Барух Ашлаг (Рабаш)
Молитва (стаття 10, 1986 р.)
Сказано (трактат Тааніт, стор. 2): “Для любові Творця, Сотворителя вашого, і для Його роботи служить молитва”. Чи це молитва, чи “просто” робота? Сказано в Талмуді: “Це робота всім серцем вашим. Що ж це за робота, що в серці? Відповідь: Це і є молитва”.
Чому молитву називають “робота”? Чи є це роботою – молити Творця, щоб виконав наші прохання і задовольнив всі наші потреби? І якщо вже мудреці кажуть саме так, то мабуть натякають на те, що є в понятті молитва особливий сенс, – що це робота, а не просто молитва. А якщо так, то що ж це за сенс, на який натякають мудреці?
Людина безсумнівно нездатна молитися і просити про щось, якщо немає в неї відчуття, що їй чогось бракує. Лише коли людина відчуває, що їй чогось не вистачає, – тільки тоді вона починає просити це, – причому саме у того, хто здатний дати це їй. Адже людина здатна просити тільки у того, в кого є потрібна річ. І вона знає, кого просити, – у кого є бажання допомогти ближньому.
І тому коли людина вже молиться і просить Творця, щоб задовольнив її потреби, молитва обов’язково повинна бути конкретною і точною. Тобто вона повинна ясно розуміти, – чого саме не вистачає їй. Це означає, що коли людина просить Творця, то повинна уявити собі, що зараз вона розмовляє, наприклад, із царем. І цей цар здатний легко і просто дати їй такі блага, що вона стане найщасливішою людиною в світі, – адже абсолютно все є в Царя, і ні в чому немає нестачі. І людина заздалегідь, до молитви, повинна вдуматися та ретельно розібратися, – чого ж саме не вистачає їй насправді, щоб, отримавши від царя те, що просить, вже не відчувала більше нестачі ні в чому, і стала би самою довершеною людиною у світі.
Як вже говорилося, що мета творення – завдати насолоди створінням; тобто з боку Творця немає жодних перешкод для того, щоб дати створінням всі блага й насолоди. Іншими словами, те, що Творець утворив в створіннях потребу, котра зветься “бажання отримувати”, створене Ним саме для того, щоб задовольнити цю потребу. Адже, як ми вже говорили, невдоволені потреби відчуваються як страждання й біди. Таким чином, кожна з потреб була створена саме такою, – з наміром, щоб через її задоволення відчули б насолоду. Адже намір завдати насолоди включає в себе і те, що повинна бути потреба в такій насолоді, – відповідно до правила, що лише сильна потреба отримати щось дає справжню насолоду від її вдоволення. Бо відомо, що коли пригощають людину “частуванням за її смаком і вчасно”, – то насолоджується, але якщо немає у неї в даний момент апетиту, – то не отримає жодного задоволення від їжі.
І тому, коли у людини є потреба, яку вона не може задовольнити, – звичайно вона починає благати Творця, щоб дав їй бажане, оскільки людина зазвичай всі насолоди й задоволення просить у Творця. Та, як ми вже з’ясували, зі сторони Творця немає необхідності, щоби людина благала Його дати їй блага й задоволення, оскільки саме це і є бажанням Творця – завдати насолоди створінням. Немає ніякої необхідності просити у когось річ, яку він і сам хоче дати та й дає. З цього випливає, що людина повинна добре все продумати, перш ніж почне просити Творця, щоб дав їй бажане, – те, чого їй так не вистачає настільки, що змушена просити це у Творця. І це схоже на те, що Творець нібито не дасть людині до того, як людина спочатку попросить Творця. Але мета творення, яка полягає в тому, щоб завдати насолоди створінням, не включає до себе жодних прохань. Прохання – це річ, яка народилася пізніше з боку створінь. І тому – це проблема створінь, – просити у Творця.
