От редакции: эту статью на русском языке можно прочесть на нашей странице в Патреоне.
Закінчення. Першу частину читайте тут.
Коли ж йдеться про спеціальну форму внутрішньої духовної роботи, яка виражається, як правило, у молитовній медитації[1]– це робота зі святими іменами. Вона полягає у формуванні бажання і створенні наміру до поєднання вищих духовних коренів між собою та з їхніми породженнями у нижньому світі для проведення до коренів світла Ейн Соф, а від них – їхнього світла (впливу) до світів і душ внизу.
Тут слід зробити невеликий відступ і дуже стисло, наскільки це можливо, описати теоретичну сторону процесу. Дуже спрощено він виглядає так. Загальне управління створінням передбачає певний “базовий пакет” насолод кожної людини, який дає можливість розвивати рівень її базового бажання отримувати. Метою розвитку рівнів матеріальних бажань є розкриття бажання до духовних насолод, – усвідомленого зв’язку із Джерелом та свідомої участі у творчості Всевишнього, – зокрема, в управлінні створінням та у його розвитку. Для реалізації “базового пакета”, що є основною частиною процесу загального управління, призначені дуже малі світла. Тому на цьому рівні всі духовні об’єкти, включаючи корені душ, постійно перебувають у так званій малій формі існування (катнут). У постійному стані ними притягуються і випромінюються рівні світла, які звуться “нефеш” і “руах”, або, загалом, – світло хасадім з дуже маленьким підсвічуванням свічення Хохми. Це рівні впливу, які створені задля підтримки існування створених та їхнього “виправлення”, – тобто пробудження їхнього бажання отримувати до набуття ним якості віддачі. З цією метою кожний духовний об’єкт задіює лише половину свого потенціалу, – верхню частину своїх келім, яка працює зі світлом хасадім. Тому щаблі “духовних сходів” з’єднані лише у світлі хасадим, а щодо світла Хохма роз’єднані під дією сили скорочення. Іншими словами, вони знаходяться у стані потенціалу щодо мети творіння, а їхня дія на нижніх (на душі людей) є опосередкованою, – на рівні того, що є необхідним і достатнім для розвитку нижніх. Такий рівень впливу підтримує наявність у душ свободи вибору.
Однак для створення нових духовних об’єктів (станів створіння) та розвитку у душ нових рівнів сприйняття необхідне світло Хохма, – головне джерело життя, осягнення та насолоди створінь. Його отримання ними та його осягнення є реалізацією принципу “всолодити створіння”. Як було зазначено, верхня половина будь-якого духовного об’єкта працює зі світлом хасадім, але його нижня половина якраз і є інструментом притягання та випромінювання світла Хохма. Щаблі сходів у духовному будуються на принципі: “нижня половина вищого є місцем перебування верхньої половини його нижнього”, або “нижній є нижньою половиною ступеню вищого”. У звичайних умовах загального управління нижні половини всіх елементів духовних сходів “відключені”, духовні щаблі з’єднані своїми верхніми половинами, притягуючи та випромінюючи світло хасадім з маленьким підсвічуванням живлючого свічення Хохми. У цьому стані жоден духовний елемент не притягує світіння Хохми спеціально для себе. Для того, аби щаблі духовних світів почали рухатися, притягувати та випромінювати свічення Хохми, необхідне бажання нижніх, які, власне, і є споживачами цього свічення. Але тут діє принцип: “все, що хоче отримати нижній, спочатку обов’язково і десятикратному обсязі має отримати його вищий”. У разі пробудження такого бажання, сформованого належним чином, цей принцип діє на всіх щаблях сходів світобудови, аж до Ейн соф, оскільки на кожному щаблі його верхня половина з’єднується з його нижньою частиною, утворюючи канал проведення світла Хохма від Ейн соф, через усі ступені світобудови, аж до нижнього, який викликав цей процес. Це визначається як великий стан (гадлут) духовних світів та об’єктів. Таким чином, вимога про наповнення, що сформована нижнім, звана “МАН (молитвою)”, призводить до наповнення світлом Хохма всієї світобудови в незмірно більшому обсязі, ніж рівень наповнення, який є необхідним нижнім. І це є найбільшою насолодою кожного духовного ступеня.
