Продовження. Двадцять третю частину читайте тут .
Хаїм Віталь
Вступ двадцять третій [1]
Воно про сутність покарання судом у могилі
(165) Написано в Повчаннях благословенної пам’яті рабі Еліезера, у статті “Повчання про суд могили”, – як приходить ангел до нього (людини) у могилу та запитує у нього: “Яким є твоє ім’я?”. І він відповідає: “Розкрито та відомо Благословенному, що не знаю імені свого”. І, без сумніву, дивно те, що необхідно спитати його (про це). І також, – чому він забув своє ім’я? І як це питання збільш4ує, чи знижує реальність його покарання? Однак знай, що всі душі були включені до Адама Рішона до його прогріху, як ми роз’яснювали кілька разів. І коли прогрішив, відпали від нього органи, які є тими душами, що були включені до нього. (Вони) впали у глибини кліпот, і залишилося в нього тільки властивість ста ліктів, як роз’яснено у відповідному місці. Так ось, не всі душі є рівними, бо не є рівними їхні вади. Адже органи, які виявилися більш зачепленими тим гріхом, яким згрішив Адам Рішон, впали у кліпіт глибше, ніж місце, в яке впали інші органи, що були більш віддаленими від цього гріха. Безумовним є те, що не всі душі є рівними, бо є душа, пристрасне бажання якої у цьому гріху є більшим, ніж у іншої душі. І виходить, що згідно зі значущістю шкоди для душі – такою є властивість місця її падіння у глибини кліпот. А річ у тому, що, як знаєш, одне на противагу іншому створив Всесильний. І подібно до того, як існує Адам Рішон святості, також існує в кліпот нечистий (бліаль) Адам. І він має двісті сорок вісім органів та триста шістдесят п’ять судин. І, відповідно до органів, які грішили в Адамі Рішоні, такі ж властивості цих органів взяли створені з Адама Рішона душі в нечистому Адамі. І вдягнулися до цих кліпот, і для них з цих кліпот створилися облачення, які ніби походять з місця їхнього ступеня. Бо всі шляхи Благословенного – правосуддя у прямій лінії, а не у безладі. Кожна душа падає лише відповідно до свого ступеня до якогося подібного до неї органа у нечистому Адамі. І виходить, що всі ці душі, які випали з Адама, до того, як він згрішив, були вдягнуті у шати святості. А зараз у своєму падінні всередину кліпот були позбавлені своїх прикрас та вбрання пишноти, і вдягнуті у похмурі шати, якими є кліпот. І внаслідок цього виходить, що не існує душі, в якої не було б якогось аспекту кліпи, подібно до її ооблачення, що відноситься до неї та створюється у неї відповідно до категорії та ступеня гріха, – властивості, включеної до Адама Рішона, коли згрішив. І ця кліпа вдягає і огортає її навколо всі дні життя внаслідок того, що душа, свята і духовна, вдягнута всередину цієї брудної кліпи.
(166) І це таємниця вірша: “Бо злочини ваші розділюють”. Адже ця кліпа, що утворена через злочин, одягає (душу) і розділяє між душею і Творцем Всесильним, з якого (душа) висічена. І світло, що простягається до неї від Нього благословенного, не притягується та не світить до неї через кліпу, що її оточує. І на це вказує те, що написано мудрецями, благословенної пам’яті: “Вчимо, що прийшов змій до Хави і вніс до неї скверну”. І так само в людини та потомства її, яке приходить після неї до днів Машіаха, – немає людини, врятованої від нього внаслідок того, що всі вони були включені до Адама Рішона, коли він згрішив. І ця сторона однакова в усіх душах, навіть у тих, що померли, – з вини змія була внесена до них скверна.
(167) Однак не всі вони є рівними та існує різниця між ними, як згадано. Бо кожна душа пошкоджена відповідно до ступеня та близькості її до гріха, яким прогрішив Адам Рішон. І знай, що всі гріхи та злочини, якими грішить людина сама по собі, окрім того, яким прогрішив Адам Рішон, ними, безсумнівно, людина притягує на себе кліпу та скверну змія відповідно до значення гріха. Проте все залежить від каяття людини, бо завдяки каяттю ця погань, яка прилипла до неї внаслідок її гріха, може бути видалена з неї навіть якщо ці гріхи великі. Але скверна і кліпа, яка прилипла до всіх душ коли прогрішив Адам Рішон, не залежить від каяття. І людина повинна померти, а потім виправиться ця вада за допомогою смерті. І, незважаючи на те, що Святий, благословенний Він, прийняв також каяття Адама Рішона, і був прощений його злочин, разом з тим, скверна і кліпа, яка приклеїлася до нього, коли згрішив, була знята з нього лише після смерті. Причина цього в Адамовому гріху, який був дуже великий. І з деяких причин тут не місце для пояснення. І це таємниця тих, які померли з вини змія, таких як Біньямін, Йешая, Калев, Леві та Йегошуа бен Нун, які не згрішили у злочині (золотого) тільця, як згадано в Зогарі, у главі Тіса. І незважаючи на те, що в них не було жодного гріха взагалі, проте ця кліпа і скверна, що приліпилася до них у гріху Адама Рішона, не відокремилася від них, доки не померли. І це таємниця того, що сказали мудреці, що їхня смерть – з вини змія. Бажали сказати: через скверну змія, яку він привніс до Адама та Хави.
