Коротко про поняття “віра”. Частина перша

От редакции: эту статью на русском языке можно прочесть на нашей странице в Патреоне.

Вступ

Ця стаття призначена, в основному, для людей, які вже освоїли основи кабали, але поки що не можуть глибоко проникнути у внутрішню суть її основних понять. У тексті зроблено спробу допомогти у цьому тим, хто шукає у відповідь питання про внутрішній сенс поняття ” віра ” .

Для початку корисно згадати про принцип: “те, що нагорі, те й унизу”, тобто про принцип “кореня” та “віти”. У світі матеріального сприйняття кожен об’єкт і подія – це прояв духовних коренів у вигляді їхніх гілок. І віра, будучи категорією відбитого світла в рош духовного об’єкта, також є коренем своєї власної віти, яка на матеріальному рівні загалом називається уявою. У свою чергу, уява є рушійною силою, що утворює та розвиває матеріальний розум, про яку сам розум зазвичай забуває. Але коли розум виявляється не в змозі ухвалити будь-яке рішення, виходячи зі свого банку даних, людина згадує про віру.

Віра й довіра, – однокореневі слова

На початку свого земного шляху людина слабка, вимагаючи особливого захисту та підтримки для свого виживання, оскільки не має розуму. Розум розвивається в дитині завдяки людям, що її оточують, які підтримують, навчають і наставляють її. Вона може сприймати подібну турботу з їхнього боку лише завдяки своїй вірі в істинність того, що вони говорять і роблять. Тобто завдяки своїй вірі в них. Іншими словами, вона їм довіряє, завдяки чому спочатку копіює їхні дії та навички, а лише потім починає розуміти сенс цих дій. Так в неї зароджується і починає розвиватись розум. І алгоритм цієї дії працює постійно протягом усього життя людини, коли вона вчиться, працює, займається творчістю тощо. Тільки лише потім всі свої досягнення і розуміння вона відносить до розуму, забуваючи про те, що первинним імпульсом будь-якої її творчої дії є віра, – віра хоча б у те, що вона реалізує задумане.

Цей алгоритм безпосередньо працює і в рамках соціальної поведінки у суспільстві. Адже будь-який закон, будь-яке правило, яке підтримується силою держави чи суспільства, у своїй основі передбачає віру в те, що більшість членів суспільства виконуватимуть це правило. Інакше немає сенсу його встановлювати. Це стосується взаємодії, наприклад, бізнес-партнерів: люди не укладають угоду, якщо вони не вірять один одному. Довіра людей однієї до іншої є основою будь-якої спільної творчої діяльності.

Віра і уява – корінь й віта

Уява – це первинна і головна гілка віри. Уява, як правило, проявляється як феномен, зазвичай званий думкою, що спрямована у майбутнє (абстрактною думкою). По суті – це відчуття людиною навколишнього світла, яке не може на даному етапі одягнутися в осягнення, і не має чітко усвідомлених кордонів. Дія уяви, яка витягує записи попередніх осягнень (решимот) з минулого у сьогодення, зазвичай називається знанням. Постійна взаємодія сприйнятого навколишнього світла (абстрактної думки) і світла решимо створює розум, є основою його творчого потенціалу, служить основою для його функціонування та розвитку. Прикладом першої форми дії уяви, може бути визнання Стіва Джобса про те, що первинною причиною створення iPad було його бажання набирати текст на електронному пристрої, розташувавши пристрій на коліні. Прикладом другої форми дії уяви може служити віра Ілона Маска в необхідність подолання переконання наукового співтовариства, що повернути стартовий ступінь космічного носія і використовувати його повторно неможливо. Яскравим прикладом дії сили уяви є той факт, що геніальність Тесли дозволяла йому для створення своїх пристроїв проводити уявні експерименти, і він практично не використовував експерименти фізично.

Окремо слід зазначити, що феномен думки, як аспекту прямого світла, прямо вказує на її джерело, – Творця, і на те, що алгоритмом її прояву та реалізації є віра. А знання та розум – це похідні від цього алгоритму.

Що стосується прояву та реалізації сили уяви, тут є ще один аспект, який бере у цьому участь. Він визначається як комплекс ідеалів, цінностей та переконань, в його роль ми розберемо пізніше.

Чому люди віддають перевагу розуму над вірою

І все ж, у своєму розвитку, інтелектуальній та емоціональній діяльності, більшість людей не акцентує свою увагу на вірі, воліючи цінувати знання та розум. І навіть у своїх спробах прогнозувати майбутнє більшість спирається не на віру, а на знання. На мій погляд, це відбувається з трьох причин.

