Продовження. Третю частину читайте тут.
Переклад Міжнародної академії кабали.
Єгуда Ашлаг (Бааль Сулам)
26) Ми вже говорили, що стан перший, безсумнівно, зумовлює стан третій, котрий постає в тій самій повній мірі, що в задумі творіння в стані першому, без браку будь-чого. І згідно з цим стан перший зумовлює воскресіння мертвих тіл. Тобто їхнє надмірне бажання отримувати, що вже минуло, зникло і згнило в реальності стану другого, зобов’язане постати знову до життя, в усій величині своєї надмірності без жодних обмежень, тобто з усіма вадами, що в нього були.
І тоді починається робота знову, щоб перетворити це надмірне бажання отримувати, аби було в тій же мірі, лише у віддачі. І тоді ми виграємо подвійно: а) тим, що є в нас можливість отримати все добро, приємність й ніжність, що в задумі творіння, з тієї причини, що є вже в нас тіло з дуже великим бажанням отримувати в собі, яке дорівнює всім тим насолодам; б) через те, що буде наше отримання лише в мірі надання задоволення Творцеві, то таке отримання вважається повною віддачею (як зазначено вище, у п.11). І прийшли ми також до тотожності властивостей, що є злиттям. І це – наша форма в стані третьому. Отже, стан перший неодмінно зумовлює воскресіння мертвих.
27) Дійсно, воскресіння мертвих може статися лише ближче до остаточного виправлення, тобто наприкінці стану другого, бо після того, як заслужили ми усунення нашого надмірного бажання отримувати і дістали бажання віддачі, і після того, як заслужили нашою роботою у скасуванні цього бажання отримувати всі ті чудові ступені душі, що звуться нефеш, руах, нешама, хая, єхіда, тоді ми доходимо до найбільшої досконалості, – так що можна вже знову оживляти тіло в усьому його надмірному бажанні отримувати. І ми вже більше не ушкоджуємося від нього, від того, що воно віддаляє нас від святості, а навпаки, ми перемагаємо його і надаємо йому форму віддачі.
А в дійсності це здійснюється щодо кожної поганої особистої властивості, котру ми бажаємо усунути в собі. Спочатку ми повинні видалити її зовсім, до останнього, щоб не залишилося від неї нічого, а потім можна знову прийняти її і скеровувати «середнім шляхом». А поки не видалили ми всю її з нас, абсолютно неможливо скерувати її бажаним способом «посередині».
28) І це те, що сказали мудреці, що в майбутньому оживуть мертві зі своїми вадами, а потім вилікуються. Тобто, що спочатку постає у воскресінні те тіло, котрим є надмірне бажання отримувати без жодних обмежень, тобто таке, яким зросло під впливом системи світів нечистоти, перед тим, як заслужили трохи очистити його Торою та заповідями. Що означає – в усіх його вадах. І тоді ми починаємо нову роботу: ввести все це надмірне бажання отримувати у форму віддачі. І тоді воно одужує, бо тепер досягає також тотожності властивостей. А про сенс цього сказано: «Щоб не сказали – інший він». Означає це, щоб не сказали про нього, що воно не в тому стані, у якому було в задумі творіння, адже там існувало це надмірне бажання отримувати, бувши спрямованим на отримання всього блага, що в задумі творіння. Лише поки що віддане до кліпот і надане для виправлення. Але врешті-решт, не можна, щоб було друге тіло, бо якщо буде в трошки меншій мірі, то це вже неначе повністю інше і не гідне усього того блага, що в намірі творіння, яке вже отримав там, в стані першому. І зрозумій це добре.
29) І з усього, що з’ясувалося, відкривається нам можливість відповісти на друге питання: яка наша місія у довгому ланцюжку дійсності, в котрій ми є маленькими ланками протягом днів нашого короткого життя? І знай, що наша робота впродовж сімдесяти цих років поділяється на чотири частини.