Але “просто”, – про насолоди й блага, не конкретно, – немає необхідності просити Творця, адже Його бажання саме і полягає в тому, щоб завдати насолоди створінням. І тут слід мати на увазі, що мало місце скорочення, яке називається “виправленням створіння”. Воно було викликано тим, що отримання дару Творця викликало у створіння почуття незручності, сорому, – так зване “приховання, зникнення насолоди”. І це виправлення ми відносимо до створіння, яке називається “Малхут світу Нескінченності”, – до того клі (судини), яке й отримало все світло Творця. І коли ця судина отримала все світло Творця, всю вготовану для неї насолоду, то під впливом світла в ній прокинулося прагнення до того, щоби уподібнитися своїми властивостями Творцеві, і тому зробила скорочення, – “скоротила” себе, тобто припинила отримувати. У Вченні про десять сфірот, стор. 9, написано: “І вище світло не припиняє світити для створінь ні на мить… А поняття “скорочення” і “зникнення світла”, які ми тут обговорюємо, використовуються лише щодо дій клі, – тобто центральної точки створіння. Пояснення: незважаючи на те, що світло з висі не припиняє світити, клі все ж не отримує абсолютно нічого з цього світла, оскільки обмежило, скоротило самого себе”.
Як сказано, поняття “не отримувати заради самонасолоди” не відноситься до мети творення, а визначається як виправлення створіння. І це – дія, що вчинена зі сторони створіння, яке прагне уподібнитися за властивостями Творцеві. З цього випливає, що “невиправлені” створіння не можуть отримати блага й насолоди, незважаючи на те, що Творець бажає їх дати, оскільки для цього їм потрібні альтруїстичні властивості. І це залежить від одержувача, а не від Давця, тому що саме створіння, зване “Малхут світу Нескінченності”, зробило скорочення. А тому і виправлення, – тобто створення відповідного клі, – відноситься до створіння, бо саме воно вирішило отримувати лише за умови, що в нього буде намір отримувати тільки альтруїстично, – тобто тільки для того, щоб завдати насолоди Творцеві.
І тому, коли людина молиться Творцю, щоб дав те, чого їй не вистачає, то слід розуміти, що не вистачає, власне, їй речі, котра не відноситься до мети творення, – а лише того, що відноситься до самих створінь. Тобто Малхут, звана “створіння”, яка і отримує насолоду від вищого, – саме вона і створює нове клі, – тобто вирішує не отримувати насолоди, окрім як в це нове клі, яке називається “альтруїстичне клі”. Отже, тільки про це нове клі і слід молитися Творцеві, щоб дав його, тому що лише його й не вистачає створінню.
І в цьому слід розібратися. Якщо це клі повинно утворити створіння, – як було сказано вище, що Малхут “створює нове клі”, – то чому людина сама, своїми силами не робить цього клі, а повинна молитися Творцеві, щоби дав їй це клі? І крім того, – якщо ми говоримо, що це клі повинно утворити створіння, то чому сказано, що тільки про це і слід просити Творця? Якщо це відноситься до духовної роботи самої людини, то чому ж вона повинна просити про це Творця?
І це розглядається в трактаті Брахот (32, 2): “Раби Ханіна сказав: “Все в руках небес, окрім страху небес”. Як сказано: “І ось зараз, Ісраель, відповідай, – чого ж вимагає Творець, Сотворитель твій, від тебе, від народу Свого, як не страху небес?”. І пояснює Раші: “Все в руках небес, але праведником чи грішником не стають по волі небес, – цей вибір залишений самій людині, і відкриті їй дві дороги, і вибере вона для себе страх небес”. Поняття страху небес розглянуте в (коментарі) Сулам, (Передмова книги Зогар, стор. 191, п.203): “Але ні страх початковий, ані страх наступний, – вони в жодному разі не для вигоди створіння, а тільки від боязні не упустити жодної дрібниці в бажанні завдати насолоди Творцеві”. Це і є пояснення, що таке страх небес: це означає, що людина повинна мати намір, щоби все, що вона робить, робилося б тільки, щоб завдати насолоди Творцеві.
