, і за Своїм бажанням спочатку дав цим народам, і за Своїм бажанням потім забрав у них і дав нам”.

Якщо так, то і з первородством те ж саме, – спочатку віддав його Есаву, потім забрав у Есава і дав Якову.

…І щоб зрозуміти це, перш за все треба з’ясувати, – що означають поняття: кліпа, серцевина, крайня плоть, – те, що називається “Есав”, – і що таке “бріт”, “заповіт”, “ім’я”, яким називають Яакова.

Але спочатку пояснимо, в чому полягає мета творіння, а потім зможемо з’ясувати, – що головне, а що другорядне, щоб знати, що значить плід і кліпа, яка обов’язково передує йому, в чому необхідність цього, – тобто що інакше бути не може. Мета творіння – дати створінням все добро. Тому створив Творець “існуюче з нічого” (“єш ми айн”), – створіння, яке може отримати все добро і насолоду, котру Він хоче йому дати. І створіння це називається “бажанням отримувати заради отримання”. Виходить, що ми можемо говорити тільки про щось, у чому є бажання отримувати, інакше воно не називається створінням, і нема про що говорити. Тому що створіння називається “клі” (судина), і “немає світла без клі”. Це означає, що просто про світло ми не можемо говорити, а тільки про світло, яке вдягається у клі (судину).

Але ця судина, звана “бажанням отримувати насолоду”, не може отримувати після того, як було зроблене виправлення, зване “зрівнянням за властивостями”, – зроблене для того, щоби створіння не відчувало сорому. Відомо, що сором виникає, коли людина повинна від когось щось отримати; як пояснили мудреці висловлювання “ганьба приниження людині”, – що коли повинна людина щось прийняти від людей, “змінюється вона в обличчі”. Тому сталося виправлення, зване “скорочення та приховання”, після якого створіння не може отримувати ніякої насолоди, якщо у нього немає наміру “заради віддачі”. І виходить, що нам треба розрізняти тут таке.

Головне – це клі (судина), зване “бажання отримати добро і насолоду”. І якщо його немає – нема про що говорити. Але з цієї властивості беруть початок нечисті сили та кліпот. Порядок утворення світів є причиною утворення всього зла, як пише Арі: “Скорочення – корінь обмеження”, що означає: через скорочення відбулося обмеження, – не отримувати заради отримання, а лише заради віддачі.

І порядок, як пояснюється в першій частині Вчення про десять сфірот, такий, що спочатку скорочення було добровільним, – тобто ще не було заборони на отримання. Потім виникла заборона на отримання, але ще не було бажаючих отримати заради себе, тобто – не було бажаючих порушити заборону скорочення. Але в результаті другого скорочення народився новий стан, тобто з’явився вже хтось, хто бажає отримати заради отримання, але ще не утворилися кліпот. Після розбиття судин, що сталося в світі Некудім, народжуються кліпот, і вони називаються ім’ям “вав і некуда”. Але вони ще не вибудувалися у світи, і тільки після прогріху Адама Рішона, порушення заборони їсти плоди з Древа пізнання добра і зла, коли облачення впали у кліпот, утворилася у кліпот структура з чотирьох світів за зразком духовних, і називається ця структура “чотири нечистих світи АБЄА.

У Передмові до книги Зогар (п.29) сказано: “І знай, що наша робота протягом сімдесяти років нашого життя ділиться на чотири частини”.

1. Пізнати наше безмежне бажання отримувати в усій мірі його зіпсованості, – коли знаходиться під впливом чотирьох нечистих світів АБЄА. Оскільки, якщо не буде в нас цього зіпсованого бажання, – не буде чого виправляти. Тому не лише недостатньо того бажання, яке знаходиться в тілі з дня появи на світ, але має відбутися утворення складної системи нечистих сил протягом не менше ніж тринадцяти років. Щоб знаходився під їх владою і отримував від їхнього світіння, яке б весь час зрошувало його бажання отримувати, тому що наповнення вони не дають, але збільшують бажання, і залишають вимоги його не наповненими. І якщо не може впоратися з ним за допомогою Тори і заповідей, бажання отримати в ньому росте протягом відведених для життя років…

2. З тринадцяти років і далі отримує силу “точка в серці”, – і це таємниця “зворотної сторони чистої душі “, що вдягнена у бажання отримувати, – котра виникає в момент народження, але починає проявлятися тільки після тринадцяти років. І тоді починає входити під вплив системи чистих світів, – в міру його занять Торою і заповідями. І основна мета цього періоду – досягти духовного бажання, отримати і розвинути його. І тому другий ступінь після тринадцяти років відноситься вже до духовного. І це таємниця (висловлення) “чиста служниця, що прислужує своїй господині”, яку називають “свята Шхіна”. Оскільки служниця приводить його до віддачі і удостоюється (він) “присутності Шхіни”. І кінцева стадія цього ступеню – коли запалає до такої міри пристрасна любов його до Творця, “що не дає мені заснути”.

Зі сказаного можна зрозуміти, – що таке чисте (кдуша) і нечисте (кліпа). (Поняття) “кдуша” пояснюється з виразу “присвячене Творцеві”, що означає, що не належить нам, тобто не належить до нашої власності, але ми присвячуємо це Творцю. Тобто, витягаємо зі свого звичайного володіння і вносимо до духовного володіння. Але не можна було б сказати, що він вніс до надбання духовного, якщо це не було раніше його власністю, оскільки лише в цьому випадку можна сказати, що бере від себе та вносить у духовний здобуток.

Тому необхідно людині перебувати під владою кліпот тринадцять років, як сказано вище у Передмові до книги Зогар, коли відчуває вже, що є у нього своя власність, бо кліпа називається “бажанням отримувати для себе”, і ця зміна властивостей відокремлює його від Творця. Бажання отримувати, придбане ним протягом тринадцяти років перебування під владою кліпот, дає йому (можливість) відчути себе господарем, у владі якого робити все, що забажає, тому що не відчуває ніякої (іншої) власності, крім своєї особистої.