(168) Однак необхідно пояснити причину, чому смерть відокремлює кліпу від людини. І знай, що святість називається життям, як написано у Писанні: “Дивися, я дав тобі життя і добро”. І написано: “А ви, злиті з Творцем Всесильним вашим, всі живі”, бо Святий, благословенний Він, дає достаток та їжу всім своїм створінням. Але сітра ахра, яка усуває достаток і життєвість у створінь, називається смертю, – як написано в Писанні: “Смерть і зло”. Так ось, над людиною, що згрішила, протягується сітра ахра, звана смертю. І тому ця кліпа відокремлюється від людини лише після смерті. Бо тоді людину ховають а її плоть розкладається на порох, і відокремлюється від нього кліпа, що прилипла до неї у скверні змія, яку він вніс до Адама та Хави.
(169) І з цього зрозумій сутність суду [2] у могилі. Він полягає в тому, що після смерті людини та після поховання її у прах землі, відразу ж негайно приходять чотири ангели і опускають ґрунт могили, поглиблюючи її униз. І залишається простір у могилі на величину рівня похованої там людини, як згадано в трактаті “Повчання про суд у могилі”, – дивись там. І тоді повертають його нефеш у тіло, як за життя. І сенс цього в тому, що оскільки ця кліпа все ще приліплена до нефеш і тіла, пов’язана з ними та не відокремлена від них, тому необхідно, щоб нефеш і тіло знову (були) разом. І тоді згадані ангели тримають його кожен зі (свого) кінця, струшують і вибивають його вогненними палицями, – подібно до того як тримають таліт з обох кінців і витрушують його від пилу, що прилип до нього, – доки не відокремиться від них ця кліпа повністю. І тому називається судом (вибиванням) у могилі, – подібно до того як людина вибиває і витрушує свій таліт. А тому слід поглибити могилу, щоб було місце у просторі для витрушування і вибивання. Проте не всі люди є рівними. Бо праведники за життя віддаляються від злої основи, упокорюють себе і вибивають себе у стражданнях, що приходять до них, а також завдяки Торі та заповідям, які виснажують силу людини, доки не виявляється, що коли досягають часу визволення від миру і отримують суд у могилі, не потребують великого страждання, бо для відокремлення кліпи від них їм достатньо усього того, що було ними вибито. Між тим, у грішників навпаки: через злочини у цьому світі вони більше зв’язуються (з кліпою) і зміцнюють (цей зв’язок) кліпи з тілом і нефеш. І знаходимо, що це таємниця того, чому немає людини, яка позбавлена суду в могилі, як згадано в “Повчанні про суд у могилі”.
(170) І як ми пояснили вище, у цих померлих з вини змія виправлення відділення (кліпи відбувається) лише через смерть і суд у могилі, крім тих згаданих у “Повчанні про суд у могилі”, (які позбавлені суду) через якусь особливу заповідь для цього. А решта людей потребує суду могили. Але є відмінність між великим судом (та м’яким) у вказаному вище значенні. І кожен зазнає свого покарання відповідно до ступеня своєї кліпи та відповідно до власного приліплення (до неї). Однак навіть ті, що позбавлені суду могили, – адже їхні особливі заповіді відокремлюють кліпу від них без страждань після смерті, – проте змушені померти, як згадано вище щодо смерті з вини змія.
(171) І чув я від свого вчителя, благословенної пам’яті, що кожен, хто похований у вечір суботи після п’ятої години дня, і взагалі в п’яту годину, не підлягає суду могили. Бо святість суботи відокремлює від нього кліпу без страждань суду могили. І це таємниця шостого дня у його добавці від п’ятої години шостого дня і далі: тоді вже світить святість суботи.
[1] Примітка укладача: «Сказав Шмуель: Ще така передмова. Я вже розмістив її у Вратах висловів мудреців, благословенної пам’яті, стор.86/1. Але, разом з тим, я не бажав видаляти її звітси, бо це її істинне місце. І це про винагороду душ праведників та про зворотне їй, – аж до суду в могилі (хібут га-кевер)”.
[2] Досл.: “вибивання”, “побиття”, “биття”.
Далі буде…
Також рекомендуємо: “Передмова до книги “Панім меїрот у-масбірот“, “Букви рабі Амнона Саби, буква “шин“, “Рабаш про погань і святість в духовній роботі“.