Перша до банальності примітивна, – це лінощі, їхнім корінням є прагнення спокою, у стані якого знаходиться наше Джерело. Знання і розум дозволяють до мінімуму скоротити витрати внутрішньої енергії на підтримку існування в силу того, що їх використовувати значно легше, ніж віру та уяву. Як підкреслює Бааль Сулам, людина постійно прагне спокою і не робить жодного руху інакше як для того, щоб досягти спокою. І якби не постійний вплив загального управління, котре збуджує в людині зміни її базового бажання, людина, мабуть, так і не вийшла б із рівня тварини, подібної до мавпи. Але загальне управління діє, розвиток йде, проте людина, що примусово розвивається у своєму розумі, використовує його лише зменшення своїх власних енерговитрат цьому шляху. Такою є вся сучасна цивілізація. Переважна кількість її винаходів спрямовані на зменшення кількості зусиль, що витрачаються людиною на існування свого тіла. І тут відбувається парадоксальна річ: віддаючи перевагу використанню розуму, людство приходить в результаті до його примітивізації, а потім і до “отупіння” значної кількості його носіїв. Тобто розумність на такому шляху постійно згасає. Як зауважив один із серйозних економістів, ім’я якого я на жаль не пам’ятаю, у міру розвитку сучасної цивілізації кількість “майстрів”, що створюють цінності та алгоритми дій, стрімко зменшується, а кількість “підмайстрів”, які використовують ці алгоритми, – так звані “протоколи” , – не менш стрімко збільшується. Проблема лише в тому, що самі “підмайстри” нічого не створюють і не можуть створити, а лише використовують створене іншими.

Друга причина – у самому розумі. Будучи у своїй основі матеріальною функцією, що орієнтована на потреби тіла, розум віддає перевагу матеріальним поясненням суті буття тіла, але не души. І це повністю влаштовує більшу частину людського роду через причини, викладені вище. Матеріальний розум спирається на знання, які самі по собі є обмеженням осягнення. А це обмежує також уяву, а, відповідно, й віру. Виходячи з наявних знань, матеріальний розум прагне пояснити все з точки зору причинно-наслідкових зв’язків, сформованих його знаннями, що є ілюзією, а тому часто терпить невдачу. Але там, де розум виявляє нездатність дати якесь пояснення у цій парадигмі, він просто ігнорує події та явища, воліючи не розглядати їх взагалі. І це призводить до глухого кута у пізнанні, що добре показано, наприклад, у книзі Майкла Брукса “Тринадцять речей, в яких немає жодного сенсу”. Саме таким чином матеріальний розум бореться з вірою, і в звичайних умовах переважає її. Винятком є лише стани людей період жорстких криз, наприклад під час війни.

Третя причина виходить із соціалізації поняття “віра”. Використання цього поняття у релігіях зіграло певну позитивну роль, підтримуючи в людстві ідею існування Джерела всього сущого, – проте не віру в нього. Адже людина, навіть беручи участь у релігійних ритуалах і вважаючи себе віруючим, насправді не використовує цю ідею як спосіб піднятися над матеріальним сприйняттям, а навпаки – прагне віру в Бога звернути до свою користь у матеріальному. Або просто бере участь у цих ритуалах тому, що “так прийнято” суспільством, в якому вона живе, а після їхнього завершення забуває про неї. І розум не перешкоджає подібному відношенню, оскільки алгоритмам його дій нічого не загрожує. В сучасному людстві через ці обставини склалося практично байдуже ставлення до понять “віра” й “віруючий”, а іноді навіть поблажливо зневажливе. І це теж посилює матеріальність розуму та його “отупіння”.

Віра – духовний розум. Інтерпретація вчення кабали

Розум матеріального світу у духовному є головним противником віри, оскільки його алгоритми налаштовані для досягнення людиною лише власної вигоди, – тобто на реалізацію її бажання отримувати благо заради себе. Віра ж навпаки – заперечує власну вигоду, будучи основою для реалізації творчого божественного потенціалу. Разом з тим, головним інструментом розуму є воля, що дає людині можливість використовувати самообмеження задля досягнення бажаної мети. І ця якість розуму парадоксальним чином може бути використана вірою в її боротьбі з матеріальним розумом, даючи людині істотну допомогу для поступового розвитку її сили. Стаючи на шлях духовного розвитку, людина поступово вчиться застосовувати волю для обмеження бажання отримувати заради себе, а згодом і його скорочення до рівня життєвої потреби. Ця дія називається екраном, який розвиває у людини цінність віри. Людина починає усвідомлювати, що віра насправді є особливою формою розуму, призначеного для сприйняття духовної реальності, її творення та перетворення.

Боротьба між матеріальним розумом і вірою відбувається на кожному етапі духовного шляху, але людина зобов’язана використовувати обидві ці категорії, бо без матеріального розуму вона не знатиме чого бажати в духовному, а без духовного розуму не матиме здатності досягти бажаного. Ці дві категорії в кабалі часто мають різні назви: тіло й душа; оживляюча (тваринна) душа та душа розумна (божественна); темрява й світло; зла основа і добра основа, і т.п., але завжди визначаються як двоїстість одного об’єкта. І все це протистояння спрямоване на з’ясування питання про те, хто пануватиме над ким. Якщо панує і управляє матеріальний розум, сприйняття людини перебуває лише на рівні земного світу. Якщо панує і управляє віра, духовний розум, – сприйняття людини охоплює також і духовні світи. Це дозволяє їй творити та оперувати у світах коренів, а також перетворювати земний світ.