Завершення. Першу частину читайте тут.
Переклад з івриту Міжнародної Академії кабали.
Барух Ашлаґ (РАБАШ)
Ви постаєте сьогодні всі
Стаття 19, 1984 р.
Виходить згідно з цим, – головне в укладанні союзу, що воно – на потребу майбутньому. І це неначе угода, яку укладають, щоб не змогли відступитися тоді, коли побачать, що немає більше зв’язку любові, як колись. Бо через ту любов була в них велика насолода в час, коли кожний чинив добро іншому. А зараз, коли зіпсувалася любов, внаслідок цього немає сил, аби хтось зміг робити щось на добро ближньому.
І якщо вони все ж таки бажають робити дещо на добро товаришеві, мають вони тоді дивитися на укладення союзу, яке було в них колись, і з цього вони повинні вибудувати знову любов. Тобто, – як людина, якщо уклала угоду з ближнім своїм, то угода зв’язує їх, щоб не змогли розлучитися одна з одною.
Виходить з цього те, – як сказано вище: “Ви стоїте сьогодні всі”. Тобто, перелічує особистості, а саме: “Голови ваші, коліна ваші, старійшини ваші й наглядачі ваші, кожна людина Ізраїлю”. Це означає, що з усіх високих ступенів, які були в людини, враховується їй зараз, що вона знаходиться в стані “кожна людина Ізраїлю”. І вона приймає на себе цей рівень, неначе вона в тому стані, коли були в неї, на її думку, гарні ступені. І каже: “Я роблю своє, а Творець, – те, що він хоче дати мені. Я згодний, і немає в мене жодної критики”.
Тоді людина удостоюється укладення союзу, як сказано вище. Це означає, що зв’язок залишається назавжди, тому що Творець уклав з нею союз навіки.
І, згідно зі сказаним вище, маємо пояснити уривок (“Ви стоїте…”) так: “Таємні речі – Творцю нашому, а відкриті – нам і дітям нашим довіку, – виконувати всі слова цієї Тори”.
І треба зрозуміти, – що прийшов цей вислів нам повідомити? Не скажемо ж, що він хоче сповістити нам, – мовляв, ми не знаємо таємного, лише Творець знає. Не можна сказати так, бо й без цього висловлення ми бачимо, що ми не знаємо того, що приховане від нас. Якщо так, то що прийшов цей вислів сказати нам?
Однак, відомо, що є приховане і явне. Що означає: практична частина, яку ми виконуємо, – її ми бачимо, робимо ми це, або ні. І якщо тіло не бажає виконувати заповідь, – є цьому рада: хай людина присилить себе, щоби бути вимушеною виконати цю заповідь силоміць. Виходить, що про річ явну годиться сказати “примус”.
А те, що приховане, – це намір заповіді. Цього людина не здатна бачити, – те, який намір має хтось інший під час своєї дії. І сама людина, коли вона діє, також не може знати, чи не ошукує вона себе під час дії. Думає вона, що немає в неї ніякого іншого наміру, адже вся вона – Творцеві.
А категорія дії, навпаки, називається “відкрита частина”. Не можна сказати, що чоловік ошукується, коли він думає, наче накладає тфілин, а насправді це не тфілин, або ж що жінка може обманутися, що засвічує суботні свічки, а в дійсності не засвічує.
З іншого ж боку, про категорію наміру справді можна сказати, що людина ошукує себе. Вона думає, що вона працює “лішма”, а по правді вся вона – “ло лішма”. І, таким же чином, не можна говорити про примус, бо людина не може присилити свою думку, аби думала б те, що хоче. Бо в речах, які належать до відчуття або до знання, немає в людини щонайменшої влади примушувати свій розум, щоб розумів би інакше, ніж він розуміє, або ж інакше, ніж вона відчуває.
І цим зрозуміємо вищезгадане питання, що не лишається нам нічого, як тільки виконувати практичну частину, що зветься “відкриті речі – нам і дітям нашим довіку, виконувати всі слова цієї Тори”, тобто нам наказана практична дія. Це означає, що нам наказано виконувати практичні дії навіть шляхом примусу.
А намір, – він зветься “таємна річ”, і в цьому немає в людини жодного знання й владування. Якщо так, то що маємо робити, щоб і цю приховану частину могли би виконувати? Стосовно цього має людина лише здійснювати завжди перевірку, тобто перевіряти себе, – чи й справді вона робить усе заради віддачі, чи щодо “заради віддачі” чинить тіло опір.
І є міра, в якій людина відчуває, що вона далека від цього І коли бачить, що нездатна зі свого боку нічого вдіяти, – оскільки те, що думала вона вдатися до кількох порад для того, щоб мати можливість спрямувати намір заради віддачі, не допомогло їй, – то про це й хоче той вислів сказати нам, – що справа ця, “лішма”, яка зветься “таємна частина”, належить Творцю нашому. Тобто, що лише Творець може допомогти людині, і немає жодного шансу, щоб це було реально для неї самої, бо воно й не в можливостях людини, адже це вище за природу.
