Передмова до книги “Панім меїрот у-масбірот”. Частина перша

Єґуда Ашлаґ (Бааль Сулам)

1) Сказано в кінці трактату Укцін: “Не знайшов Творець іншого клі, що утримувало б благословення для Ісраелю, окрім миру. Як сказано: “Творець силу дасть своєму народові, Творець благословить свій народ миром”. І слід навчитися з цього багато чому:

а) звідки доказ того, що немає кращого для Ісраелю, ніж мир;
б) у сказаному пояснено, що мир – це благословення само по собі, бо написано, що дарування – силою, а благословення – миром, а згідно з їхніми словами треба було б сказати, що дарування миром;
в) чому приєднаний цей вислів до закінчення Талмуду; і також потрібно зрозуміти, що означають слова “мир” і “сила” і на що вони вказують;

Щоб роз’яснити справжній зміст цих слів, мусимо ми вийти в дальню дорогу, бо глибину серця авторів аґади неможливо осягнути. І справедливо сказав автор “Афікей Єгуда” в коментарі на слова мудреців про уривок: “Підкріпіть мене солодощами, – це галахот, – освіжіть мене яблуками,” – це аґадот. І пояснили мудреці, що у всіх темах Тори та заповідей є відкрите і є приховане. Як написано: “Золоті яблука у срібних прикрасах”. Кожна річ має свій характер, проте галахот подібні до винних солодощів, коли дає товаришеві подарунок – срібний келих з вином, то внутрішнє й зовнішнє – обидва важливі, адже і в келиха є власна цінність, як і у вині, що в ньому. Але ж аґадот подібні до яблук, де внутрішнє з’їдається, а зовнішнє викидається, бо зовнішнє не варте нічого. І виходить, що вся цінність і важливість є лише у внутрішньому, у серцевині. Так і в словах аґади, немає в її видимій простоті нічого розумного та бажаного, а є лише у внутрішньому змісті, прихованому в словах, котрі базуються ні на чому іншому, як на засадах мудрості істини, що передається лише обраним одиницям. Кінець переказу їхніх слів.

І хто наважиться витягти це з серця мас і зрозуміти їхні шляхи, коли осягнення їхнє неповне навіть у двох частинах Тори, званих “пшат” і “друш”. Коли на їхню думку порядок чотирьох частин Тори “пардес” є таким, що спочатку розуміють пшат – простий сенс, а потім друш – тлумачення, а потім ремез – натяк, і в кінці всього розуміють сод – таємницю.

Проте наведено в молитовнику Ґаона з Вільно, що осягнення починаються з соду, а потім, після того, як осягли таємну частину Тори, можна осягнути частину друш, а потім частину ремез, а потім, коли удостоїлася людина удосконалитися в цих трьох частинах Тори до тонкощів, тоді заслуговує осягти частину пшат, що в Торі. Отже й сказали мудреці в трактаті Тааніт: “Заслужив – стало для нього еліксиром життя, не заслужив – зробилося йому зіллям смерті. Тому величезної милості ми потребуємо, щоб зрозуміти пшат – простий смисл книг Тори, тому що спочатку ми зобов’язані осягнути три частини внутрішньої Тори, котрі одягнуті в пшат, простий сенс, а просте – не спроститься. А якщо поки що не удостоївся цього, великого милосердя потребує, щоб не зробилось йому це зіллям смерті. І це назворот твердженню тих, хто нехтує осягненням внутрішньої частини, які говорять у серцях своїх: “Досить нам осягнення пшату, і дай Бог осягнути його, раділи б ми своїй долі”. І словами своїми подібні тим, хто хоче піднятися на четверту сходинку до того, як пройде три перші.

2) Однак відповідно до цього необхідно зрозуміти, що у внутрішній Торі існує велике приховування, як сказано в трактаті Хаґіґа: “Не вивчають дію творіння удвох, а дію поєднання – наодинці”. І так усі книги, що є в нас з цього предмету, запечатані й недоступні масам. І не зрозуміє їх ніхто, крім тих, хто залишився, кого закликає Творець, оскільки вже розуміють корені на основі свого знання і з передачі “з вуст в уста”. І це дуже дивно, як перешкоджають поширенню мудрості й розумінню в лавах народу, адже це все життя й довголіття їхнє. І на перший погляд це є злочином. І про це говорили мудреці в Мідраші Раба, Берешит, про царя Ахаза, адже й звався Ахаз тому, що тримав (івр. “ахаз”) доми зібрань і доми навчання тощо, і через це зросла провина його… Та й закон природи такий, що скупиться людина виділити іншим з багатства та майна свого, але немає жодного, хто скупився б виділити з мудрості та розуміння свого. А навпаки, “набагато більше, ніж теля хоче смоктати, корова хоче нагодувати”. І як написано: “У Торі Творець і бажання Його”.

