Рабаш про бажання отримувати в духовному. Частина друга

Переклад здійснений редакцією сайту “Зоар с комментарием Сулам” з тексту збірки творів Рабаша, т.2

Барух Ашлаг (РАБАШ)

Кліпа передує плоду

Стаття 30, 1986р. (публікується зі скороченнями)

Закінчення. Початок читайте тут.

3. Знаходимо, що особисту зацікавленість він вже скасував, тобто нічого не хоче отримувати заради себе. Але оскільки Творець бажає, щоб він отримав, він каже: “Зараз я хочу насолодитися та отримати задоволення тому, що таким є бажання Творця, і я хочу виконати його”, – тому отримує тепер добро і насолоду. Але щоб людина досягла цього ступеню, званого “бажанням лише завдати радості Творцю”, повинна початися справжня робота, дві особливості якої треба відзначити.

Це – дія, коли важко людині відмовитися від насолоди, – не важливо від якої … Коли кажуть людині: “Відмовся від спокою і почни працювати в Торі і заповідях”. Тоді вона одразу запитує, як прийнято у людей: “Якщо я відмовлюся від спокою, – в чому мій виграш? Я хочу бачити вигоду для себе!”. На це Рамбам відповідає: “Нагорода твоя як в цьому світі, так і в майбутньому світі, і врятований будеш від усіх лих і всього поганого”. Тоді вона може повірити в те, що говорять їй, і виконувати Тору й заповіді, як дію в ім’я вищої мети. Тобто, його намір в тому, що виконує Тору і заповіді, які заповідані нам Творцем через Моше Рабейну, докладаючи великих зусиль, відмовляючись від безлічі насолод, заборонених нам Торою, щоб отримати нагороду за це, як якщо б працював за гроші на підприємстві або на будівництві. Подібно до цього, в духовному ми також працюємо на Господаря, тільки не господаря заводу, а Господаря всього світу, кажучи собі: “Відмовся від роботи в компанії, де ти працюєш, з її обмеженими можливостями і зарплатою, і працюй на головного Господаря, який володіє всім світом”.

Але питається, – чому ж в такому разі всі не поспішають працювати на Творця? Відповідь проста: оскільки не бачать нагороди тут же на місці, але повинні вірити, що отримають її після закінчення роботи. Але не кожен здатний вірити в нагороду, і оскільки сумніваються, – хоча і повинні вірити, що врешті-решт отримають її, – немає великої кількості бажаючих на таку роботу. І оскільки прийнято працювати з упевненістю отримати зароблене, а не сумніватися в отриманні заробітку, – є велика різниця в бажаючих працювати в матеріальному і в духовному. Але слід знати, що вся різниця полягає в тому, що в духовному нагорода вручається не відразу ж, і тому треба вірити, – в цьому вся різниця.

Але ми бачимо, що приходять люди і хочуть займатися Торою і заповідями, незважаючи на те, що до приходу були невіруючими. Приходять і кажуть, що хочуть повернутися у віру. І коли запитують у них, в чому причина їхнього рішення змінити свій життєвий шлях, відповідають, що не бачать сенсу в своєму житті, – тобто в егоїстичному гаянні часу. Оскільки їм нема чого отримати для задоволення егоїстичних бажань, нема чим живити своє самолюбство, тому хочуть виконувати Тору і заповіді. Вони чули, що є насолоди в Торі і заповідях, і таким чином можна буде наповнити своє бажання отримати.

Значить, поки бачать можливість наповнювати свої егоїстичні потреби матеріальними насолодами, – їм не потрібно міняти свій шлях. Але якщо чують, що є віра, є Управитель світу, і Він створив світ не просто так, а з певною метою, і мета ця – насолодити свої створіння, і коли людина чує це, – а вона, до того ж, не отримує задоволення від матеріальних насолод, оскільки не знаходить в них сенсу життя, щоб заради них варто було жити й страждати (а страждає кожен), – коли чує, що є місце, де щось світить в житті, – тоді може вийти зі світу матеріальних насолод, незважаючи на те, що, як уже говорилося, в них не треба вірити. А в духовному треба вірити, а він якраз сумнівається, що “кінець – усій справі вінець”, – тобто (що) на завершення всього він отримає нагороду. Але оскільки матеріальне позбавлене насолод для нього, він може перейти до духовного і виконувати Тору й заповіді.