Тому й говорить вислів: “Таємне – Творцю нашому”, тобто, що це Йому належить, – що саме Творець має дати ту силу, яка зветься “віддавати”.
І це те, що сказали мудреці (“Кідушин”, 30), і ось їх слова: “Зла основа людини пересилює її щодня і бажає вмертвити її. Як сказано: стежить злодій за праведником і бажає вмертвити його. І якби Творець не допоміг, – не подолав би його, як сказано: “Творець не залишить нас в його руці”.
Зміст виразу “бажає вмертвити його” тлумачиться так, що бажає, аби людина робила б усе з наміром заради отримання. І цим вона відокремлюється від Творця, тому звичайно, залишається “худобою”. І це те, про що сказали мудреці: “Грішники в житті своєму звуться мертвими”. Виходить, що “смертю” називається стан людини, якщо її намір – отримувати, і вважається це категорією роз’єднання. А для того, щоб удостоїтись ступеню злиття, – тобто, здобути силу віддачі, аби була вона в нього, – лише Творець може це дати, а не сама людина здатна досягти цього.
І це те, про що сказали мудреці: “Зла основа людини пересилює її щодня й бажає вмертвити її. І якби Творець не допоміг, не подолав би його, як сказано: “Творець не залишить нас в його руці”. А з того, що ми з’ясували, зрозуміємо вислів “Таємне – Творцю нашому, а відкрите – нам і дітям нашим виконувати”: тільки виконання практичних дій стосується нас, а прихована частина – це Творець має робити.
Проте і з частиною прихованого ми також повинні робити щось для того, аби Творець дав нам її, таємну частину. І це – згідно з правилом, що для всього, і щоразу нам потрібне “пробудження знизу”.
А це саме так, бо існує правило, що “немає світла без клі”. І це означає, що “немає наповнення без нестачі”, бо ти не можеш внести що-небудь, якщо немає вільного місця, – лише тоді ти заносиш те, що ти хочеш. Але ж якщо немає місця нестачі, тобто вільного місця, як ми можемо внести що-небудь?
Тому ми повинні передусім побачити, що бракує нам такої речі, як клі віддачі, яке зветься “бажання віддавати”. І саме це – наше світло. І, як з’ясували ми в попередніх статтях, – воно головна наша винагорода, – якщо ми набуваємо бажання віддавати, називане “відбите світло”, як це наведено (в Передмові до коментаря “Панім масбірот”), “що вся винагорода, на яку ми сподіваємося, це “відбите світло”, – вчи там.
Тому, якщо бажання віддавати називається “світло”, тоді те відчуття нестачі, коли людина бачить, що немає в неї сили віддавати, зветься “клі”. І вона відчуває, що цього бракує їй. Це означає: вона бачить, – що саме втрачає вона через відсутність в неї сили, яка зветься “сила віддачі”.
Тож, яке її чуття, – таке й формується в неї відчуття нестачі. І це називається “клі” і “вільне місце”, бо в тому місці, де бракує сили віддачі, з’являється можливість, щоби змогло увійти це наповнення. І називається це, що “світло приходить в середину клі”.
Але треба знати: аби набути цього клі, – це багато роботи. Тому що є в нас келім, називані “хесронот”, – ті, які ми бажаємо наповнити, і що звуться “келім самолюбства”. І це вельми важливі келім , бо вони з’являються від Творця, який створив їх як “існуюче з нічого”, оскільки Він є бажаючим насолодити створіння, – тобто бажає дати наповнення. А як можна дати наповнення, якщо немає місця для наповнення? Тому створив ці келім, – “існуюче з нічого”, – аби надати їм добро й насолоду. Виходить, що саме це є суттю клі, яке створив Творець.
Але саме клі, яке зветься “бажання отримувати”, зажадало, аби була в нього тотожність властивостей, яка називана “злиття з Творцем”. Тому це клі стало негідним бути клі вміщення вищого світла. І потребуємо тепер клі отримання нове, яке “вдягалось” би в клі попереднє. І тільки за допомоги їх обох, тобто – коли бажання віддавати “вдягається” в бажання одержати, – тоді це клі є гідним отримання.
Випливає з цього, – тим же чином, як і попереднє клі, яке зветься “бажання отримувати”, з’явилося з боку Творця (і клі віддачі). І немає в нижнього жодної частки в роботі бажання отримати, адже все приходить від Творця. Так само і друге клі, яке зветься “бажання віддавати”, також з’являється виключно з боку Творця, і не може нижній нічого додати, на кшталт першого клі, називаного “бажання отримувати”.
Відмінність лише в тому, що в клі віддачі повинна бути спочатку вимога з боку нижнього, який просить у Творця, аби дав йому нове клі. Але ж перше клі, надійшло до нижнього без жодного пробудження з його боку.
Також рекомендуємо: “Рабаш про категорії “Яаков” та “Ісраель” в духовній работі“, “Рабаш про бажання отримувати в духовному“, “Нагорода в роботі“, “Зогар про утворення світів та їхню будолву “.