Але тільки-но світіння Хохми досягає нижнього в мірі його МАН, його вимога втрачає силу бажання і запит припиняється, що повертає всю світобудову до її постійного стану катнуту. Цей механізм діє у створінні до його остаточного виправлення. Тому така дія зі сторони нижніх має бути “постійною” з точки зору її регулярності.
Вищіми щодо душ людей є Зеїр Анпін та Малхут світу Ацилут, оскільки світи і душі створюються ними. Світи БЕА та душі, що їх населяють, є розповсюдженням їхнього джерела – Малхут світу Ацилут. Тому всі свої МАН душі піднімають лише у Малхут. У кабалістичних джерелах вона називається відокремленою Нуквою Зеїр Анпіна або Шхіною, і, як правило, має ім’я “Адонай” або “Адні (אדני)”. Зеїр Анпін називається Творцем або Шохеном, має ім’я “Кадош барух ху (Святий, благословен Він)”, або “АВАЯ (יהוה) з наповненням алеф”. Малхут щодо Зеїра Анпіна є нижчою категорією, нижньою його половиною, і, як згадано вище, у звичайному постійному стані духовних світів вважається відокремленою від нього. Тому намір людини, яка піднімає МАН у процесі молитовної медитації, має бути зосереджений головним чином на поєднанні Малхут та Зеїр Анпіна. Цей стан у кабалі виражається ім’ям “АВАЯ-Адні (יאהדונהי)”. Потім – зосередження на підйомі ЗОН (Зеїр Анпіна і Малхут) у вигляді їхніх власних МАН до нижньої половини Біни, званої “ІШСУТ”. Цей стан визначається ім’ям “АВАЯ-Елокім (יהוה אלהים)”. А після цього – на з’єднанні ІШСУТ із верхньою половиною Біни, що є переходом до імені “АВАЯ-Еке (יהוה אהיה)”. Так вибудовується канал продовження світіння Хохми, який від Ейн соф проходить через усі ступені та досягає відокремлених світів БЄА і душ, які є внутрішнім аспектом цих світів. У діях благословення за насолоду та здійсненні окремих єхудім зосередження на намірі при роботі з МАН є зворотним описаному.
Цей процес викликає величезну насолоду у вищих світах і тому визначається як дія, спрямована на завдання насолоди Творцеві, або як “дія заради Творця”. Разом з тим, оскільки кінцевим результатом такої дії є здобуття блага створіннями, – як вищими, так і нижніми, – мудреці визначають його як мету творіння: “Всевишній утворив створіння, щоби їх насолодити”.
Тим самим створюється форма злиття людини із Всевишнім, в якій і людина і Творець є одночасно і тим, хто дає, і тим, хто отримує. Саме такий стан і визначається двома, здавалося б протилежними, висловлюваннями мудреців кабали, які насправді є однією суттю.
[1] “Коли людина вже приготує себе до здобуття духу святості, коли в ній утвердяться всі добрі якості, вона, спочатку здійснивши омовіння, і в святості, повинна увійти в окремий дім, де їй не завадять голоси людей і птахів; краще, якщо це буде після опівночі. Там вона повинна заплющити очі, звільнитися від усіх думок про цей світ, ніби душа покинула її, – як мертвий, який не відчуває нічого. Потім вона повинна щосили подумати про вищий світ і з’єднатися там з коренем своєї душі, уявляючи, як душа покидає її та піднімається нагору, та уявити вищі світи так, ніби вона перебуває у них. А якщо вона здійснить якесь єднання (єхуд), то нехай думає про нього, щоб звести якийсь вплив і світло у всіх світах, і щоб, зрештою, самій отримати частку цього впливу. Вона повинна зосередитися на своїх думках, начебто цей дух уже певною мірою зійшов на неї. А якщо (після всього перерахованого) вона нічого не відчуває, значить, вона ще не готова, і їй слід ще зміцнитися у служінні та святості; і через деякий час нехай знову усамітниться, як пояснювалося, – доки не удостоїться, щоби дух зійшов на неї“. Хаїм Віталь, Врата святості, ч.3, врата 8.
Також рекомендуємо: “Зогар про місце осягнення Творця“, “Робота в серці“, “Рабаш про два ступені до набуття здатності працювати в лішма“.