От редакции: эту статью на русском языке можно прочесть на нашей странице в Патреоне.
Завершення. Першу частину читайте тут.
Віра – духовний розум. Інтерпретація вчення кабали
Розум матеріального світу у духовному є головним противником віри, оскільки його алгоритми налаштовані для досягнення людиною лише власної вигоди, – тобто на реалізацію її бажання отримувати благо заради себе. Віра ж навпаки – заперечує власну вигоду, будучи основою для реалізації творчого божественного потенціалу. Разом з тим, головним інструментом розуму є воля, що дає людині можливість використовувати самообмеження задля досягнення бажаної мети. І ця якість розуму парадоксальним чином може бути використана вірою в її боротьбі з матеріальним розумом, даючи людині істотну допомогу для поступового розвитку її сили. Стаючи на шлях духовного розвитку, людина поступово вчиться застосовувати волю для обмеження бажання отримувати заради себе, а згодом і його скорочення до рівня життєвої потреби. Ця дія називається екраном, який розвиває у людини цінність віри. Людина починає усвідомлювати, що віра насправді є особливою формою розуму, призначеного для сприйняття духовної реальності, її творення та перетворення.
Боротьба між матеріальним розумом і вірою відбувається на кожному етапі духовного шляху, але людина зобов’язана використовувати обидві ці категорії, бо без матеріального розуму вона не знатиме чого бажати в духовному, а без духовного розуму не матиме здатності досягти бажаного. Ці дві категорії в кабалі часто мають різні назви: тіло й душа; оживляюча (тваринна) душа та душа розумна (божественна); темрява й світло; зла основа і добра основа, і т.п., але завжди визначаються як двоїстість одного об’єкта. І все це протистояння спрямоване на з’ясування питання про те, хто пануватиме над ким. Якщо панує і управляє матеріальний розум, сприйняття людини перебуває лише на рівні земного світу. Якщо панує і управляє віра, духовний розум, – сприйняття людини охоплює також і духовні світи. Це дозволяє їй творити та оперувати у світах коренів, а також перетворювати земний світ.
Теорія
Вище вже згадано, що віра в теорії кабали відповідає відбитому світлу, яке піднімається від екрану рош та з’єднується з прямим світлом Нескінченності. На рівні сприйняття це відбите світло поділяється на дві властивості.
Перша властивість – це відбите світло, яке одягає пряме світло в якості внутрішнього світла, що визначається як відчуття зв’язку з Творцем, злиття з ним, а згодом і як духовне осягнення. Це відбите світло у своєму першому розповсюдженні з прямим світлом, по суті, є відчуттям власного існування разом із відчуттям зв’язку із Джерелом та Його впливом. У кабалі цей стан називається душею (нешама). З одного боку, це постійна первісна форма, оскільки, як відомо, у духовному нічого не зникає. Разом з тим, у духовному існує постійна зміна форми, що є додаванням нового образу до вже існуючого. Тому очищення екрана від стадій грубості використовуваного у ньому бажання отримувати призводить до виходу прямого світла з облачання у відбите світло, що утворює нову форму відбитого світла, яка зветься тілом. Ця форма є такою, що складена з елементів. Вона являє собою чотири ступеня, які символізуються літерами імені АВАЯ (у різних змінних варіаціях), будучи усвідомленням духовної реальності на даному ступені та її осягненням, що як правило називається осягненням імені Творця. Закріплення духовного осягнення зазвичай формується у вигляді записів (решимот) про властивості віри (відбитого світла) і про властивості отриманого осягнення (прямого світла).
Друга властивість – це навколишнє світло, яке на даному ступені відторгнуте від отримання у внутрішньому духовному сприйнятті через неготовність бажання, котре до нього відноситься. Це світло оточує душу людини та підтримує силу її спрямованості до розвитку на наступному ступені, де сила подолання бажання отримувати благо собі і, відповідно віра, вийдуть на новий рівень управління бажанням. Тому ця властивість часто називається “майбутнім світом”, або просто “майбутнім” – на відміну від першого виду, який іноді називається “цим світом”, або “сьогоденням”. І вона є дуже важливою, оскільки розвиває в людині прагнення до осягнення таємниць і до досконалості. Цей вид навколишнього світла, по суті, є властивістю, яка “тягне”, аспектом потягу до розкриття таємниці, стимулом творчого початку душі. Від його впливу виникає запитання: “У чому сенс мого життя?”. З неї набуваються осягнення кожного наступного ступеня, якими людина піднімається у духовних світах. Вважається, що є два види навколишнього світла: загальний або “великий”, і ближній, або “малий”. Загальний відноситься до усього створіння, та алгоритмів загального управління, а ближній відноситься до конкретної людини та до функції особистого управління.