Частина перша – це досягнути надмірного, без обмежень, бажання отримувати, в усій мірі його зіпсованості, під впливом системи чотирьох світів АБЄА нечистоти. Бо якщо не буде в нас цього дефектного бажання отримувати, ми ніяк не зможемо його виправити, бо немає такого, хто виправляв би те, чого в нього немає. І згідно з цим недостатньо тієї міри бажання отримувати, що вкарбована у тіло від його народження на світ, а повинно ще, крім цього, побути вмістищем для нечистих кліпот не менше тринадцяти років. Тобто, щоб кліпот панували б над ним, і давали б йому свої світла, бо їхні світла все далі збільшують його бажання отримувати, адже наповнення, котрі кліпот забезпечують бажанню отримувати, даються лише для того, щоб розширювати вимоги бажання отримувати.
Наприклад, коли народжується, немає в нього більшого прагнення, ніж отримати, скажімо, сто, і не більше, але коли «сітра ахра» наповнює йому ці «сто», відразу розширюється бажання отримувати, і вже бажає двісті. А потім, коли дає йому «сітра ахра» наповнення на двісті, відразу розширюється бажання, і хоче чотириста. І якщо не зміцнюється за допомоги Тори та заповідей, бажаючи очистити бажання отримувати і обернути його на віддачу, то бажання отримувати продовжує розширюватись впродовж усього його життя так, що вмирає людина – і немає в неї й половини того, чого жадала. І це визначається так, що людина перебуває під владою «сітри ахра» і кліпот, функція котрих – розширити і збільшити її бажання отримати і зробити його надмірним, без будь-яких обмежень. Тобто, щоб надати людині весь той матеріал, з яким вона повинна працювати і виправити його.
30) Частина друга – це від тринадцяти років і далі, бо тоді дається сила точці в серці людини, котра є «ахораїм» – зворотною стороною святої душі, вдягненої у бажання отримувати з часу народження людини. Проте, не починає прокидатися раніше, ніж через тринадцять років (з причини, описаної вище). І тоді вона (людина) починає входити під владу системи світів святості, тобто у тій мірі, у котрій займається Торою та заповідями. І головна функція в той час – це досягти і збільшити духовне бажання отримувати, бо від часу народження є в людини бажання отримувати лише щодо матеріального, і тому, незважаючи на те, що досягла надмірного бажання отримувати ще до тринадцяти років, це ще не вершина величі бажання отримувати, а головна велич бажання отримувати формується лише в духовному.
Адже, наприклад, до тринадцяти років прагнуло бажання людини отримувати поглинути все багатство та славу, що в цьому матеріальному світі, при тому, що відомо кожному, що сам цей світ не вічний, існує для кожного як тінь перебіжна: промайне й немає. Однак коли досягне надмірного духовного бажання отримувати, тоді бажає людина поглинути ради свого задоволення все благо та багатства, що у вічному майбутньому світі, що для неї є здобутком вічним і назавжди. Отже, головне в надмірному бажанні отримувати, – що довершується лише бажанням отримати духовне.
31) І це те, що наведено в «Тікуней Зоар» про написане, що «Є у п’явки дві дочки, – Гав, Гав» (Притчі, 30:15), де «п’явка» означає пекло, а грішники, що потрапили в це пекло, волають, як собака: «гав, гав» (івр.: «дай, дай»), тобто дай нам багатство цього світу, дай нам багатство світу прийдешнього. І разом з тим цей рівень незрівнянно вищий за перший, бо крім того, що досягла людина справжньої міри величі бажання отримувати, і наданий їй для роботи весь повністю матеріал, котрого вона потребує, але це ще й рівень, що приводить її до лішма, як сказали мудреці (Псахім, 50:2): «Завжди хай займається людина Торою та заповідями ло лішма, бо від ло лішма приходить до лішма».
