Книга «Зоар для всех» («Зоар ле-Ам») – это адаптация Зоар для нашего поколения.

Этот проект имеет своей целью создание полного перевода книги "Зоар" с комментарием "Сулам" на русский и украинский языки с последующим ее изданием в печатном и электронном форматах. Организация и финансирование проекта осуществляется группой энтузиастов из разных стран мира, осознающих важность распространения каббалы для дальнейшего развития человечества

Рабаш про істинну молитву

Переклад Міжнародної академії кабали.

Барух Ашлаг (Рабаш)

Справжня молитва

Стаття 11, 1986р.

У Торі сказано: “І ось імена синів Ісраелю, які прийшли до Єгипту… І став у Єгипті новий цар, який не знав Йосефа… І поневолили єгиптяни синів Ізраїлю важкою роботою… І застогнали сини Ісраелю від роботи, і закричали , і вознісся крик їх від роботи до Творця, і почув Творець їхні стогони… “.

Необхідно зрозуміти, що значить “і вознісся крик їхній від роботи до Творця…”. Невже вони не відчували в Єгипті більших страждань, ніж робота? Сенс тут в тому, що всі їхні крики, тобто всі їхні страждання, були тільки від роботи. Сказано також: “…і почув Творець їхні стогони…”, – тобто молитва їхня була почута завдяки стогонам, причиною яких була тільки робота.

Пояснимо це кабалістичним методом. Відомо, що не буде людина працювати на віддачу, якщо немає у неї на це причин, як сказано в Зоар (Книга 8, п.п. 190, 191): “Є дві причини, які спонукають виконувати Тору і заповіді:

1) бажання отримати задоволення цього світу; людина боїться, що, якщо не буде виконувати Тору і заповіді, – покарає її Творець;

2) бажання отримати задоволення майбутнього світу; і оскільки боїться людина, що їй можуть не дати їх, ця друга причина змушує її виконувати Тору і заповіді; і якщо причина, яка змушує людину виконувати Тору і заповіді, походить з егоїзму, тіло її не дуже опирається, адже в тій мірі, в якій вона вірить в нагороду і покарання, – в цій мірі вона в змозі працювати, і кожен день вона відчуває , як ростуть її накопичення; і дійсно, кожен день, проведений у виконанні заповідей та занятті Торою, приєднується до попереднього, і людина відчуває, ніби вона примножує свої  статки в Торі і заповідях.

Справа в тому, що головний намір людини – нагорода, і не думає вона про намір, щоб він був “для віддачі”, а вірить в нагороду або покарання, що воздасться їй нагорода за її вчинками.

Тому увесь намір її направлений на справи, щоб були вони правильними в усіх деталях. А якщо не будуть вони правильними, напевно Творець не захоче прийняти її роботу і віддати нагороду за неї. Тому, бачачи свої справи як правильні, їй нема про що більше турбуватися.

І тому все, що хвилює її – це кількість, тобто вона  повинна намагатися зробити якомога більше “праведних” справ. І якщо вона знавець Тори, то вона знає, що їй треба все більше заглиблюватися в те, що вона вчить, а заповіді треба дотримуватися ретельніше, щоб все було за Галахою (законом).

Таким чином, ми приходимо до висновку, що люди, які дотримуються Тори і заповідей, бачачи в цьому “підпорядкування вищому управлінню” і заробляючи нагороду в цьому світі і в майбутньому світі, – не мають вони потреби в Творці, щоб дав їм сили дотримуватися Тори і заповідей. Бо в міру їхньої віри в нагороду і покарання, тіло дозволяє їм виконувати всі  заповіді, – кожному відповідно до його рівня.

У той же час ті люди, які хочуть працювати на віддачу (альтруїстично), без будь якої винагороди, – хочуть виконувати Тору і заповіді через велич Творця і вважатимуть за велику честь, якщо їм дадуть служити Творцеві, як сказано в Зоар: “трепіт перед Ним – ось головне… …людина возбоіться Господаря свого, бо Він – правитель, головне і першопричина… “.

Є три види трепету перед Творцем.

  1. Страх покарань в цьому світі.
  2. Додатково до цього ще й страх покарань в пеклі.

І обидва вони не є справжнім трепотом, тому що страх цей викликаний не тим, що так заповідав Творець, а власним егоїзмом. І ми бачимо, що корінь тут в егоїзмі, а трепіт – похідне, наслідок, і виникає від егоїзму.

  1. А головний вид трепоту – коли боїться Творця, тому що Він великий і керує всім. Таким чином, велич Творця – причина, яка зобов’язує людину виконувати Тору і заповіді. І тоді це визначається як єдине бажання, – все віддати Творцю, “принести задоволення своєму Творцеві, а не власному егоїзму”.

