Лішма | Зоар для всех

Єгуда Ашлаг (Бааль Сулам), Барух Ашлаг (Рабаш)

Шаматі. Стаття 20

Почуто в 1945 р.

“Лішма” – це намір заради Творця, і щоби досягти наміру лішма, людина повинна удостоїтися допомоги з висі у вигляді вищого світла. І не в змозі розум людський зрозуміти, – як це можливо. А лише ті, хто вже удостоїлися цього, – знають та кажуть іншим: “Спробуйте і побачите, який прекрасний Творець”.

Тому, коли людина готується прийняти на себе духовні закони, що називається “тягарем влади небес”, це її рішення має бути абсолютним, – тобто повністю на віддачу, а не на отримання. І якщо людина бачить, що не всі її бажання (духовні органи) згодні з цим рішенням, – немає нічого, що могло б допомогти їй, крім молитви, коли б в молитві вилила Творцеві всі сподівання серця свого, просячи допомогти їй в тому, щоби її тіло погодилося стати рабом Творця (тобто його бажання погодилися уподібнитися до бажань Творця).

Але не говори, що оскільки “лішма” – це подарунок згори, то марними є всі зусилля людини та всі здійснювані нею виправлення у спробах досягти віддачі, якщо все залежить лише від Творця. Адже саме на це і сказано мудрецями: “Не має людина права звільнити себе від цієї роботи, а зобов’язана досягти такої власної вимоги і прагнення до “лішма”, яке б стало молитвою, адже без молитви неможливо цього досягти”.

Однак не може народитися в ній справжня молитва, поки не зрозуміє, що без неї неможливо досягти “лішма”. Тому за допомогою всіх зусиль, які вона докладає, намагаючись досягти “лішма”, виникає в ній справжнє бажання (виправлене клі) отримати цю властивість віддачі. І вже після всіх її дій вона може прийти до цієї молитви, тому що бачить, що всі її зусилля ні в чому не можуть їй допомогти. Лише тоді народжується в ній справжня молитва з самої глибини її серця, а Творець чує цю молитву і дає їй в подарунок властивість віддачі – “лішма”.

Необхідно також знати, що набуваючи властивості “лішма”, людина вбиває свій егоїстичний намір “заради себе”, званий “зла основа”, тому що зла основа означає “отримання заради себе”. А отримуючи властивість віддавати, людина анулює цей намір “заради себе”. І так вона вбиває свій егоїзм, – тобто вже більше не використовує свій намір “заради себе”. А ставши незатребуваним і втративши свою роль, він перетворюється на мертвого.

Але якщо людина дасть собі звіт, – а що ж вона придбала в результаті всіх своїх зусиль, то побачить, що не так вже й важко поневолити себе Творцеві, з двох причин:

1) адже, так чи інакше, бажаючи того чи ні, вона все одно зобов’язана працювати в цьому світі;

2) однак, якщо вона працює “лішма”, – заради Творця, – то отримує насолоду від самої роботи.

І з цього приводу згадаємо приклад Магіду з Дубни, який пояснює фразу: “Але не Мене закликав ти, Яків, бо тяжився ти Мною, Ісраель”, – адже людина, що працює на Творця, відчуває під час своєї роботи не тяжкість, а насолоду й натхнення. Але той, хто працює з іншою метою, не заради Творця, не може прийти до Нього з претензіями: чому Творець не допомагає йому під час його зусиль, посилаючи силу та натхнення? Адже він працює заради іншої мети. А лише до того, заради кого він працює, він може звертатися зі скаргами аби дав йому енергію та насолоду під час роботи. І про таку людину сказано: “Нехай подібними до них будуть боги їхні та всі, хто покладається на них” (Псалом 115).

Але не дивуйся, – чому в той час, коли людина приймає на себе владу Творця, – тобто бажає працювати заради Нього, – вона не відчуває ніякої наснаги й натхнення, відчуття життя та насолоди, щоби все це зобов’язало її взяти на себе намір “заради Творця”. А навпаки, – людина зобов’язана прийняти цю умову “заради Творця” проти свого бажання, не відчуваючи від цього нічого приємного, коли тіло абсолютно не погоджується на таке рабство, – чому в такому разі Творець не дає людині приємне відчуття?

А вся справа в тому, що це величезна допомога з боку Творця, адже якби егоїзм людини був згоден з наміром “заради Творця”, людина ніколи б не змогла досягти “лішма”, а назавжди залишилася би в намірі “заради себе”. Подібно до того, ніби крадій біжить перед натовпом й голосніше за всіх кричить: “Тримайте крадія!”, і зовсім незрозуміло, – хто крадій, аби зловити його та відібрати крадене. Але коли крадій, тобто егоїзм, не відчуває нічого приємного в намірі “заради Творця”, і не готовий прийняти на себе Його владу, то тіло привчає себе працювати проти бажання, і тоді є в людини засоби, які здатні привести її до наміру “заради Творця ” аби її метою було лише одне – завдати насолоди Творцеві.

Раніше всі її зусилля були проти бажання, а коли вже привчила себе працювати на віддачу, “заради Творця”, то досягає насолоди від самої роботи. І це означає, що і її насолода – також Творцеві.