І ми поставили запитання: якщо це так, і поняття альтруїзму надане для роботи людини, то чому ми сказали, що можливість діяти таким чином він повинен просити у Творця? Адже сказано: “Все в руках небес, крім страху небес”? Але слід знати, що людина нездатна діяти проти своєї природи, – всупереч тому, якою вона народилася. А Творець створив людину егоїстичною від природи, з бажанням отримувати, – як це вище вже сказано, що без бажання отримати насолоду немає жодної можливості насолодитися. Як ми вже говорили, суть створінь, те нове, що створене з “нічого”, – це бажання отримувати. І тому, коли людина хоче зробити хоч щось альтруїстичне, вона повинна йти проти своєї природи. І якщо так, якщо немає у людини можливості змінити свою природу, то чому мудреці кажуть: “Все в руках небес, окрім страху небес”, – що начебто є у людини можливість і сили змінити себе?
Можна уточнити, що тут є два етапи:
1) є тільки бажання, “задум”, тобто тільки намір поступати альтруїстично;
2) є у неї також можливість і сили втілити свої думки в дії.
І тепер ясно, – чому від людини вимагають, що слід вибрати альтруїстичний образ дій: тому, що це і є клі, судина для отримання мети творіння, – тобто спосіб отримати всі блага й насолоди; і якщо немає у людини такого клі, вона залишиться у пітьмі, без світла Творця.
І після того, як вона зрозуміла це абсолютно ясно і точно, та намагається почати діяти з альтруїстичними намірами, – то бачить, що абсолютно нездатна діяти проти своєї природи. І ось цей момент – найкращий час для молитви. Але не раніше, оскільки раніше вона нездатна просити, вимагати допомоги терміново й невідкладно. Вона просить альтруїстичних властивостей, які й дадуть їй життя, а існування без них для неї вже подібно до смерті, як сказано: “Грішники за життя називаються мертвими”.
І за своєю природою людина нездатна просити про допомогу, – крім тих випадків, коли неможливо самому досягнути бажаного, – тому що цьому заважає відчуття сорому. Вислів: “Крум – це приниження для людей”, – мудреці пояснюють наступним чином: “Коли людині потрібна допомога інших людей, то обличчя її змінюється, як у крума. Що таке крум? Є птах, що живе у кромки моря, він зветься “крум”. Коли сходить сонце, змінюється його забарвлення на безліч кольорів та відтінків” (трактат Брахот, стор. 6).
Відомо, що наша матеріальна природа дана нам для того, щоб на її прикладі ми навчилися духовних дій, тобто навчилися діяти духовним, альтруїстичним чином. Але перш ніж людина остаточно зрозуміє, що нездатна самостійно досягти альтруїстичних властивостей, – вона не здатна просити Творця, щоби дав їх їй, тому що немає в неї ще справжнього бажання, – настільки сильного, щоб Творець відповів на її молитву. І тому повинна людина зробити все можливе, намагаючись отримати альтруїстичні властивості. І тільки після безлічі спроб та зусиль, що завершилися безрезультатно, і нібито витрачені даремно, з’являється справжня молитва з самої глибини серця. І ось тоді вона вже здатна отримати допомогу згори, як сказано: “Тому, хто приходить очиститися, – допомагають”.
Але оскільки ця молитва – проти природи людини, тому що людина створена із бажанням отримувати, тобто з почуттям самолюбства, – то як же вона може молитися Творцеві, щоб дав їй альтруїстичні властивості, коли все тіло, все її єство противиться цьому бажанню? Тому і мовиться, що “молитва” – це робота: бо потрібні величезні зусилля, щоб із самої глибини серця почала благати до Творця про те, щоб Він дав альтруїстичні властивості та допоміг знищити в людині егоїстичні сили, бажання отримувати для себе.
І тому кажуть мудреці: “Ваша робота – це молитва, та робота, що в серці”.
І тепер зрозуміло, чому “молитва” – це робота всім серцем, – бо людина повинна щосили працювати над собою, щоб знищити своє самолюбство та замінити його роботою по осягненню альтруїстичних властивостей. Тобто саме над бажанням – щоб з’явилися в неї альтруїстичні властивості і повинна працювати людина. Аби це бажання породило справжню молитву про те, щоб дарували їй альтруїстичні властивості.
Переклад редакції сайту “Зоар с комментарием Сулам” з матеріалів зібрання творів Рабаша, т. 1