Передмова до Вчення про десять сфірот. Частина шістнадцята

Публікується за виданням “Вчення про десять сфірот”, частина перша.

Продовження. П’ятнадцяту частину читайте тут.

Єгуда Ашлаґ (Бааль Сулам)

126. І з проясненого зрозуміло, що якщо сама людина не страждає із суспільством, то виходить, що навіть в той час, коли удостоїлася повернення з трепоту, – тобто міри середнього, – написано про неї: “А ось – веселощі й радість”. Значить, людина, котра удостоїлася благословення “світ свій побачиш за життя свого” і бачить всю свою винагороду за заповідь, що вготована до прийдешнього світу, звичайно ж, “сповнена веселощів й радості”, та каже собі: “Забивають худобу та ріжуть бирь, їдять м’ясо і п’ють вино: “їсти (будемо) й пити, бо завтра помремо”. Тобто людина сповнена великої радості завдяки винагороді, що обіцяна їй для світу прийдешнього. І про це говорить з великою радістю: “бо завтра помремо”, – і витребую моє життя майбутнього світу в Того, Хто платить, після смерті моєї.

Однак, що написано про це: “І відкрито було слуху моєму Господом воїнств: не буде прощений вам гріх цей, доки не помрете”. Тобто сказане перестерігає людину щодо тих помилок, які зробила. Бо прояснилося: у того, хто здійснює повернення з трепоту обертаються його зловмисності лише помилками. А раз так, то оскільки не страждав із суспільством та не може удостоїтися повернення з трепоту, – а тоді зловмисності обернулися б йому на заслуги, – то, звичайно, його помилкам не буде ніякої спокути за життя. І як зможе він радіти життю в майбутньому світі? І про це сказано: “Не буде прощений вам цей гріх”, – тобто помилки, – доки не помрете. Тобто, доки не помре, позбавлений можливості прощення.

127. І ще написано, що це – “міра середніх”. Тобто, що цей текст говорить про період, коли здійснив повернення з трепоту й далі. І цей час називається “середнім”. “Але про міру грішників що написано?” У сенсі, – що буде (в нього) з того часу, коли був занурений у вкриття лику, що називалося тоді “мірою грішників”? І роз’яснилося, що повернення з трепоту не виправляє те, що було з ним до того, як здійснив повернення.

І тому наводиться в сказаному інший текст: “Приходьте, візьму вина, і нап’ємося хмелю, і буде такий самий день завтра”. Значить, ті дні і роки, які прожив в період вкриття лику, – коли не виправив ще їх, що називалося “мірою грішників”, – не бажають, щоб він помер, бо немає у них після смерті ніякої частки в майбутньому світі, оскільки вони є мірою грішників.

І тому в час, коли міра середніх в ньому радіє й тріумфує, – “бо завтра помремо” і (тоді) удостоїться життя майбутнього світу, – разом з нею міра грішників в ньому не говорить цього, а каже: “І буде таким самим завтрашній день”. Тобто хоче радіти й перебувати в цьому світі вічно. Бо немає в неї ще ніякої частки в майбутньому світі. Оскільки не виправив її, тому що немає їй іншого виправлення, окрім як через повернення з любові.

128. І про це написано: “Праведник пропав”. Тобто стадія довершеного праведника, якої повинна удостоїтися ця людина, пропала в неї. “І немає людини, яка бере до серця, …що від зла загинув праведник”. Бо той середній не страждав із суспільством і тому не може удостоїтися повернення з любові, яке перетворює зловмисності на заслуги, а зло – на чудові насолоди; і всі помилки й біди, котрі вистраждав, перш ніж удостоївся повернення з трепоту, – все ще в силі з позиції міри грішників, котрі відчувають зло від Його управління. І через це зло, яке вони ще відчувають, не може він удостоїтися та стати завершеним праведником.

І про це написано: “І немає людини, яка бере (це) до серця”. Тобто та людина не приймає до серця, “що від зла”, – тобто від “зла”, яке все ще відчуває з періоду, який пройшла в Його управлінні, – “загинув праведник”, тобто пропала в неї стадія праведника. І помре, та звільниться від світу тільки лише в стадії середнього. І все це через те, що той, хто не страждає із суспільством, – не удостоюється та не бачить розради суспільства, бо не зможе схилити їх до виправдання і побачити їхню втіху. І тому ніколи не удостоїться стадії праведника.

129. Отже, з усього сказаного досі ми удостоїлися дізнатися, що немає в тебе народженого жінкою, який не пройде трьох вищеозначених мір:

– міри грішників;
– міри середніх;
– міри праведників.

І називаються мірами, оскільки виходять із мір їхнього осягнення Його управління. Бо сказали мудреці: “Тією мірою, якою міряє людина, – відміряють їй” (трактат Сота, 8). Оскільки ті, хто осягає міру Його управління зі стадії вкриття лику розглядаються в мірі грішників: або – незакінчених грішників, виходячи з одинарного приховання, або – закінчених грішників, виходячи з подвійного приховання.

І згідно з їхнім розумом та відчуттям ведуть світ недобрим управлінням, – тобто “грішать” вони на себе, отримуючи від Його управління страждання й муки, і відчувають лише зло весь день, – та ще більше “грішать”, думаючи, що всі жителі світу управляються, як і вони, недобрим управлінням.

І тому ті, хто осягає управління зі сторони вкриття лику називаються ім’ям “грішники”. Бо з глибин відчуття їхнього розкривається в них це ім’я, та від розуміння серця залежить. І не важливі зовсім слова або думка, що виправдовує Його управління в час, коли вона суперечить відчуттю всіх членів та органів чуття, які не вміють самі брехати з примусу, як вона.