І тому, коли говорять йому після закінчення тринадцяти років, що настав час, коли ти повинен скасувати свою особисту власність і сказати, що немає ніякої власності, крім власності Творця, тоді він починає думати й міркувати: “Заради чого я повинен скасувати свою власність і сказати, що Творець – Господар, а я раб його, і немає в мене нічого свого, але, як сказали мудреці: “Все, що належить рабу, – належить його Господарю, – тобто я повинен служити Творцеві, доставляючи йому радість?”.

Тоді тіло людини, зване “бажання отримати”, висуває свої претензії: “Перш за все, я повинне вірити, що є у Творця зв’язок із створіннями, а потім я повинне бачити, що варто вірити в те, що Творець – Господар. Але чому я повинне скасувати свою власність і турбуватися тільки про доставляння радості Творцеві? Що мені від цього?”. Але людина вже вірить, що є у Творця зв’язок із створіннями, – тобто вірить, що все Його бажання – робити добро створінням. Вона бачить при цьому, як Творець не більше ніж обслуговує її. Тобто, Творець – раб, а людина – господар і пан в домі, і на Творця покладене обслуговувати його, як рабу свого господаря.

Але коли говорять людині, що їй слід знати, що насправді Творець – Господар, а ми, створіння, ні на що в світі не впливаємо, і приймаємо ми Його правління, або ні, як невіруючі, – нічого не допоможе, оскільки Він робить все за своїм бажанням, а створіння мимоволі повинні виконувати його вказівки. Як сказано мудрецями (трактат Авот, гл.3, 20): “І стягують з людини, – бажає вона того, чи ні”. Виходить, що навіть якщо людина не згодна з тим , що кажуть їй, і не хоче вірити, – це нічого не змінює в дійсності, – тобто Творець є Господарем і робить те, що Він хоче. Але людина нездатна бачити істину, і тому люди не хочуть вірити. Але якщо людина в це не вірить, вона не може погодитися бути рабом Творця, – тобто вірити, що Творець – Володар, а ми його раби. І лише ті, хто вірить можуть покласти це на себе.

Але є віра несправжня: є люди, які вірять, що Він – Творець, і Він створив світ з метою робити добро створінням, і вірять також, що Творець заповів нам через Моше Рабейну виконати Тору і заповіді, але можуть вірити тільки бачачи свою вигоду, – що Він нагородить нас за наші зусилля у виконанні Тори й заповідей. І можуть покластися на сказане мудрецями (трактат Авот, гл.2, 16): “Якщо ти багато займався вивченням Тори, великою є нагорода, одержувана за це, і вірним є Той, Хто дав тобі твою роботу у сплаті нагороди за неї. І знай, що праведники отримають нагороду в майбутньому світі”.

Ми бачимо, що тут є віра в Творця і в Тору Його, і суворо виконують як легкі, так і важкі заповіді. Але все вимірюється вигодою для отримання нагороди і називається це “заради себе” (ло лішма). Але треба пам’ятати сказане мудрецями, що з ло лішма приходять до лішма. Якщо так, то і це вже визначається як духовне. Але коли кажуть людині, що настав час, і ти повинен скасувати особисту власність та сказати, що немає в світі жодного надбання, і ти – не більше, ніж раб, що прислужує Творцеві не заради нагороди, то тоді тіло повстає проти цього. І тоді починається основна робота, оскільки це – проти нашої природи. Тому треба вірити вище від розуму і сказати тілу, що “ти повинне знати, що нездатне працювати заради доставляння радості Творцю, нічого натомість не отримуючи, і природа наша дана нам, як необхідність. Адже все створіння, як відомо, – це тільки бажання отримувати, відчуття нестачі і прагнення отримати насолоду. І називається це бажання створінням, створеним з нічого.

Ми називаємося створіннями саме за величиною бажання отримати, і (саме) його можна назвати ім’ям “створіння”. І бажання це знаходиться на всіх ступенях духовних світів. Але в духовному це бажання отримати виправлено наміром заради віддачі. Виходить, що головне – це бажання отримати. А різниця між святим й нечистим, між життям і смертю, – тільки в намірі. І пояснюється це так: отримання заради віддачі називається духовним, оскільки в ньому є подоба властивостей із Творцем, а подібність властивостей називається злиттям, як сказали мудреці: “і злитися в Ньому”. Сказано: “Досягни властивостей Його: наскільки Він милосердний, – будь і ти милосердним”. І завдяки цьому людина з’єднається з Тим, Хто дає життя. Виходить, що дається йому життя з висі.

І якщо не може виконувати дію з наміром заради віддачі, – відрізняється від Творця, адже Він дає, а створіння хочуть отримати, тому відокремлюються від джерела життя. І немає у них нічого, крім смерті. Це називається “кліпа”: хоча і бере початок із суті творіння, але якщо немає бажання отримувати, – взагалі нема про що говорити; а разом з тим, якщо воно не виправлене на “отримання заради віддачі”, то називається “кліпа”, “егоїзм”, “ангел смерті…”.

Ми бачимо, згідно з установленим порядком виправлення, що спочатку має бути бажання і прагнення отримати насолоду, і слідом за тим необхідно дізнатися, що заборонено отримувати з егоїстичним наміром. І хоча є сильне бажання отримати насолоду, зобов’язані все-таки подолати його, – так, щоб захотіти отримувати насолоду лише за умови, що можна виправити намір: тобто, отримувати тепер лише тому, що Творець бажає цього, і людина хоче отримати насолоду, завдавши тим самим задоволення Творцеві.