І тому визначається цей ступінь, котрий з’являється після тринадцяти років, як категорія святості. І це як «свята служниця», котра служить своїй господині. Тобто – свята Шхіна. І ця служниця приводить людину до лішма, і заслуговує вона (людина), що перебуває на ній Шхіна. Дійсно, людина має вдатися до всіх засобів, гідних привести її до лішма, бо коли не докладе в цьому зусиль, і не прийде до лішма, тоді падає в пастку до «нечистої служниці», котра є протилежною святій служниці, і її справа – заплутати людину, щоби ло лішма не привело б її до лішма. І про неї сказано: «служниця – спадкоємиця своєї господині» (Притчі, 30). Бо не дасть людині наблизитися до «господині», котра є святою Шхіною.
А останній ступінь у цьому розподілі – той, коли полюбить Творця з великою пристрастю, подібно до того, хто жадаючи насолод, закохується в матеріальну привабу так, що вона в нього завжди перед очима, день і ніч. І так, як сказав поет: «Як згадаю Його, не дає мені це спати». І тоді сказано про нього: «Древом життя є бажання, що сповнилося» (Притчі, 13:12). Бо п’ять ступенів душі – це сутність Древа життя, тривалість котрого – п’ятсот років, де кожний ступінь містить сто, бо приводить його прийняти всі ці п’ять ступенів НАРАНХАЙ, що пояснюється в частині третій.
32) Частина третя – це робота в Торі та заповідях лішма, тобто заради віддачі, а не щоби отримати винагороду. Ця робота очищає егоїстичне бажання, що в людині, і перевертає його на бажання віддавати, коли в міру очищення бажання отримувати робиться гідним і готовим отримати п’ять частин душі, названих НАРАНХАЙ. Вони існують у бажанні віддавати і не змогли б одягтися в тіло, доки панує в ньому бажання отримувати, бо воно і нефеш зворотні, чи навіть протилежні один одному за властивостями, адже «облачання» і тотожність властивостей ідуть поряд. І в час, коли заслужить людина, щоб бути вся із бажанням віддавати, а для себе – нічого, виходить, що заслуговує тотожністю властивостей на свої вищі НАРАНХАЙ, (котрі притягуються від свого джерела в Нескінченності зі стану першого через АБЄА святості), і відразу прилинають до тіла та вдягаються у нього, ступінь за ступенем.
Частина четверта – це робота, що існує після воскресіння мертвих, тобто коли бажання отримувати після того, що вже зникло зовсім через смерть і поховання, постає знову до життя в надмірному і найгіршому бажанні отримувати, як це сказано: «В майбутньому мертві оживуть зі своїми вадами». І тоді перетворюють його на отримання заради віддачі. Проте є окремі видатні люди, яким ця робота дана також при їхньому житті в цьому світі.
33) А тепер залишилося нам з’ясувати шосте дослідження, – те, що сказали мудреці, що всі світи, вищі й нижні, створено лише тільки задля людини. На перший погляд дуже дивно, що для маленької людини, котра навіть не дорівнює тонкій волосині у порівнянні з тією дійсністю, що перед нами в цьому світі, а тим більше щодо вищих духовних світів, буде Творець клопотатися, створюючи все це для неї. І ще дивніше: навіщо людині всі ці світи духовні, грандіозні та численні. Тож треба тобі знати, що все задоволення нашого Сотворителя, – насолоджувати свої створіння в тій мірі, в якій створіння відчують Його, що Він – той, хто впливає на них, Він – той, хто насолоджує їх. Саме тоді Він дуже втішається ними, як батько, що втішається улюбленим сином в тій мірі, у якій син відчуває та визнає велич та піднесеність свого батька. І батько показує йому всі свої скарби, що приготував для нього. Як говорить писання (Ірміягу, 31): «Чи не дорогий Мені син Ефраїм, чи він не дитя, яким втішаюся, бо як заговорю Я про нього, довго ще згадуватиму, через це хвилюється нутро Моє про нього, змилуюсь Я над ним, – сказав Творець». Отже, вдивися добре у написане тут, – і зможеш усвідомити і пізнати велику втіху Творця від тих досконалих, що удостоїлися відчути Його, і пізнати Його велич на всіх тих шляхах, що уготовив для них. Аж поки не дійде з ними до взаємин батька і його ненаглядного сина, як батько з сином, яким утішається, і т.ін., – як все пояснене в Писанні для тих, хто осягає. І не треба продовжувати про це, бо досить нам знати, що для задоволення і для утіх з тими, досконалими, було варто Йому створити всі світи, вищі та нижні разом, як буде пояснено далі.
