Книга «Зоар c комментарием Сулам» – это адаптация Зоар для нашего поколения.

Этот проект имеет своей целью создание полного перевода книги "Зоар" с комментарием "Сулам" на русский и украинский языки с последующим ее изданием в печатном и электронном форматах. Организация и финансирование проекта осуществляется группой энтузиастов из разных стран мира, осознающих важность распространения каббалы для дальнейшего развития человечества

Рабаш про погань і святість в духовній роботі. Частина перша

Барух Ашлаг (РАБАШ)

Що означає в духовній роботі: “Того, хто оскверняє себе, оскверняють згори”

(Стаття 26, 1989р.)

У книзі Зогар (глава Беаалотха , п.23, коментар Сулам, п.67) сказано: “Що значить “В далекій дорозі”[1]? Це тому, що того, хто оскверняє себе, оскверняють нагорі. … Виходить, що він у далекій дорозі від того місця і від того шляху, якого тримаються нащадки Ісраелю. Адже він тримається далекої дороги, тобто віддалився від наближення до вас, до Ісраелю… і мається на увазі сітра ахра, яка є далекою від святості… (п.68) Сказав рабі Іцхак: “Адже сказано: “Якщо буде нечистим через померлого або у далекій дорозі”, – звідки випливає, що це дві різні речі?”. Сказав рабі Йосі : “Тут, коли мовиться “нечистий через померлого”, мається на увазі “до того, як його осквернили згори, а тут, коли сказано “в далекій дорозі”, – мається на увазі “після того, як його осквернили згори”, і він потрапив на “далеку дорогу”, тобто в сітру ахра. І виходить, що як на тому, так і на іншому не буде перебувати вища святість, і він не повинен здійснювати пасхальну жертву в той час як Ісраель виконують її”.

А в книзі Зогар (глава Беар , п.46) сказано: “І Малхут Його над усім панує”[2]. І тому іменується Шхіна: “Жертва Творцю, всеспалення Творця”… – все треба жертвувати Творцеві та Його Шхіні . А потім Шхіна роздає всім. Як сказано: “І роздає їжу в домі своєму”[3]. І навіть їжу тварин… і навіть собак, – все вона роздає аби виповнилося через неї: “І Малхут Його над усім панує”.

І слід зрозуміти, – чому того, хто оскверняє себе, оскверняють згори, тобто чим людина винна, що оскверняють її згори? Чому його карають так, що він не може здійснити пасхальну жертву? І каже книга Зогар, що сенс слів: “Якщо буде нечистим через померлого або в далекій дорозі”, – “нечистий від померлого” – це до того, як оскверняють його згори, а “в далекій дорозі”, – після того як його осквернили згори. І як той, так і інший, не повинні приносити пасхальну жертву в той час , як Ісраель робить її.

І треба зрозуміти: якщо він осквернив себе і вже не може приносити пасхальну жертву, – для чого ж оскверняти його згори? Для якої потреби? І крім того, навіщо оскверняють його нагорі, адже в тому оскверненні, яке зробили йому згори, він не винен? У такому випадкові, слід зрозуміти (наступне).

1) Для якої потреби оскверняють його згори, якщо він не може приносити пасхальну жертву, оскільки вже осквернений?

2) І навіщо оскверняють? Адже вибір робить людина, а оскільки її оскверняють згори, виходить, що це осквернення не приходить до неї за її вибором.

3) І також слід зрозуміти те, що сказано в книзі Зогар з приводу уривка “І Малхут Його над усім панує”, – що Шхіна роздає харчування всім: тваринам і худобі і т.п., і навіть собакам і віслюкам, тобто кліпот. І для якої потреби Шхіна повинна забезпечувати їм живлення, якщо вони протистоять їй та ненавидять святість?

І щоб зрозуміти згадане вище, потрібно зрозуміти, що таке святість і скверна в духовній роботі. У практичних діях погань і чистота зрозумілі, – як сказано в Торі, або згідно доповненням мудреців, що стосуються скверни, святості і чистоти. Однак в плані духовної роботи, – що ж є поганню, чистотою і святістю?

Перш за все потрібно завжди пам’ятати два принципи, які у нас є, згідно з якими відбуваються усі явища у світі, і звідси у нас виходять (всі) явища в духовній роботі, що часто здаються нам протилежними один одному.

1. Це мета творіння, тобто Його бажання завдати насолоди своїм створінням, через яке Він створив у створіннях бажання і прагнення жадати насолод. І це називається бажанням отримувати заради себе. І з цією природою були створені усі створіння, які звуться сущим з нічого, де мається на увазі те бажання, яке було створене і являє собою хісарон (потребу, нестачу), який створіння прагнуть заповнити. І це клі з’являється у людини без (попередньої) роботи, оскільки це клі ми відносимо до Творця. І у нас немає жодної роботи з розширення цього клі. Проте всюди, де це бажання бачить, що у нього є можливість отримати насолоду, воно відразу ж прямує до цього щосили. І здається, нібито це повинно наповнити бажання Творця, – тобто те, що Творець бажає, аби створіння насолодилися тією насолодою, яку Він хоче дати їм.

2. Виправлення створіння. Іншими словами, щоб не було стану сорому під час отримання цих насолод, який, як відомо, походить з того, що будь-яка віта бажає уподібнитися до свого коріння. Тому сталося виправлення таким чином, що людина зі сторони свого бажання отримувати хоче відмовитися і не отримувати жодної насолоди. Замість цього вона буде отримувати задоволення через те, що Творець бажає, аби створіння отримали благо і насолоду, що і було метою творіння. Виходить, що тоді у неї вже немає сорому, оскільки тепер є стан подібності за формою. Іншими словами, як Творець бажає віддавати, так само і створіння бажають віддавати Йому, щоб Він насолоджувався тим, що Він “сказав і стало за бажанням Його”. І тільки через це вони хочуть отримувати благо і насолоду.