І тому ті, хто знаходиться в цій мірі осягнення управління розглядаються як такі, що схилили себе й весь світ до звинувачення, як сказано вище в словах рабі Ельазара, сина рабі Шимона, оскільки уявляють собі, що всі жителі світу управляються як вони, – не (таким) хорошим управлінням, як личить імені Його: “Добрий і такий, що приносить добро поганим й хорошим”.

130. А ті, хто удостоюються осягнути й відчути Його управління у вигляді розкриття лику на його першому ступені, званому “повернення з трепоту”, розглядаються в мірі середніх. Оскільки почуття їхні діляться на дві частини, звані “дві шальки терезів”: бо тепер, коли удостоюється “розкриття лику” в стадії “Світ свій побачиш за життя свого”, – адже вже пізнали, щонайменше звідси й далі, Його добре управління, як личить, – нехай буде благословенний Він, – доброму імені. І тому є у них “чаша виправдання”.

Однак всі біди й гіркі страждання, які добре закарбувалися в їхніх почуттях з усіх тих днів та років, коли отримували управління вкриттям лику, – тобто з минулого, перш ніж удостоїлися згаданого повернення, – всі вони залишаються в силі і називаються “чаша провини”. І оскільки у них є дві ці чаші, поставлені одна проти іншої так, що з моменту їхнього повернення й попереду них розташована і залишається в силі чаша провини, а з моменту їхнього повернення та позаду них розташована й обіцяна їм чаша виправдання; таким чином, час повернення знаходиться у них “між” провиною і виправданням. І тому називаються “середніми”.

131 А ті, хто що заслужив стадію розкриття лику другого ступеня, що зветься “поверненням з любові”, коли зловмисності стають для них як заслуги, – розглядаються як такі, що схилили вищезгадане “звинувачення” до “виправдання”. Тобто всі страждання й муки, які висічені на кістках їхніх в той час, коли стояли під управлінням вкриття лику, були схилені тепер і обернулися на “виправдання”, бо будь-яке страждання і горе перетворюється на чудову нескінченну насолоду. І називаються тепер “праведниками”, оскільки виправдовують Його управління.

132. І потрібно знати, що згадана міра середніх має місце також і в той час, коли людина перебуває навіть під управлінням вкриття лику. Оскільки через докладання додаткових зусиль у вірі в винагороду й покарання розкривається їм світло великої впевненості у Творці. І удостоюються в свій термін ступеню розкриття Його лику в мірі середніх. Але недолік в тому, що не можуть вони вистояти в своїх якостях, щоб залишатися такими постійно. Бо залишитися у сталості можна лише за допомогою повернення з трепоту.

133. Також слід знати, що сказане нами про те, що свобода вибору буває лише під час вкриття лику, не має на увазі, що після того як удостоївся управління розкриттям лику, – немає в нього більше ніякої турботи й зусиль в занятті Торою і заповідями; але більш того, – основна робота в Торі і заповідях як годить, починається після того, як удостоїлася людина повернення з любові. Бо лише тоді можна їй займатися Торою і заповідями в любові й трепоті, як заповідано нам. А “світ створений лише для закінчених праведників” (трактат Брахот, 61).

Та схоже це на царя, який побажав обрати для себе всіх найвірніших, люблячих його людей в країні та привести їх до його роботи всередині палацу його. Що зробив: віддав відкритий наказ по країні, щоб кожен бажаючий, великий чи малий, прийшов до нього займатися внутрішніми роботами в його палаці. Але поставив з рабів своїх численних охоронців на вході до палацу і на всіх шляхах, що ведуть до палацу його, та наказав їм хитрістю вводити в оману всіх, хто наближається до його палацу та збивати їх зі шляху, що веде до палацу.

І, зрозуміло, всі мешканці країни побігли до палацу царя, проте були збиті хитрістю старанних стражників. І багато хто з них перемогли тих (стражників) аж до того, що змогли наблизитися до входу до палацу. Однак стражники біля входу були самими старанними. І будь-кого, хто наближався до входу, відволікали і збивали з великим завзяттям, доки не повертався так само, як прийшов. І знову прийшли і повернулися, і знову зміцнилися, та знову прийшли й повернулися, – і так повторювали заново кілька днів та років, поки не втомилися намагатися. І лише герої серед них, котрі володіли (необхідної) мірою терпіння, перемогли тих стражників та, розчинивши вхід, удостоїлися негайно побачити лик царя, який призначив кожного на відповідну посаду. І зрозуміло, – з тих пір і далі не було у них більше справ з цими стражниками, які відволікали і збивали їх та робили гірким життя їхнє кілька днів й років, знову і знову, на вході. Тому що удостоїлися працювати і служити перед пишнотою світла лику царя всередині палацу його.

Так само і в роботі завершених праведників: вибір, який вчинюється в період укриття лику, звичайно ж, не здійснюється більше з того часу, як розчинили вхід в осягнення явного управління. Однак починають основну роботу Його на стадії розкриття лику і тоді починають крокувати по численних щаблях сходів, встановлених на землі, вершина яких сягає небес, як сказано: “А праведники будуть йти від успіху до успіху”; і як витлумачили мудреці, – кожен праведник заздрить славі товариша свого. І роботи ці готують їх до волі Творця, аби здійснився в них Його задум творіння: “насолодити Його створіння” по Його доброті й щедрості.

Далі буде…