34) А для того, щоб підготувати свої створіння, аби змогли дістатися до згаданого високого і піднесеного рівня, забажав Творець налаштувати це у вигляді чотирьох ступенів, що розвиваються один від одного і звуться неживе, рослинне, тваринне, людське (досл. «мовець»). І вони, насправді, є чотирма стадіями бажання отримувати, і кожний з вищих світів поділяється на них, бо незважаючи на те, що головне бажання – в четвертій стадії бажання отримувати, але неможливо, щоб розкрилася четверта стадія в одну мить, а лише тільки завдяки трьом стадіям, що їй передують. І вона з’являється і розвивається в них і ними потроху, аж поки довершиться в усій тій формі, що в четвертій стадії. Як пояснено у Вченні про десять сфірот, частина перша, п.50.
35) Отже, перша категорія бажання отримувати, що зветься нежива, і котра є початком появи бажання отримувати в цьому матеріальному світі, – в ній немає більшого, ніж сила загального руху для кожного з видів неживого, але в його деталях не видно жодного руху, бо бажання отримувати породжує потреби, а потреби породжують рухи, достатні, щоби досягти необхідного. А оскільки бажання отримувати, – воно тут в малій мірі, тому панує лише в загальному, водночас і влади його не видно в елементах.
36) До неживого долучається рослинне, котре є другою стадією бажання отримувати, міра якого вже більша за міру неживого, а бажання отримувати, що в ньому, панує в кожній з усіх його частин. Тобто в кожній з частин є її особистий рух, що розповсюджується в довжину і вшир. І рухається в бік, де світить сонце, а також в них помітно, що вони їдять і п’ють, і виводять відходи, кожний з елементів. І разом з цим, ще немає в них вільного особистого відчуття в кожного.
37) У додаток до нього – вид тваринний, котрий є третьою стадією бажання отримувати, і міра його тут довершилася вже набагато. Це бажання отримувати вже породжує в кожному своєму елементі вільне особисте відчуття, що є власним, особливим життям кожного елемента, характером своїм відмінного від іншого. Проте поки що немає в них відчуття ближнього, і тому немає в них ніякої підготовки до того, щоб горювати від горя ближнього, або радіти радістю ближнього, і таке інше.
38) Додатковий до всіх них – людський вид, котрий є четвертою стадією бажання отримувати, котре тут вже у кінцевій, довершеній мірі. Адже бажання отримувати його вже приводить в дію в ньому також і відчуття ближнього. І якщо захочеш дізнатися точно, яка відмінність між третьою стадією бажання отримувати, що в тваринному виді, і між четвертою стадією бажання отримувати, що в людському виді, скажу тобі, що вона – як цінність одного створіння у відповідній реальності порівняно з усією реальністю. Бажання отримувати, що в тваринному виді, яке позбавлене відчуття ближнього, не зможе породити відчуття нестачі та потреби, що більші за ту міру, котра належить лише тільки певному створінню. Але людина, в якої є також відчуття ближнього, відчуває нестачу від усього, що є у ближнього, і сповнюється заздрістю здобути собі все, що є у ближнього. І якщо є в неї сто – хоче двісті, і таким чином її відчуття нестачі та потреби все примножується, аж допоки людина бажає поглинути все суще, що існує у світі.
Також рекомендуємо: “Рабаш про порядок внутрішньої роботи“, “Лішма“, “Передмова до вчення про десять сфірот“, “Рабаш про бажання отримувати в духовному“.