Дійсно, ми знаходимо про приховання мудрості навіть в іноземних вчених минулих поколінь. І наведено в передмові рабі Моше Бутріля, в його коментарі на Книгу “Єцира”, вислів від імені Платона, який застерігав своїх учнів так: “Не передавайте мудрість тому, хто не знає її величі”. А також застерігав і Аристотель: “Не передавайте мудрість тому, хто не гідний її, щоб не пограбували”. І він пояснив, що коли мудрець навчає знанню того, хто не гідний його, він грабує мудрість і руйнує її. Але не так роблять вчені зовнішніх наук у наших поколіннях, а навпаки, намагаються розширити врата своєї мудрості для всього народу без будь-яких обмежень і умов. І на перший погляд є великі претензії до перших мудреців, які закрили двері мудрості за невеликою, обраною ними групою людей, яких визнали готовими до неї, а більшість народу залишили обмацувати стіну.

3) І я поясню це. Отже, чотири групи ми вирізняємо в роді людському ступенями одна над одною: маси народу, багатії, володарі, мудреці. І вони відповідають за відносним значенням чотирьом рівням у загальній дійсності, і звуться:

а) неживе
б) рослинне
в) тваринне
г) людське (той, хто говорить).

При цьому неживе здатне утворити з себе три властивості: рослинне, тваринне, людське, і ми вирізняємо три ступені величини сили корисної та шкідливої, що є в них.

Найменша сила серед них – це рослинна, бо хоч рослина своєю дією, наближенням корисного для неї і відштовхуванням шкідливого для неї, подібна видам людському і тваринному, проте не має вона окремих відчуттів щодо цього, а є загальна, спільна сила в усіх видах рослин у світі, котра виконує в них цю роботу.

На додаток до них – вид тваринний, де в кожному зі створінь як в такому є своє власне відчуття для наближення корисного і віддалення шкідливого. І виходить, що значення однієї окремої тварини дорівнює значенню всього виду рослин, що є у світі, бо та сила, що відчуває, аналізуючи корисне та шкідливе, котра є в загалі всього рослинного виду, існує в одному окремому створінні тваринного виду, і є окремою та самостійною. І ось ця сила, що відчуває, діє на тваринному рівні, є дуже обмеженою місцем і часом, оскільки відчуття не діє при віддаленні від тіла навіть на волосину, а також не відчуває за межами свого часу, тобто в минулому та майбутньому, а лише в ту мить, в котру вона діє.

У доповнення до них – вид людський, що складається одночасно з сили, що відчуває і з сили розуму. І тому його сила не обмежена часом і місцем для наближення корисного і віддалення того, що шкодить йому, як у тваринного виду. І це внаслідок його знання, що не обмежене часом і місцем, і може отримати знання всіх створінь на їхніх місцях в усій дійсності. А також – з усіх поколінь, минулих і майбутніх. Тому виходить, що значення однієї окремої людини, істоти з людського виду, дорівнює значенню сукупності сил, які є у видах рослинному та тваринному, що існують в усьому світі і в цей час, і в усіх минулих поколіннях, оскільки сила її охоплює їх і включає в себе всі їхні сили разом.

І цей же закон діє також у чотирьох групах на рівні людського виду, тобто маси народу, багатії, володарі, мудреці. Бо ясно, що всі з’являються з маси народу, котра є першим ступенем, за принципом, що все пішло з пороху, за порядком трьох властивостей: рослинне, тваринне, людське, котрі походять з нього. Так оцінюється значення маси народу: за властивостями, що походять від неї, тому й поєднані вони формою “лик людини”. А для цього вкарбував Творець в загалі народної маси три схильності, звані заздрість, пристрасть і честолюбство, через які маса розвивається щабель за щабелем, щоб виробити з себе досконалий “лик людський”.