Однак це клі, зване отриманням заради віддачі, є абсолютно протилежним клі, котре зветься бажанням отримувати заради себе. Адже клі і бажання отримувати заради себе ми відносимо до Творця, який створив його як суще з нічого. Тому, якщо ми хочемо працювати лише заради користі Творця, а не заради власної вигоди, – це важка робота, адже ми повинні воювати проти клі, що створене Творцем. І від цієї роботи у нас походять всі хісарони, про які ми вчимо, – наприклад, виверження світел, розбиття келім, святість і скверна, і сітра ахра та кліпот, і різні імена, які роз’яснюються в книзі Зогар та кабалістичних книгах. Все здійснюється лише від виправлення створіння. І це з тієї причини, що келім виправлення ми відносимо до створінь, як сказано на початку “Древа життя” і як з’ясовується у Вченні про десяти сфірот, що перше бажання отримувати, зване Малхут (світу) Нескінченності, сказало, що воно не бажає отримувати заради отримання, а (бажає отримувати лише) заради віддачі.

І саме собою зрозуміло, що якщо ми хочемо йти проти природи, створеної Творцем, що зветься протилежністю, – це виражається у нас у важкій роботі. А в вищих світах це призвело до виверження світел і розбиття келім, і тоді з’явилися кліпот та виникла дистанція між святістю і скверною. Адже святістю зветься подоба за формою, котра називається злиттям, як сказано: “Святими будьте, бо святий Я”[4], – що означає, що як Творець бажає лише насолодити свої створіння, так само і створіння повинні бути на такому рівні, коли вони насолоджують Творця, а не (насолоджуються) заради власної вигоди.

Виходить, що до того, як ми прийшли до виправлення створіння, – коли людина все ще занурена в егоїстичну любов, вона не здатна отримувати благо і насолоду, і над нею перебувають скорочення та вкриття. Іншими словами, нам потрібно сказати, що всі вкриття, які ми переживаємо, походять від того, що таким є порядок виправлень, за допомогою яких всі створіння прийдуть до завершення виправлень. Тобто, всі келім, що народжені у властивості отримання заради себе, будуть виправлені на “заради віддачі” і автоматично зможуть отримати благо і насолоду. Виходить, що тоді, в гмар тікуні (кінцевому виправленні), вже не буде потреби у скороченні та вкритті, як сказано: “І не буде більше ховатися вчитель твій”[5].

І зі сказаного випливає, що віддалення і наближення означає, що якщо людина робить все заради віддачі, виходить, що вона знаходиться у стані наближення до святості, як сказано вище: “Святими будьте…”. А якщо вона робить все заради власної вигоди, тоді вона є далекою від святості.

Виходячи з цього можна запитати: якщо благо і задоволення не можуть світити в келім отримання через скорочення, котре відбулося, – в такому випадку, яким чином створіння існують в світі до того, як вони виправили собі келім віддачі? Звідки створіння можуть отримувати насолоду, адже без насолоди жити неможливо, бо таким був порядок творіння?

Тому ми вчимо, що одразу ж після скорочення, коли відбувся вихід світла, залишилися решимот для оживляння келім. І перші келім, з яких вийшло світло, звуться “круглі келім” (келім де-ігулім), а решимо, яке залишилося від світла, оживляє ці келім, і це відноситься тільки до келім святості, – як пояснюється, що в парцуфах (світу) Адам Кадмон решимот залишилися в келім після виверження світел. У той же час у світі Некудім, де після виходу світел келім впали в кліпот, – ми вчимо, що решимот залишилися на місці Ацилуту, через те що решимот, які є частинками світла, не можуть увійти до кліпот, і лише іскри впали всередину келім для їхнього оживляння. Іншими словами, живлення келім, що впали у кліпот, – тільки від того, що всередину них впали іскри святості. Від цього походить все живлення кліпот. Як пояснює великий Арі, тільки лише “неїро дакік”[6], званий по відношенню до святості дуже тонким світлом, – це все живлення, яке впало у матеріальний світ. Іншими словами, все життя і (всі) матеріальні насолоди, за якими усі ганяються аби досягти їх, бо вони відчувають, що в цьому полягає все їхнє життя, – це усього лише дуже тонке світло по відношенню до духовних насолод. А саме духовні насолоди малися на увазі, щоб ними “насолодити Свої створіння”, що називається, як сказано вище, метою творіння.

[1] Тора, Бемідбар, 9:10. “Говори до синів Ісраелю так: “Якщо хтось буде нечистим від померлого або в далекій дорозі, з вас або в поколіннях ваших, і повинен він здійснити Песах Творцеві”.
[2] Писання, Псалми, 103:19. “Творець в небесах затвердив престол Свій, і царство Його над усім панує”.
[3] Писання, Притчі, 31:15. “Встає вона ще вночі, роздає їжу в домі своєму і урок служницям своїм”.
[4] Тора, Ваікра, 19:2.
[5] Пророки, Єшаягу, 30:20.
[6] Тонке світло (арам.).

Читати далі…

Також рекомендуємо: “І був вечір, и був ранок“, “Хто свідчить про людину“, “Передмова до книги Зогар“.