…І це є подібним до сказаного мудрецями (трактат Сангедрін, 75:20): “З дня руйнування Храму задоволення від плотських насолод залишилося тільки у грішників”. Пояснення: “з дня руйнування Храму”, – тобто з моменту, коли духовне в серці людини стало схоже руїни після нищення. “Задоволення від плотських насолод” – задоволення, що включають у себе всі насолоди. “Залишилося тільки у грішників”: дивно, чому дано тим, хто вчинив гріх відчувати більше задоволення в плотських насолодах, ніж тим, хто не грішить? Неначе отримують нагороду за вчинення гріха тим, що відчувають більше задоволення, ніж інші?

І щоб це зрозуміти, треба подивитися, як це відбувається в нашому світі. Якщо, наприклад, роботодавець може влаштувати так, що людина буде працювати у нього за малу плату, – він не заплатить їй більше. Тому кожен намагається взяти працівника, щоб робив у нього все, що від нього вимагається за мінімальну плату, але ніколи господар не заплатить більше, ніж вимагає сам працівник. І в духовній роботі, – коли зла основа приходить до людини і каже: “Переступи заповідь Тори!”, то людина запитує: “А що ти мені даси за це?”. Їй кажуть: “За те, що послухаєш голосу мого, дам я тобі, скажімо, наприклад, двісті грам насолод”. Людина каже: “За двісті грам насолод не можу я порушити заповідь Творця”. Тоді погана основа зобов’язана додати людині ще сто грам, поки вона вже не зможе відмовитися від такої кількості насолод, і змушена буде слухатися її.

Звідси бачимо: яку ціну дає людина за гріх, – настільки важко їй порушити заповідь. І оскільки важко зробити цю дію – переступити заповідь Творця, існує правило, що за важку роботу більше платять. Тому в міру того, наскільки важко людині порушити, зла основа вимушена дати їй більшу винагороду, тобто більшу насолоду за порушення. Але коли не важко їй порушити заповідь Творця, погана основа не повинна давати людині велику насолоду.

Виходить, що невіруючі, котрі взагалі не займаються Торою і заповідями, не відчувають, що переступають щось заборонене, як сказали мудреці (трактат Йома, 86:20): “Порушив і не відчув, стало непотрібним йому”. Тому злій основі не треба давати відчути смак порушення, оскільки йому (грішникові) порушити щось не важко, і нема чого оплачувати йому порушення заповідей. Егоїзм постійно знаходить бажаючих працювати на нього і, таким чином, не повинен винагороджувати їх великою насолодою.

А тому, хто не бажає порушувати, в момент, коли він відчуває, що йде на злочин, – важко це зробити. Тому зла основа вимушена дати йому відчути смак насолоди в гріху, інакше не захоче слухати і виконувати її вказівки. І зобов’язана платити йому великою насолодою. І цим можна пояснити слова: “З моменту руйнування Храму”, – тобто коли немає святого в серці людини, – взагалі “відсутній смак” в насолодах, і він “є тільки у тих, хто вчиняє порушення”, що означає, що в той час, коли людина відчуває вчинення порушення, – відчуває смак в ньому. Але “порушив і не відчув, стало непотрібним йому”, – це значить, що зле основа не дає йому насолод, оскільки він і так працює на неї без будь-якої винагороди, оскільки не відчуває тяжкості порушення.

І помиляються релігійні, думаючи, що світські люди відчувають більше матеріальних насолод. Адже вони виконують все, що вимагає їх егоїзм, не просячи нічого навзаєм, тому що вся їхня життєва установка в тому, що вони проти релігії; і немає у них насолод, – як думають релігійні, – тому що погана основа не дає винагороду дарма.

4. І не дивно, що коли людина почала роботу з віддачі, – вона відчуває, що і бажання матеріальних задоволень збільшилися. І не тому, що впала в егоїстичні бажання, а навпаки: зараз вона не бажає отримувати заради власного задоволення і хоче лише віддавати, і тому погана основа, її егоїзм, коли приходить перешкодити їй, – дає людині більший смак в звичайних насолодах, щоб слухалася його і не могла йому противитися. Разом з тим, перш ніж почала працювати на Творця, коли була ще занурена у земні пристрасті, не відчувала такого прагнення до них, оскільки ще не було в них вміщена велика насолода. Тепер же, якщо не відчує великої насолоди, нема чого її егоїзму робити, – звичайно ж, вона не буде його слухатися. Виходить, що чим більше віддаляється людина від себелюбства, тим більший смак відчуває в егоїстичних бажаннях, інакше не послухається їхніх голосів.

