Передмова до Вчення про десять сфірот. Частина п’ятнадцята

Публікується за виданням “Вчення про десять сфірот”, частина перша.

Продовження. Чотирнадцяту частину читайте тут.

Єгуда Ашлаґ (Бааль Сулам)

120. І про це говорить рабі Ельазар, син рабі Шимона: “Оскільки весь світ судиться по його більшості, то й індивідуум судиться по його більшості”. І оскільки каже про весь світ, то не може сказати, – як написано: щоб бачив їх, ніби половина з них є винною, а половина – виправданою. Адже цей ступінь приходить до людини лише тоді, коли удостоюється розкриття лику і повернення з трепоту. І як же вона скаже це про цілий світ в той час, коли вони не удостоїлися цього повернення? І тому зобов’язана лише сказати, що світ судиться по його більшості та індивідуум судиться по його більшості.

Тобто можна подумати, що людина удостоюється стадії завершеного праведника лише тоді, коли немає у неї жодного порушення і не грішила ніколи. Але ті, хто зазнав невдачі у гріхах і злих задумах, вже непридатні до того, щоб удостоїтися стадії довершених праведників. Тому вчить нас рабі Ельазар, син рабі Шимона, що це не так, і світ судиться по його більшості, і так само, – індивідуум. Тобто після того, як вийшов з міри середнього, – тобто здійснив повернення з трепоту, коли відразу ж удостоюється 613 заповідей і називається “середнім”, тобто половину своїх років – винний, а половину своїх років – виправданий, – ось після цього, якщо тільки додає одну заповідь, тобто заповідь любові, – визначається, що він здебільшого виправданий та схиляє все до виправдання. Тобто чаша злочинів також обертається на заслуги.

Так, що навіть якщо є в його руці повна чаша гріхів і злих задумів, обертаються всі вони на заслуги. І подібний він, звичайно ж, до того, хто ніколи не згрішив. І вважається закінченим праведником. І про це мовиться, що світ, а також індивідуум судиться за більшістю. Тобто злочини, які (скоїв) до повернення, зовсім не беруться в розрахунок, бо перевернулися на заслуги. Отже, навіть закінчені грішники, удостоївшись повернення з любові, вважаються закінченими праведниками.

121. І тому каже, що якщо індивідуум виконав “одну заповідь”, – тобто після повернення з трепоту, а тоді бракує йому лише “однієї заповіді”, – “щасливий, що схилив себе і весь світ до виправдання”. Тобто не лише удостоюється через повернення з любові, яке здійснив аж до того, щоби схилити себе до виправдання, як сказано, – але до того ж виходить, що удостоюється також схилити весь світ до виправдання.

Сенс в тому, що удостоюється піднятися чудовими осягненнями в святій Торі аж до того, що відкривається йому, що фінал всіх жителів усього світу – удостоїтися повернення з любові. Тоді й над ними розкриєш і побачиш все те чудове управління, яке осягнув для себе, і вони теж звернуті всі до виправдання; і тоді згинуть гріхи з землі, – і грішників більше немає.

І хоча самі жителі світу ще не удостоїлися навіть повернення з трепоту, – в будь-якому випадкові, після того як цей індивідуум досягає звернення до виправдання, яке в майбутньому прийде до них в ясному та абсолютному осягненні, – схоже це на стадію: “Світ свій побачиш за життя”, згадану щодо того, хто здійснює повернення з трепоту. А ми сказали, що той, хто захоплюється й насолоджується від цього, – ніби є у нього осягнення вже зараз, оскільки: “Усе, що готове до стягнення, подібне до того, яке вже стягнуте”.

Так само і тут: зараховується цьому індивідууму, який осягає повернення всього світу, – немов би дійсно вже удостоїлися і прийшли до повернення з любові. І (ніби) схилив кожен з них свої провини до виправдання, аж до того, що є абсолютно достатнім йому знати справи Творця з кожним з жителів світу. І це те, що каже рабі Ельазар, син рабі Шимона: щасливий, що схилив себе і весь світ до виправдання. І з цього моменту вважається таким, що знає всі шляхи Його управління щодо кожного створіння зі стадії розкриття істинного лику, – тобто (того, що Він) Добрий і приносить добро поганим й хорошим. І оскільки знає це, то удостоївся четвертої стадії любові, яка є вічною любов’ю.

А до того ж рабі Ельазар, син рабі Шимона, як написано, попереджає його також, що навіть після того як удостоївся схилити і весь світ до виправдання, – в будь-якому випадкові, нехай не вірить в себе до дня смерті своєї. І якщо зазнає невдачі в одному порушенні, – будуть втрачені негайно всі його осягнення й чудові блага, як сказано: “І один грішник знищить багато блага”.