Практика
Слабкість віри, – так само як і істини, які є основною цінністю духовного розуму, – у світі матеріального сприйняття зумовлена насамперед тим, що “якір”, тобто ідеали та цінності, за які може утримуватися віра, тут так само тимчасові, як і все матеріальне. Віра в батьків, вчителя або просто в мудреця, яка розвиває матеріальний розум, в міру розвитку розуму поступово слабшає і пропадає за непотрібністю. Людина може повністю змінити свою думку, засновану на ідеалі, який вона відкинула, і починає вірити в інші ідеали та цінності, які зараз є близькими до її стану.
Духовна ж робота заснована на споконвічному ідеалі, – Творці, – і цінностях, що базуються на його властивостях, які проявляються у відчутті створінь. Віра в Творця, а також її гілка, – віра в мудреців, котрі пройшли шлях духовного розвитку і залишили свої описи цього шляху, – є тими вічними “якорями”, за які утримується людина, що стала на шлях здобуття духовного розуму. Їхня вічність походить з вічності Творця і будь-якого духовного набуття. Основна складність тут в тому, що від початку Всевишній прихований, а тому утримуватися за непроявлений ідеал надзвичайно складно. І тому стартовим пакетом інструментів на початку духовної роботи є віра у вчення мудреців, сила уяви, яка дозволяє людині поступово входити в контакт із духовним, і сила волі, яка на першому етапі допомагає справлятися із сумнівами в істинності прямування шляхами віри.
Основні цінності віри сформульовані мудрецями (наприклад Рамбамом) у вигляді певних постулатів, які повинні бути прийняті людиною як беззаперечна істина, що походить від ідеалу Творця. На наш погляд, на початкових етапах духовного шляху досить п’яти основних постулатів:
– “Я перший і Я останній”;
– “Немає нікого, окрім Нього”;
– “Він добрий і творить добро поганим і добрим”;
– “Тільки Він робив, робить і робитиме все”;
– “З дій Твоїх пізнаємо Тебе”.
Віра часткова і повна
Людина, яка починає свій духовний шлях, не може почати його інакше, як з матеріального сприйняття, що зумовлено природою його справжнього бажання, – отримувати благо заради себе. Це означає, що духовна робота, яку він виконує, здійснюється в умовах приховання Творця, відсутності справжніх духовних відчуттів та осягнень. Основні інструменти його роботи визначені вище, і головними з них є віра у Творця та мудреців. Така віра в кабалі визначається як часткова, оскільки людина, яка виконує духовну роботу в прихованні, подібна до маятника, що гойдається від абсолютного прийняття цінності віри до найсильніших сумнівів у її цінності аж до повного заперечення її самої та її об’єктів. У мірі просування духовним шляхом амплітуда таких “гойдалок” повинна збільшуватися, а період переходу від одного стану до іншого – скорочуватися. У практиці кабали стан відчуття цінності віри та істинності її ідеалів називається підйомом, а стан сумнівів в її цінності та заперечення її – падінням. З точки зору теорії, підйом є входженням світел Творця у відчуття людини. Цей стан відчувається як радість, спокій, впевненість у майбутньому, виправдання минулого, добрий настрій тощо. А падіння є виходом вищих світел з відчуттів людини, що визначається як відчуття втрати сенсу духовної роботи, сумніви в постулатах віри і, навіть, заперечення їх, сумніви у порадах мудреців, депресія, розчарування, дратівливість, лінощі тощо.
На початкових етапах стан підйому, як правило, відчувається людиною таким, що нібито не вимагає від неї здійснення духовних дій, і не відчувається як елемент духовної роботи. Людина починає насолоджуватися цим станом, забуваючи про Творця, чим опускається в насолоду заради себе. Це миттєво виводить її з віри та скидає у стан падіння. Формою духовної роботи людини в цих станах є зв’язування поточної насолоди з діями Творця, його властивостями як Доброго, що творить добро, зміцнення наміру до злиття з Джерелом, протидія спробам своєї істинної природи насолодитися цим станом у відриві від зв’язку з Творцем. Рабаш радить також аналізувати спогади (решимо) про попередні стани падіння та виправляти їх, використовуючи дію повернення (каяття). Бааль Сулам говорить про те, що в стані підйому дуже важливо вивчати внутрішню частину Тори (кабалу), що дає максимальний ефект навчанню та зміцнює віру.
