Що таке “заради Творця”. Частина перша

От редакции: эту статью на русском языке можно прочесть на нашей странице в Патреоне.

Цей текст не претендує на повноту опису порушеного питання у всіх його теоретичних та практичних аспектах. Він також не є покроковою інструкцією до дії. Це лише замальовка, що дозволяє людині загалом зрозуміти і уявити практичний сенс кабалістичної духовної роботи, що сформульований у понятті “отримання заради віддачі”, яке у матеріальному світосприйнятті представляється дещо абсурдним. 

Твердження мудреців кабали “Всевишній створив створіння, аби їх насолодити” і “Все створив Творець заради себе” на перший погляд здаються такими, що суперечать одне одному. Однак їх можна і потрібно розглядати як з точки зору простого змісту, так і в їх внутрішній суті. І якщо з погляду матеріального світогляду ці вислови здаються такими, що протирічать один одному, то у своїй внутрішній суті вони є абсолютно єдиними і описують єдиний аспект Божої волі.

Ідея “отримання заради Творця” для людини, яка перебуває у цьому світі, є дивною. Навіть якщо людина вірить у існування Всевишнього, але Він прихований і не проявляється у відчуттях, – як можна отримувати задоволення та насолоду “заради Того”, Хто прихований? Адже неможливо отримати зворотний зв’язок про наслідок цієї дії, а значить – перевірити істинність запланованої мотивації. І це правильний висновок з погляду опори на презумпцію знання як критерій перевірки відповідності дії наміру.

Але такий висновок є хибним з точки зору головного принципу духовної роботи – презумпції віри над знанням. Адже для віри головне – ідеал, на який вона спирається, і мета досягти подібності до цього ідеалу. Тому у стані віри намір спирається не на перевірку істинності його самого, а на перевірку істинності прагнення до властивостей ідеалу. Іншими словами, при здійсненні дії людина перевіряє наявність власної вигоди та будь-якої особистої зацікавленості у дії віддачі, співвідносячи її з тим, як здійснює віддачу Творець, – у любові та милосерді, без будь-якої думки про Себе, адже Він “добрий, творить добро поганим і хорошим”. Таким чином, критерієм віддачі є відчуття любові, яке не вимагає перевірки істинності наміру, оскільки взагалі не передбачає прагнення власної вигоди. Цей стан у своїй істинній формі людині зустрічається, – правда нечасто, – у земному існуванні. Але у взаєминах людини і Всевишнього досягнення такого стану вимагає докладання чималих зусиль. У кабалі подібний стан називається “лішма” і більша частина порад мудреців кабали щодо практики духовної роботи спрямована саме на його здобуття.

Між тим, і на рівні духовної роботи в стадії підготовки, – як у стані “якщо не я собі – то хто мені”, так і в стані “немає нікого, крім Нього”, – дія “заради Творця” можлива. Для цього людина має потужний інструмент – віру. Перебуваючи у вірі, людина ніби співвідносить свої дії з діями Всевишнього, прагнучі отримати відчуття, яким саме способом Творець діє через неї саму.

Крім того, отримуючи насолоду від матеріальних об’єктів і подій, людина відносить це відчуття не до власних здобутків, а до дії Творця, як того, Хто діє на благо і бажає давати своїм створінням лише добро. Це дає основу, матеріал для подяки та піднесення Творцеві благословення. Дія благословення Всевишньому вважається не менш важливим аспектом у духовній роботі, ніж дія молитви. Благословення розвиває та зміцнює віру, а тому мудреці радили протягом доби виконувати короткі благословення на будь-яке задоволення та успіх, навіть у земних справах, здавалося б “відірваних” від духовної роботи. Бааль Сулам рекомендував своїм учням виконувати благословення не менше ста двадцяти разів на день. Бо справжнім змістом благословення є миттєва концентрація людини на Джерелу всього існуючого та на його властивостях любові та віддачі. А насправді ця концентрація і є дією людини з віддачі Творцеві з погляду простого сенсу цієї дії. Адже у своїх земних справах людина, як правило, про Всевишнього забуває і тягнеться за думками, прагненнями, що формуються її споконвічною природою. Але якщо вона пробуджується до Джерела, пов’язуючи Його дії зі своїм власним існуванням у цьому світі в широкому сенсі (включаючи зовнішні і внутрішні події, що відбуваються з нею), – це і є дією віддачі Творцеві на рівні простого сенсу.

Подібний настрій повинен бути присутнім у людини і тоді, коли вона сама робить дії, суть яких – віддача ближньому, оточуючим людям. Прагнення допомогти оточуючим, якщо вони потребують такої допомоги, дати їм благо, яке їм необхідне, вимагає внутрішнього контролю за тим, щоб у момент здійснення віддачі, або після неї, у свідомість людини не проникла жодна думка про власну вигоду від такої дії. Це набагато складніше, ніж концентруватись на впливі Творця при відчутті власного задоволення від отримання блага. І тут може допомогти лише постійне зусилля зосередження на зв’язку з Всевишнім, що є дуже важкою роботою. Але якщо це вдається, то віддачу людини можна уподібнити до дії самого Творця, яка здійснюється через цю людину. І тоді це вважається віддачою Творцеві на рівні земної дії. Відчуття цього приходить до людини коли після завершення дії вона повертається до стану “немає нікого, крім Нього”, відчуває щиру подяку до Нього і підносить Йому благословення за це.

Таким чином, взаємодія Творця з Його створінням, яке усвідомлює це і прагне до такої взаємодії, є “насолодою” Всевишнього, що означає віддачу людини Творцеві. І це те, про що мудреці сказали: “Все створив Всевишній заради себе”.

Далі буде…

Також рекомендуємо: “Причина складності в анулюванні себе заради Творця“, “Коротко про поняття “віра“, “Рабаш про поняття гілки й кореня“.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.