Отже, роз’яснилася різниця між написаним, та (сказаним) рабі Ельазаром, сином рабі Шимона, оскільки написане говорить лише про другу і третю стадії любові. І тому не згадує про схиляння усього світу. У той час як рабі Ельазар, син рабі Шимона, говорить про четверту стадії любові, яка не прийде інакше, як за допомогою осягнення через схиляння усього світу до виправдання. Однак все ще слід зрозуміти, чим удостоюються цього чудесного осягнення – схилити весь світ до виправдання?

122. І потрібно зрозуміти написане (трактат Тааніт, 11, стор.1): “В той час, коли суспільство перебуває в горі, – нехай не скаже людина: “Піду додому і буду їсти й пити, і мир тобі, душа моя”. А якщо робить так, то про нього сказано (Пророки, Єшаягу, 22:13): “А ось – веселощі і радість! Забивають худобу й ріжуть бирь, їдять м’ясо і п’ють вино: “Їсти (будемо) й пити, бо завтра помремо!”. Що написано про це? “І відкрито було слуху моєму Господом воїнств: не буде прощений вам гріх цей, доки не помрете”. До сих пір – міра середніх. Але про міру грішників написано: “Приходьте, візьму вина і нап’ємося хмелю, і буде таким завтрашній день”. Що написано про це? “Праведник пропав, і немає людини, яка бере до серця, …що від зла загинув праведник”. Але нехай буде страждати людина із суспільством, – удостоїться й побачить розраду суспільства”.

123. І на перший погляд немає у цих слів ніякого зв’язку; адже хоче навести з написаного свідоцтво того, що людина повинна сама страждати з суспільством. Але якщо так, – для чого нам усвідомлювати різницю й межу між мірою середніх та мірою грішників? І ще: що це за уточнюючий зворот – “міра середніх” і “міра грішників”? І чому він не говорить: “середні” та “грішники”? Для чого міри? І ще: звідки випливає, що написане говорить про гріх, коли він не страждає сам із суспільством? І ще: ми не бачимо ніякого покарання в мірі грішників, крім як у тому, що сказали: “Праведник пропав, і немає людини, яка бере (це) до серця”? (Пророки, Єшаягу, 57:1) А якщо грішники згрішили, – то що такого зробив праведник, що буде покараний? І яке діло грішникам, якщо праведник помер?

124. Однак знай, що ці міри – середні, грішники, праведник, – не в окремих людях, але всі три знаходяться в кожній людині в світі. Бо в кожній людині слід розрізняти три вищеописані міри. Оскільки під час вкриття лику (для) людини, – тобто ще перш ніж удостоїлася навіть повернення з трепоту, – визначається (такою, що знаходиться) в мірі грішників.

І потім, якщо удостоюється повернення з трепоту, визначається (такою, що знаходиться) в мірі середніх. А потім, якщо удостоюється також повернення з трепоту в його четвертій стадії, тобто вічної любові, – визначається як завершений праведник. І тому сказали не просто “середні й праведники”, але міра середніх і міра грішників.

125. І ще потрібно пам’ятати, що неможливо удостоїтися четвертої стадії згаданої любові, якщо не удостоїться спочатку досягнути стадії розкриття лику, яке має відбутися для всього світу, і в цьому він здатний схилити також весь світ до виправдання, як сказав рабі Ельазар, син рабі Шимона. І вже роз’яснилося, що розкриття лику зобов’язане перевернути будь-яке страждання й муку, що прийшли в період вкриття лику, та зробити їх чудовими насолодами. Аж до того, щоби шкодувати про малість страждань, які відчував.

А раз так, то слід запитати: людина, – коли вона схиляє себе до виправдання, – зрозуміло, пам’ятає всі страждання і муки, які були в неї в час приховування лику? Тому існує реальність, коли всі вони обертаються для неї на чудові насолоди, як сказано вище. Але коли вона схиляє весь світ до виправдання, – звідки вона знає міру страждань і мук, які терплять всі створіння в світі, щоб зрозуміти їх, – як вони схиляються до виправдання, тим же самим способом, який ми роз’яснили щодо людини, котра схиляє себе саму?

І щоб не було у виправданні всього світу недоліку, – в той час коли буде готовою схилити їх до виправдання, – немає у людини жодної іншої хитрощі, окрім як воліти самій завжди страждати за нещастя суспільства, – точно так, як страждає за власні нещастя. Бо тоді буде чаша провини усього світу вготована для неї поблизу, – як чаша провини її самої. Отже, якщо удостоїться схилити себе до виправдання, – зможе також схилити весь світ до виправдання і удостоїться стадії завершеного праведника.