Книга «Зоар c комментарием Сулам» – это адаптация Зоар для нашего поколения.

Этот проект имеет своей целью создание полного перевода книги "Зоар" с комментарием "Сулам" на русский и украинский языки с последующим ее изданием в печатном и электронном форматах. Организация и финансирование проекта осуществляется группой энтузиастов из разных стран мира, осознающих важность распространения каббалы для дальнейшего развития человечества

Передмова до Вчення про десять сфірот. Частина чотирнадцята

Публікується за виданням “Вчення про десять сфірот”, частина перша.

Продовження. Тринадцяту частину читайте тут.

Єгуда Ашлаґ (Бааль Сулам)

110. І до цих пір роз’яснили ми лише залежну любов на двох її рівнях. Але все ще потрібно зрозуміти, – як удостоюється людина прийти зі своїм Владикою до двох стадій незалежної любові?

І в цьому питанні потрібно добре зрозуміти сказане в трактаті Кідушин (стор.40): “Нехай людина завжди буде бачити себе, ніби вона є наполовину винною, а наполовину – виправданою. Здійснила одну заповідь – щасливою є вона, бо схилила себе до виправдання. Здійснила один злочин – горе їй, бо схилила себе до звинувачення. Рабі Ельазар, син рабі Шимона каже: “Оскільки весь світ засуджується за більшістю його, то й індивідуум засуджується за більшістю його: зробив одну заповідь – щасливий він, бо схилив себе і весь світ до виправдання, зробив один злочин – горе йому, бо схилив себе і весь світ до звинувачення, – адже через єдиний прогріх, що вчинив він, втратили він і весь світ велике благо”.

111. І на перший погляд, слова ці є важкими від початку і до кінця. Адже він говорить, що той, хто виконує одну заповідь, відразу ж схиляє чашу терезів до виправдання, бо судиться за більшістю. Хіба не сказано це лише про тих, хто є наполовину винним та наполовину праведним, про що рабі Ельазар, син рабі Шимона, не мовить зовсім. І головне залишається неясним. І Раші, благословенна пам’ять його, витлумачив його слова тим, що ґрунтуються на сказаному: “Завжди буде бачити людина себе так, ніби є наполовину винною та наполовину – праведною”. А рабі Ельазар, син рабі Шимона, додає: щоб бачила також і весь світ так, – ніби вони є наполовину винними, і наполовину – праведними. Однак головне залишається неясним. І навіщо змінив слова його, якщо сенс один?

112. А найважче – в самій суті справи: (в тому) що людина буде бачити себе, ніби вона лише наполовину є винною. І це дивно: якщо людина знає свої численні гріхи, то (як) буде брехати собі, кажучи, що вона розділена навпіл? А Тора сказала: “Від брехливого слова віддалися”? І ще, – адже мовиться: “І один грішник знищить багато блага”. Тобто через одне порушення схиляє він себе і весь світ до звинувачення. Адже мова йде про справжню реальність, а не про якусь оманливу фантазію, котру людина повинна уявляти для себе і для світу.

113. А також незрозуміло: чи можливо, щоб не було в кожному поколінні багатьох людей, які виконують одну заповідь? І як же світ схиляється до виправдання? Тобто, стан взагалі не змінюється, а світ діє, як заведено? І необхідна тут додаткова глибина, оскільки для слів цих, з поверхового погляду, немає ніякого розуміння.

А саме: мова зовсім не йде про людину, – яка сама знає, що гріхи її численні, – аби навчити її брехні про те, що вона ніби “розділена навпіл”. І що немає ані крихти, якої б їй бракувало, крім однієї заповіді. Бо це взагалі не у звичаї мудреців. Мова ж йде про людину, яка відчуває та являє собою абсолютно закінченого праведника і знаходить себе у повній досконалості. І це тому, що вже удостоїлася першого ступеня любові через розкриття очей в Торі, коли вже Той, хто знає таємниці свідчить про неї, що не повернеться більше до дурості своєї.

І написане для людини прояснює їй шляхи її та доводить їй, що все ще вона – не праведник, а “середній”, що означає: наполовину – винна і наполовину – праведна. І це тому, що все ще бракує їй “однієї заповіді” з 613 Заповідей, що в Торі, – і це заповідь любові. Тому що все свідоцтво Того, хто знає таємниці, що людина не згрішить більше, – воно лише через ясність, (котра присутня) в її осягненні про (існування) великої втрати від порушення, – що розглядається як трепіт перед покаранням і називається тому “поверненням з трепоту”.

