Публікується за виданням “Вчення про десять сфірот”, частина перша.
Продовження. Дванадцяту частину читайте тут.
Єгуда Ашлаґ (Бааль Сулам)
100. І з того, що розтлумачене, ти добре зрозумієш, що це вкриття, котрим Творець приховує Себе, щоби забажали Його, означає приховання лику, що має місце з Його створіннями у двох стадіях: одинарне приховання та приховання всередині приховання. І каже нам Зогар: нехай не виникне думки, ніби Творець бажає залишитися в стадії управління укриттям лику від Своїх створінь. Але подібним є це до людини, що навмисно приховує себе, аби його товариш шукав та знайшов його.
Так само і Творець: в той час, коли поводиться зі Своїми створіннями, приховуючи лик, – (робить) це лише тому, що хоче, щоби створіння побажали розкриття Його лику та знайшли Його. Тобто тому, що немає ніякого шляху і підходу у створінь, за яким змогли вони удостоїтися світла лику Царя життя, якби (Він) не вів себе з ними спочатку способом укриття лику. Таким чином, всі приховання – це лише просто підготовка до розкриття лику.
101. І про це сказано, що Творець приховує Себе в Торі. Тому що питання про страждання і муки, які людина отримує в час укриття лику, розрізняється для людини, що порушує та применшує Тору і заповіді, та для людини, яка примножила (зусилля) в Торі і добрих справах. Тому що перша – найбільш підготовлена до того, щоби виправдати свого Владику. Тобто – подумати, що ці страждання прийшли до неї через її порушення та применшення Тори. З іншого боку, другій людині більш важко виправдати свого Владику, адже, за її розумом, вона не заслужила таких важких покарань; і мало того, – бачить, що її товариші, котрі є гіршими, ніж вона, не страждають до такої міри, – як сказано: “нечестивими є вони, – та є вічно спокійними, досягли багатства” (Писання, Псалми, 73:12), а також: “Даремно очищав я серце своє” (Писання, Псалми, 73:13).
І звідси побачиш, що доки людина не удостоюється управління розкриттям лику, – виходить, що Тора й заповіді, в яких примножувала (зусилля), обтяжують їй приховання лику у ще більшій мірі. І про це сказано, що Творець вкриває Себе в Торі. І дійсно, вся ця тяжкість, яку людина найбільше відчуває через Тору, – не що інше, як стадія запрошень, коли свята Тора сама звертається до людини таким способом і пробуджує до того, щоб максимально поспішити й поквапитися, аби докласти суму зусиль, котрі вимагаються від неї, щоби негайно удостоїти її розкриття лику з волі Творця.
102. І про це сказано, що для кожного, хто вивчає ло лішма, Тора його стає смертельною отрутою. Бо крім того, що не виходить він зі стадії приховання лику в розкриття лику, – адже не спрямував свій розум, щоб працювати та удостоїтися розкриття, – але ще й Тора, якою багато (займається), додає йому приховування лику у величезній мірі, – до того що падає у приховання всередині приховання, яке є смертю, бо абсолютно відірваний він від свого кореня. І виходить, що Тора стає йому смертельною отрутою.
103. І цим роз’яснюються два імені, що вживаються в Торі: “розкрите” й “вкрите”. І слід зрозуміти питання про вкриту Тору, – навіщо вона мені? І чому не розкрита вся Тора? Дійсно, тут є глибокий внутрішній зміст, оскільки вкрита Тора натякає на те, що Творець “вкривається в Торі”. І тому називається “вкритою Торою”.
А “розкритою” називається тому, що Творець розкривається через Тору. І тому сказали кабалісти, а також написано в молитовнику Віленського Ґаона, що порядок осягнення Тори починається з таємниці, а закінчується простим змістом (івр. “пшат”). Тобто, як сказано: через необхідні зусилля, які людина докладає з самого початку у вкритій Торі, – удостоюється за допомогою її розкритої Тори, яка є простим сенсом. Таким чином, – починає з прихованого, званого таємницею. А коли удостоюється, – завершує простим змістом.
104. І добре прояснилося, як можна удостоїтися першого ступеня любові, тобто залежної любові. Оскільки стало нам відомо, що хоча немає винагороди за заповідь в цьому світі, – в будь-якому випадкові осягнення винагороди заповіді існує і в житті (цього) світу, та приходить воно до людини через розкриття очей в Торі; і це явне осягнення є абсолютно подібним для нього отриманню винагороди за заповідь негайно ж на місці.