І тут починається вигнання (ґалут), тобто людині не дають направити свій намір так, щоб робота її була не заради нагороди, тому що це огидно її природі. І хоч людина може змусити себе працювати всупереч згоді тіла, – так само як аскет, що займається самообмеженнями, хоч це і проти природи, – але це відноситься до дій. Тобто у вчинках, які противні бажанням тіла, людина здатна йти вище за розум, що називається “проти бажання тіла”.

Однак вона не може піти проти своїх почуттів і розуму, та сказати, що вона відчуває інакше, ніж вона відчуває. Наприклад, якщо людина відчуває, що їй холодно або їй спекотно, вона не може сказати, що її відчуття не відповідають істині, і змусити себе відчувати інакше, ніж вона зараз відчуває.

Таким чином, коли людина хоче виконувати Тору і заповіді тому, що вона хоче працювати на віддачу Творцю, – природа її тіла така, що не дозволить їй зробити жодного руху, якщо не побачить від цього якогось зиску. І, отже, немає у неї ані найменшої можливості працювати заради Творця, а не заради власної вигоди.

І тут починається вигнання, тобто страждання від того, що скільки вона не працює, вона не бачить ні найменшого духовного просування. Наприклад, якщо людина двадцять років займається Торою і заповідями, то, з одного боку, можна сказати, що вона зібрала статки від цих двадцятирічних занять. Але з іншого боку, вона може сказати, що вже двадцять років виконує Тору і заповіді і ще не досягла здатності працювати на віддачу, а навпаки, – всі її думки та дії ґрунтуються на егоїзмі.

Таким чином, всі страждання та увесь біль, що їх відчуває людина, бувають через те, що вона не в змозі працювати заради Творця, хоче працювати на віддачу, але тіло, яке поневолене нечистими силами (кліпот), не дає їй налаштувати себе на цей намір. І тоді вона волає до Творця, щоб допоміг їй, бо бачить вона, що знаходиться у вигнанні серед нечистих сил, що вони панують над нею, і не бачить можливості вийти з-під їхньої влади.

І тоді молитва її називається істинною, тому що несила людині вийти з цього вигнання без сторонньої допомоги. Але, як відомо, немає світла без судини (клі), – тобто наповнення, без відчуття нестачі, що і є тією судиною, в яку отримують наповнення.

Тому до того, як увійшов чоловік у вигнання і поки не побачив, що сам він не може з нього вийти, – не можна сказати, що його визволять. Бо хоч і просить визволити його зі стану, в якому знаходиться, але це ще не справжня молитва. Бо як він може знати, що не може вибратися самостійно?

І лише тоді, коли він відчує вигнання, він благатиме з глибини серця. Тому що для того, щоб піднялася його молитва з глибини серця, повинні бути дотримані дві умови.

  1. Робота його повинна бути проти природи: тобто він повинен бажати, щоб всі його вчинки були на віддачу, бажати вирватися зі свого егоїзму, – тоді можна сказати, що він відчуває свою недосконалість.
  2. Він повинен намагатися самостійно вирватися зі свого егоїзму, докласти до цього зусилля і переконатися, що не може вийти зі свого стану. Саме тут у нього і з’являється потреба в Творцеві, щоб Він допоміг йому. І тоді молитва його – істинна, бо бачить він, що сам не може нічого вдіяти. І тепер, коли він волає до Творця про допомогу, він знає, що це йде від роботи, як сказано: “І застогнали сини Ісраелю від роботи…”, – тобто тому, що важко працювали, бо хотіли досягти рівня, коли вони зможуть віддавати Творцю, але побачили, що не в змозі вийти зі своєї природи, – тоді лише кричали з глибини серця.

Таким чином, стає зрозумілим сказане: “І знявся крик до Творця через роботу їхню…”, – тобто найбільші страждання, всі їхні стогони, були тільки від роботи, а не з будь-яких інших причин. І закричали,  що не в силах самі вийти з власного егоїзму та працювати заради Творця, і це було їхнє вигнання, що заподіює страждання, під владою яких вони себе відчували.

З цього видно, що в єгипетському вигнанні вони заробили судини (келім), тобто бажання, щоб Творець допоміг їм вийти з вигнання. Тільки коли людина бачить, що немає у неї ніякої можливості врятуватися, а лише Творець може допомогти їй, – це і називається істинної молитвою.

Також рекомендуємо: “Рабаш про роботу в лініях“, “Рабаш про мету молитви“, “Бааль Сулам про порядок поєднання виправлення із досягненням мети творіння“.

 

Оставьте комментарий

Чтобы оставить комментарий, заполните форму.
*Все комментарии проходят модерацию.

Вы можете использовать HTML теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>