114. Також роз’яснилося вище, що цей ступінь повернення з трепоту поки що виправляє людину лише з моменту повернення і далі. Однак усе горе й страждання, які відчувала, перш ніж удостоїлася розкриття лику, залишаються як і були, – без усякого виправлення. Також і порушення, які здійснила, – не виправилися в неї повністю, а залишаються в категорії помилок.

115. І тому сказано, щоби така людина, якій все ще бракує “однієї заповіді”, бачила себе такою, як ніби вона є наполовину винною й наполовину праведною. Тобто, щоб уявила собі, що той самий період, коли удостоїлася повернення, знаходиться ніби посередині її років, і таким чином стає “наполовину винною”. Тобто, – за ту половину її років, яку пережила, перш ніж зробила повернення; і за них вона, звичайно ж, є виною, оскільки повернення з трепоту не виправляє їх.

І виходить також, що вона “наполовину праведна”. Тобто в половину її років з часу, коли удостоїлася повернення, і далі, – тоді вона, звичайно ж, праведна, оскільки впевнена, що вона не згрішить більше. Таким чином, в першу половину її років вона є винною, а в останню половину її років вона – праведна.

116. І сказано людині, щоб думала сама, що якщо зробила “одну заповідь”, тобто ту заповідь, якої не вистачає їй з 613-ти, – то щасливою є вона, що схилила себе до виправдання. Бо той, хто удостоюється заповіді любові, – тобто через повернення з любові, заслуговує цим того, що зловмисності обернулися йому на заслуги, – тоді і всі страждання й печаль, які він завжди відчував, перш ніж удостоївся повернення, обертаються йому на нескінченно чудові насолоди, – до того, що шкодує він сам про те, що не страждав від них у багато разів більше. Як у притчі про господаря та люблячого його єврея. Це, власне, й називається “схиляння на чашу виправдання”, – адже всі його почуття, (що пов’язані) з помилками та зловмисностями, обернулися йому на “заслуги”. Це і є схилянням до “чаші виправдання”, – адже вся чаша, що є повною провини, перетворилася на чашу, яка є повною заслуг. І це перетворення називається мовою мудреців “схиляння”.

117. І ще говорить та попереджає його, що доки він – “середній” та не удостоївся “однієї заповіді”, якої бракує йому з 613-ти, – нехай не вірить у себе до дня смерті своєї. І не буде покладатися на себе навіть на основі свідоцтва Знаючого таємниці, що не повернеться більше до дурості своєї. Бо він ще здатний прийти до порушення. І тому нехай думає про себе, що якщо скоїв одне порушення, – горе йому, що схилив себе до винності.

Бо тоді буде втрачене негайно все його чудове осягнення в Торі і все розкриття лику, якого удостоївся; і повертається до стадії вкриття лику. І виходить, що схиляє себе до винності, бо будуть загублені всі заслуги і благо, навіть з останньої половини його років. І про це наводить йому доказ з написаного: “І один грішник винищить багато блага”.

118. Тепер ти зрозумієш доповнення, яке додається рабі Ельазаром, сином рабі Шимона. Також і те, чому не наводить фразу про наполовину винного, а (лише про) наполовину виправданого. Бо там йдеться про другу і третю стадії любові, а рабі Ельазар, син рабі Шимона, говорить про четверту стадії любові, яка є вічною любов’ю, – тобто розкриттям лику в його справжньому вигляді, – у вигляді Доброго й такого, що приносить добро поганим й хорошим.

119. І роз’яснилося там, що неможливо удостоїтися четвертої стадії, окрім як в той час, коли він відає і знає всі справи улюбленого, – як він поводиться з усіма іншими, аби в жодній з них не було йому нестачі. І тому також і великої заслуги, – коли людина удостоюється схилити себе до виправдання, – все ще недостатньо їй, щоб удостоїтися довершеної любові, тобто четвертої стадії. Бо зараз осягає властивість Його як Доброго й такого, що приносить доброго поганим й хорошим лише виходячи з Його управління по відношенню до себе самого.

Однак ще не знає про Його управління в цій піднесеній та чудовій формі над іншими створіннями світу. І роз’яснилося вище, що доки він не знає всіх справ улюбленого з іншими, – аж до того що ні в одній з них не буде нестачі, – любов все ще не є вічною. І тому зобов’язується схилити також і весь світ до виправдання. І лише тоді розкривається йому вічна любов.

Читати далі…

Також рекомендуємо: “Рабаш про порядок внутрішньої роботи“, “Нагорода в роботі“, “Зогар про утворення світів та їхню будову“.

Оставьте комментарий

Чтобы оставить комментарий, заполните форму.
*Все комментарии проходят модерацию.

Вы можете использовать HTML теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>