Випливає зі сказаного, що людина не повинна лякатися, якщо в середині роботи відчула прагнення до плотських насолод, і колишні її бажання не йдуть ні в яке порівняння з цим. Але тепер, коли вона повинна кожен раз виправляти свої егоїстичні бажання, то чим більша в них вміщена насолода, – тим і бажання отримувати буде більшим. І виправляючи бажання, тобто долаючи його, вона кожен раз виявляє бажання, зване “клі”, тим, що витягує його з кліпот і приєднує до духовного. І тому дають їй кожен раз все більш й більш велике бажання до насолод.

Але кожен раз вона повинна молитися, аби дали їй згори сили протистояти цьому бажанню до насолод. І це називається “виправлення бажань кореня її душі”. І виправлення їх (людина) починає з бажань отримати насолоди цього світу, і досягає, врешті-решт, виправлення бажань отримати насолоди світу духовного. І на кожне таке бажання вона повинна просити у Творця, щоб дав їй силу подолати та виправити його, як сказано мудрецями: “Прийшов очиститися – допомагають”.

І роз’яснимо зараз те, про що запитували.

1) В Зогар питається про те, що первородство віддано Яакову, але хіба Есав не народилася першим? І пояснюється, що Есав – це кліпа, не виправлене бажання, тому вийшов спочатку. А потім вже вийшов Яаков, тому що кліпа передує плоду. І питали: є вже пояснення Раши на початку глави Берешит, де написано: “Силу дій Своїх передав Його народу…, і якщо скажуть інші народи: “Грабіжники ви…”, – дадуть відповідь їм: “Вся земля – уділ Творця, Він утворив її і дав тому, хто є прямим в Його очах, по Його бажанням забрана у них і передана нам”. Чому ж тоді в Зогар є ще одне пояснення?

2) Навіщо необхідно, щоби кліпа передувала плоду? І пояснили просто: адже Творець створив світ, і створіння – це тільки бажання. Відомо, що світло не називається створінням, а називається “сущим з існуючого”. Тому не можна сказати, що до того, як з’явилося щось, що підлягає виправленню, мало бути створене (саме) виправлення. Пояснення: спочатку створив клі, зване “бажання отримувати”, потім зроблено виправлення на нього, зване “скорочення та вкриття”. І лише тоді були отримані створіннями властивості “народів світу”, – отримувати для себе, що є невиправленим бажанням, званим “кліпа”.

Виходить, що по-іншому не може бути, – не можна виправити те, що ще не народилося. Виходить, що говорять: “Він створив землю”, – означає, що створив світ у прийнятому порядку, – спочатку з’явився недолік, і лише потім можна виправити його. І тому, згідно з правилом кореня й віти, повинен вийти спочатку отримувач для себе, – властивість, що є протилежною Творцеві, зване “народи світу”, як сказано в Зогар: “Все, що робиться народами світу, робиться тільки заради себе”. І це називається “кліпа передує плоду”, – тобто кліпою називається те, що не можна вживати в їжу, оскільки насолоди не входять до егоїстичні бажання після виправлення скороченням. Але наповнюють їх після виправлення, званого “заради віддачі”, – властивості Яакова. І це називається плодом, тому що бажання отримати виправлено тепер наміром доставити радість Творцю, і стає “плодами, придатними в їжу”, оскільки є відповідність в ньому властивостями світла. Тоді бажання удостоюється плодів. А про егоїзм сказано в Зогарі: “Ідол оскопиться та стане безплідним”. І сказано, що Яаков зветься “союзом”, “заповітом” (бріт). І значить, – будуть єдині, як написано: “Знак укладення союзу між Мною і синами Ісраелю – знак навіки”.

Виходить, пояснення того, що “силу дій Своїх дав народу Його”, – це пояснення створення такого порядку, коли кліпа передує плоду. І за законом кореня й віти спочатку повинна бути створена кліпа, – егоїстичне бажання отримувати тільки заради себе, – а потім – виправлення його, зване “Ісраель” або “Яаков”…