Книга «Зоар c комментарием Сулам» – это адаптация Зоар для нашего поколения.

Этот проект имеет своей целью создание полного перевода книги "Зоар" с комментарием "Сулам" на русский и украинский языки с последующим ее изданием в печатном и электронном форматах. Организация и финансирование проекта осуществляется группой энтузиастов из разных стран мира, осознающих важность распространения каббалы для дальнейшего развития человечества

Рабаш про поняття гілки й кореня

Переклад Міжнародної академії кабали.

Барух Ашлаг (РАБАШ)

Поняття гілки й кореня

Стаття 2, 1985 р.

Поняття гілки й кореня. Ось, «земля Ісраеля» є гілкою (породженням) сфіри Малхут. «Малхут» називається клі, котре утворено Створювачем, щоби бути судиною для отримання вищого блага, яким Створювач бажає насолодити Свої створіння. Це клі називається «Малхут».

А порядок був такий, що спочатку існувало клі отримання заради отримання. А потім відбулося виправлення, коли можна отримувати в це клі виключно за умови, коли воно здатне спрямувати намір заради віддачі. І тоді вище благо притягується в це клі. А виправлення це було зроблено для того, щоб коли благо прийде до створінь, не було б в них анітрохи недоліку, званого «хлібом сорому» (дармовим). А щоб могли отримувати благо без обмежень, бо вже не будуть відчувати сором під час отримання блага. Адже коли вони отримують все добро й насолоду, вони спрямовують намір тільки на благо Творцю. Тоді, само собою, вони притягуватимуть благо завжди з більшою наснагою, оскільки не можуть сказати, що вже достатньо віддали Творцеві, і не треба більше Йому віддавати. Тому завжди буде в них привід притягувати благо.

Між тим, коли отримують благо для власних потреб, тобто з причини себелюбства, тоді вони мусять бути обмеженими через сором. І будуть вимушені сказати, що досить нам добра й насолоди, того, що Він дає нам. І через це було зроблене виправлення, що зветься «скороченням», аби не отримували світло в клі Малхут інакше як за умови, що зможуть отримувати заради віддачі.

І ось, від кореня Малхут все продовжується вниз, до матеріальної гілки, землі, котра є породженням Малхут, що вгорі. І ця земля зветься «святою землею». Тому є тут, на святій землі, особливі виправлення. Тобто заповіді, що залежать від землі, – трумот, маасрот (приношення, десятини) і подібне. Чого немає в інших землях. Також є особливий корінь у Зайордання, і особливий корінь у Сирії, і особливий корінь у Вавилона, і особливий корінь у решти земель.

Тому в плані гілки й кореня місце Храму воно саме на святій землі, яка є землею Ісраеля. І це після того, як освятилася. Але ж до того, як прийшов народ Ісраеля в цю землю, була вона місцем землі семи народів, які відповідають семи святим сфірот. І вони були протилежними святості, бо походять вони від Малхут, коли вона не виправлена екраном, який є категорією наміру заради віддачі. Тому спочатку туди прийшли народи світу, адже в духовному порядок такий: а) з’являється бажання отримувати; б) виправлення, щоб було все ради віддачі. Тому в святу землю спочатку мали прийти народи світу, котрі належать Малхут, до того, як вона завдяки екрану стала виправленою, аби все було  віддачею, а потім прийдуть Ісраель і захоплять їх. Виходить, згідно з цим, що від Малхут походить категорія «свята земля». А також походить від Малхут категорія «бажання отримувати, що в людині». Тому спочатку на цій землі були народи світу, а потім прийшов народ Ісраеля.

Так  само і в серці людини: спочатку з’являється зле начало, а потім з’являється добре начало. Усе походить від вищих коренів.

Але є відмінність між серцем людини, що походить від Малхут, і землею Ісраеля, що походить від Малхут. Бо слід розрізняти між внутрішнім та зовнішнім. Адже в зовнішньому все має відбуватися саме в місці гілки, спрямованої на корінь, але у внутрішньому це не обов’язково в місці гілки, спрямованої на нього.