Стан падіння у вірі – це стан страждання. Тому тут, якщо людина справді працює у духовному, – це місце зміцнення та розвитку сили віри у прихованні. І аспект приховання є головною підмогою та середовищем для цього через використання інструментів уяви та волі. Якорем, за який тримаються воля та уява стає впевненість у тому, що Всевишній може все, включаючи виведення людини із самої здавалося б безнадійної ситуації. Віра розвивається і зміцнюється саме у відчутті приховання, яке є базою для формування здатності людини робити правильний вибір між добром та злом, істиною та брехнею. На цьому етапі духовної роботи основним інструментом з’ясування є аналіз “істина-брехня”, а метою є осягнення істини про свій стан, пошук причин його виникнення та шляхів виправлення.
У стані падіння головними інструментами зміцнення віри є каяття та молитва. У стані піднесення – це благословення та вихваляння. Але й між цими станами, – тобто у станах включення уваги людини у “земні” справи та події, – є можливість розвитку віри. Це вчинення так званих єхудім (поєднань), – тобто внутрішніх дій щодо віднесення думок, бажань, внутрішніх та зовнішніх подій, що спостерігаються людиною, до діянь Творця, та вибудовування у зв’язку з цим свого ставлення до них. При цьому людина намагається осягнути внутрішній сенс картини, яку демонструє їй Всевишній, включаючись у Його гру. Ця дія, як правило, призводить до молитви або благословення або до них обох одночасно. Втім, і молитву і благословення теж відносять до єхудім, оскільки якщо людина не вірить у Давця, вона не може йому ні подякувати, ні попросити його про щось.
Повною вірою вважається стан людини, в якому вона повністю керує своїм бажанням отримувати, реалізуючи її заради віддачі (винятком є бажання, що підпадають під категорію “не засуджується і не вихваляється”). Цей стан називається особистим управлінням, в якому приховання духовного управління пропадає і для людини духовне управління реальністю стає очевидним. Таке сприйняття реальності визначається як управління розкриттям лику Творця. Основа існування людини в цій формі виражається в прагненні всі свої думки, бажання і сподівання реалізовувати тільки у формі віддачі, без будь-якої вигоди для себе, – лише заради того, щоб порадувати Всевишнього уподібненням Йому формою. Тут не існує обмежень на отримання, і тому віра, духовний розум, працює з повним творчим навантаженням, знаходячи все нові і нові способи отримання блага заради Того, хто дає. Такі дії та світосприйняття визначені мудрецями через висловлювання: “Я почав творіння, а вам його закінчувати”, “Праведники творять світи”, “Праведник вирішує – Творець виконує” і т.п.
А найкращим чином цей стан описує Бааль Сулам у статті “Таємниця букви “каф” у слові “анохі“: “…Його намір – утворення нового творіння, духовного як і Він, подібний до матеріального бажання людини, птиці та тварини до підтримки роду… І значення сказаного: Творець може все. І тому, хоча всі створіння ніби уподібнюються тваринам, у будь-якому випадку тому, хто удостоюється скасувати своє бажання перед бажанням благословенного Творця, Він створює всередині нього і передає йому нову душу (руах) та нове серце. І уподібнюється він тому дії рук Його в таємниці: “Мною царі царюють”, – подібно до намісника царя, коли все управління державою передано йому. І дійсно, того, хто гідний, бажаючи (цього), (Всевишній) забирає з-під управління, що відноситься до кліпот, і віддає його під управління, впорядковане вічністю. І воля того, хто трепотить перед Ним, творитиме. І це внутрішня суть (висловлювання): “Як Я творю світи, так і праведники творять світи”. Бо основа створіння – це вічність, (укладена) у створінні. І вічне у першому створінні цього світу, тобто в Адамі Рішоні, творінні рук Святого, відноситься до Святого, благословенний Він. Але від Адама і далі це творіння передано до рук праведників у кожному поколінні, і це вони керують світами так, як схочуть і побажають, як написано: “Праведник вирішує, а Святий, благословенний Він, виконує”.
Замість завершення
Бааль Сулам, послання 55: “Той, хто удостоївся повної віри, – майбутнє для нього абсолютно як сьогодення. Бо якби було інакше, не називалася б вона повною. Якщо вірна людина обіцяє мені щось, – я вже ніби отримав цю річ у руки. І якщо все ж таки відсутня в моєму відчутті якась міра, тобто я відчуваю, що мені було б приємніше, якби я насправді отримав цю річ у руки, – значить дійсно не вистачає мені цієї міри в моїй вірі у нього”.
Також рекомендуємо: “Робота в серці“, “Рабаш про основу осягнення“, “Причина складності в аннулюванні себе заради Творця“.