І тому відчуває він Його чудову доброту, що вміщена в задумі творіння: насолодити Його створіння повною, доброю, щедрою Його рукою. А від великого блага, котре він осягає, розкривається між ним і Творцем чудова любов, що проливається на нього безперервно тими ж шляхами і каналами, якими розкривається і природна любов.
105. Однак все це приходить до нього з часу його осягнення і далі. Але (залишається) вся стадія страждань, які обумовлені управлінням вкриття лику, котрі відчував, перш ніж удостоївся згаданого розкриття лику; хоча і не хоче пам’ятати їх, тому що всі злочини покриє любов, проте вважаються, звичайно ж, великою вадою, навіть з точки зору любові між людьми, – та немає потреби говорити щодо істинності Його управління, оскільки Він добрий та приносить добро поганим й хорошим.
І тому слід зрозуміти, – як можна людині удостоїтися любові до Нього в такій стадії, щоб відчувала і знала, що Творець приносив їй чудові блага завжди, – з часу її народження і далі, – та не заподіяв їй жодного зла ніколи за все її життя, – що є другою стадією любові.
106. І щоб зрозуміти це, нам необхідні слова наших мудреців, котрі сказали: “Для того, хто здійснює повернення з любові стали зловмисності як заслуги”. Тобто Творець не лише прощає йому зловмисності, але й усілякі зловмисності й порушення, які вчинив, обертає Творець на заповідь.
107. І тому після того, як удостоїлася людина світла лику в такій мірі, що кожне з порушень, які вчинила, – навіть ті, які зробила зі злим умислом, – перевертаються та стають їй заповіддю, стає вона веселою й радою всім відчуттям мук та гірких страждань, і примноженим турботам, яких зазнала за своє життя, з того часу, як підлягала двом стадіям укриття лику. Оскільки саме вони викликали й принесли їй всі ці зловмисності, котрі обернулися для неї тепер на заповіді з причини світла лику Його, прекрасного на дивo.
І кожне страждання й турбота, що виводили людину з розуму її, коли терпіла невдачі в помилках при одинарному прихованні, чи терпіла невдачі у злих задумах при подвійному прихованні, – обертаються і стають тепер для неї причиною та звичайною підготовкою до виконання заповіді, – щоб отримати за неї велику й чудову винагороду навічно. І тому перевертається для неї кожне страждання на велику радість, а будь-яке зло – на чудесне благо.
108. І це є подібним історії, котру розповідає світ про єврея, що вірно служив в домі одного господаря, і пан любив його, як свою душу. І одного разу сталося, що пан відправився в дорогу та залишив свої справи в руках свого заступника. А людина ця була ненависником (народу) Ісраелю. Що він зробив: поклав на єврея (провину) і вдарив його палицею п’ять разів у всіх на очах аби гарненько принизити його. І коли повернувся господар, пішов до нього єврей і розповів все, що з ним сталося. І дуже розлютився він, і покликав заступника, і наказав тому негайно дати євреєві в руки 1000 дукатів за кожен удар, яким той вдарив його. Взяв їх єврей і повернувся додому. Знайшла дружина його і побачила, що він плаче. Сказала йому: “Що сталося в тебе з паном?”. Розповів він їй. Сказала йому: “Так чому ж ти плачеш?”. Сказав він їй: “Плачу, бо той вдарив мене тільки п’ять разів. Ах, якби вдарив мене хоча б десять разів, – то було б у мене тепер десять тисяч дукатів!”.
109. І ось побачив ти на власні очі, що після того як удостоїлася людина прощення гріхів так, що зловмисності стали їй як заслуги, – тоді удостоюється також прийти з Творцем у стадію любові на другому ступені, котра означає, що улюблений не заподіяв тому, хто його любить, за все його життя ніякого зла та навіть тіні зла, але приносив йому великі й чудові блага з народження та завжди, – так, що повернення з любові та обернення злих намірів на заслуги приходять як одне.
Також рекомендуємо: “Рабаш про надбання людини в духовній роботі“, “Адам – це середня лінія, що містить у собі все“, “Зогар про місце, з якого виходить управління світом й душами“.