Бо в сенсі землі Ісраеля, коли це спрямовано на серце людини, що походить від кореня Малхут (досл. «царство»), людина не зобов’язана бути саме в землі Ісраеля аби удостоїтися «Малхут небес» (влади властивості віддачі), що зветься «землею Ісраеля». Оскільки в своєму внутрішньому людина може удостоїтися перебування Шхіни і найбільших осягнень також і за межами цієї землі. Як і всі видатні люди, мудреці, які жили за межами цієї землі. Також і ті люди, що живуть в землі Ісраеля, можуть бути закінченими грішниками. І земля Ісраеля, звана «святою землею» зовсім не зобов’язує їх, щоби дотримувалися Тори та заповідей. Бо зовнішнє зовсім ні до чого не змушує те, що належить до внутрішнього. Оскільки поняття внутрішнього – це категорія роботи в серці, і не має жодного зв’язку із зовнішнім.

Але разом з цим є вага також у зовнішнього. Тобто, існує закон, що не можна говорити «кадіш» (освячення в молитві) інакше, як тільки коли присутній міньян, десять чоловіків. І тоді ми не перевіряємо, цих десятеро людей, – чи вони богобоязнені й досконалі. І десятеро простих людей, коли збираються, вони можуть говорити і «кадіш», і «Благословіть…», і читати сувій Тори тощо. Але якщо є дев’ятеро праведників геніїв, не можна їм говорити  «кадіш» і «Благословіть…» Тому що відкритий закон, він відповідає зовнішньому. А не характеру внутрішнього.

І прочитай на цю тему в «Передмові до книги Зоар», п.65, написано так: «І не треба через це ставити питання, мовляв, якщо так, то чому заборонено заперечувати «першим» (мудрецям попередніх часів) у відкритій Торі? А справа в тому, що те, що належить до довершення практичної сторони заповідей, там все навпаки, бо «перші» вдосконалені ними більш ніж «останні». І це тому, що категорія дії походить від святих келім сфірот (що зветься «зовнішнім», адже келім називаються «зовнішнім» по відношенню до світел, а світла звуться «внутрішнім), а таємниці Тори і смисли заповіді походять від світел, що у сфірот. А ти вже знаєш, що є зворотний порядок між келім і світлами».

Виходить, що категорія відкритого, тобто частина «дія» належить до зовнішнього. Тому в плані дій є речі, котрі не можна виконати інакше як саме в землі Ісраеля. Такі, як те, що не можна збудувати Храм за кордоном й подібне.

Але в плані внутрішнього, а це говориться про серце людини, не обов’язково має бути саме в землі Ісраеля, попри те, що гілкою Малхут є саме земля Ісраеля. Але існують єднання [(єхудім) з Творцем], що коли бажають утворити єднання також і в зовнішньому, певно що потрібно здійснювати це поєднання саме в цій землі, в зовнішньому. Як ми знаходимо, існує єднання світ-рік-душа. Тобто, це єднання мало б існувати саме за трьох умов: в категорії світ – якраз в місці «свята святих»; в категорії рік – має бути саме в Йом а-Кіпурім; в категорії душа – мало б бути здійсненим саме первосвящеником.

Тому, з боку внутрішнього ми говоримо про серце людини, де починається служіння Творцю, тобто робота в тому, щоби вийти з себелюбства, котре зветься «землею народів», і ввести замість них «народ Ісраеля». А саме, щоб уся тяга людини була – любов до Творця, – тоді існує стан «день» і стан «ніч». «Днем» зветься, коли є в людини гарний настрій, без жодної потреби в виправленнях. На зразок сонця, що сяє, і людині не треба робити ніяких виправлень, щоб світило сонце. Тільки слід людині стерегтися, щоб не чинити перешкод сонцю не прийти туди, куди вона бажає, щоб сонце прийшло. Як наприклад, не увійде в будинок, в якому немає вікон, бо це заважає сонцю там світити.

Тоді як «ніччю» зветься час, коли людина має робити виправлення для того, щоби їй світило. Як у матеріальному прикладі, що ніч є часом, коли в домі темно, тоді виправленнями, коли вносять туди лампу або свічку, робиться світло. А без виправлень, навіть коли людина не чинить ніяких перешкод, все одно без зусиль, що звуться «виправленнями», не світитиме їй нічого. І на все, на що вона дивиться, вона як неначе дивиться через чорні окуляри, – усе їй темрява. І саме це є слушним часом, щоб людина подивилася на свій нинішній стан, наскільки вона віддалена від духовного і занурена у себелюбство, і не має вона шансів вийти з цього стану самотужки. Отже, саме тоді час побачити їй свій істинний стан, як з боку своєї природи не в силах людини зробити щось, а як сказали мудреці: «…якби Творець не допоміг, не подолав би його».

Однак, слід знати, що ніч створив Творець. І певно створив це для мети, якою є «дати благо створінням Його». І якщо так, кожен запитує: «Чому створив пітьму, тобто стан ночі? Адже згідно з метою творіння, слід було б створити тільки день, а не ніч». А вислів каже: «І був вечір, і був ранок, день один». Тобто саме завдяки обом, ночі та дню, виникає «день один». Однак, як зазначено, навмисно спочатку створена ніч, коли нічого не світить без виправлень, – для того, щоб зробити виправлення того, що ніч відкриває для людини. Адже з відчуття пітьми утворюються келім, котрі потрібні людям, щоби була в них потреба у Творці, аби він допоміг їм. Інакше немає необхідності в тому, щоби Творець визволив. Тобто, тоді немає потреби в Торі, котра є категорією «світло, що в ній, повертає до добра».

І для цього з’явилися виправлення, звані «Тора та заповіді». Тора це те, що розкривається нам в частині, званій «відкрите». І це закони, і оповідання про діяння праотців, і подібне. Усе це зветься «Тора». І називається це частиною «відкритої Тори», де Тора навчає нас виконувати заповіді, і як це робити. А також розповідає нам оповідання про праотців.

Але потрібно знати, що існує в Торі прихована частина. Тобто, прихована від нас ця Тора. Те, що ми повинні знати, – що вся повністю Тора є іменами Творця, тобто розкриття Його всесильності, зване «таємницями Тори», котрі людина починає осягати саме після того, як удостоїться категорії «Тора лішма».

Про слова рабі Меїра написано так: «Рабі Меїр каже: «Кожен, хто займається Торою лішма, заслуговує багатьох речей, і розкривають йому таємниці Тори, і робиться, як невичерпне джерело». Виходить, що частина відкрита, що в Торі, – щоб привести нас її засобами до лішма. Іншими словами, щоб була в людини змога спрямувати всі її думку, мову і діяння, щоб було все заради віддачі. А потім, тобто після того, як вже удостоїлася лішма, тоді починається заняття прихованою Торою і сенсами заповідей, завдяки виконанню котрих людина притягує вище благо вниз.

І вже ми говорили про це, що «тарьяґ» (613) заповідей звуться «613 порад». А також називаються «613 внесків». У Передмові книги Зогар написано так: «Заповіді що в Торі, називаються мовою Зогару іменем «внески», і називають їх також іменем «613 порад», а відмінність між ними та, що в кожній речі є «панім і ахор» (лицьова і зворотня сторона). Де етап підготовки називається «ахор», а категорія осягнення називається «панім». І в плані панім заповідей, які називаються тоді «внески», пояснює рабі Шимон вищезгадані чотринадцять внесків»

Отже, ми бачимо зі сказаного вище, що прихована частина називається «панім». А заслуговують панім після того, як удостоюються прийти до стану лішма.

Також рекомендуємо: “Рабаш про порядок внутрішньої роботи“, “Лішма“, “Нагорода в роботі“, “Зогар про місце осягнення Творця“.

Оставьте комментарий

Чтобы оставить комментарий, заполните форму.
*Все комментарии проходят модерацию.

Вы можете использовать HTML теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>