Продовження. Восьму частину читайте тут.
Єґуда Ашлаґ (Бааль Сулам)
18) А зараз зазирнемо в глибину теми й помилки, котра була “прив’язана до його ноги”, бо це Древо пізнання добра та зла було змішане з порожнім простором, тобто з великим станом властивості отримання, на яке було скорочення, і вище світло вже вийшло та відділилося від нього.
І вже з’ясувалося, що в структурі Адама Рішона абсолютно не було властивості величі отримання, що походить від порожнього простору, а весь він походив з системи святості, характером котрої є віддача. Як написано в Зогарі, в главі Кдошим, що у Адама Рішона не було нічого, притаманного цьому світові. І тому заборонено йому було Древо пізнання, як і його кореню, і всій системі святості, котрі відділені від сітри ахра, через розбіжність властивостей з нею, і це є відокремлення від неї. І тому також йому було заповідано і дано застереження від з’єднання з нею, позаяк відокремиться він від свого святого кореня і помре, як є мертвими сітра ахра і кліпот, через свою протилежність та відокремленість від святості і Життя життів. Однак Сатан, котрим є Сам, і він же ангел смерті, втілився в змія, спустився та спокусив Хаву неправдивими словами своїх уст: “Не помрете смертю”. І відомо, що будь-яка брехня, якщо не говорять слово правди спочатку, не встоїть, тому й почав свою брехню словом правди, і розкрив їй мету творіння, сутність котрої ніщо інше, як виправити це Древо, тобто щоб перетворити великі келім отримання на віддачу. І це те, про що сказали мудреці: сказав їй, що Всесильний їв з цього Древа і створив світ, тобто дивився на це за суттю “кінець дії у початковому задумі”, і тому створив світ. А як пояснено вище, вся справа першого скорочення була лише для людини, котра призначена уподібнити властивість отримання віддачі. І це правда. І тому була йому удача, і жінка повірила йому, коли підготувала себе отримати і насолодитися ради віддачі. Виходить само собою, що залишило зло Древо пізнання добра і зла, і залишилося воно Древом пізнання добра. Оскільки весь зміст зла в ньому, – лише в сенсі відмінності властивості отримання заради себе, котра була вкарбована в ньому. Проте отриманням заради віддачі вона привела до цілковитої досконалості, і виходить, що спричинила велике єднання, котре притаманне кінцю дії.
Однак ця вища святість була ще несвоєчасною, бо жінка була здатна встояти в ній лише коли скуштувала перший раз, але не за другого куштування.
І поясню тобі, що не подібний той, хто відділяє себе від насолоди до того, як скуштував і призвичаїв себе до неї, тому, хто відділяє себе від насолоди після того, як скуштував і прив’язався до неї. Бо перший напевно може відокремити за один раз назавжди, але ж другий потребує додаткової роботи – відділятись від свого жадання потроху, аж поки не закінчить цю справу. Так і тут: через те, що жінка поки що не скуштувала від Древа пізнання і була вся у властивості віддачі, тому легкою була для неї справа першого куштування заради того, щоби принести задоволення Творцеві в цілковитій святості. Але ж після того, як скуштувала його, вже була прив’язана великим жаданням і надзвичайним прагненням до Древа пізнання, – так, що не могла вже більше позбутися своєї пристрасті, бо вона вже вийшла з-під її контролю. І це те, про що сказали мудреці: з’їли недостиглий плід; це означає – до його готовності, тобто до того, як набули сили й міці панувати над своїм злим началом. І зрозумій це добре. І подібно це до того, що сказали мудреці в трактаті Євамот згідно зі словами Аби Шауля, який сказав: “Той, хто одружується з вдовою брата для краси і для інтимних стосунків, – він як той, хто потрапляє в нечистоту”. І сказали: “заборонена перша сполука через другу”. І це те, що сказали мудреці: “Їв і їстиму ще”, тобто що навіть тоді, коли вже почув ясно, що розгнівався на нього Творець, все ж не може відокремитись від цього, бо вже прив’язана до нього пристрасть. І виходить, що перший раз їв у святості, а другий раз – у великій нечистоті. І з цього є зрозумілою суворість кари за Древо пізнання, через яке приречені всі люди до смерті. Проте ця смерть походить від того куштування Адама, як і попередив його Творець: “В день, коли з’їси від нього, смертю помреш”. І справа в тому, що оскільки притягнута була в його органи властивість великого стану отримання з порожнього простору, котра існує починаючи зі скорочення, то неможливо вже вищому світлу існувати з нею разом. І тому ця вічна ” жива душа “, про яку сказано в написаному: “І вдихнув Творець в ніздрі його душу живу”, була вимушена піти звідти, і стало залежним його тимчасове життя від хліба. І це життя не є життям вічним, яке колись належало йому, а схоже на “краплі поту життя”, – тобто розділилося його життя на краплі так, що кожна крапля є частиною його попереднього життя. І по суті, це є іскрами душ, які розділилися на всіх його нащадків, усіх мешканців світу всіх поколінь до останнього, котрі реалізують мету творіння на зразок одного великого ланцюга. Отже, через гріх Древа пізнання дії Творця ніяк не змінилися, а це світло життя, що було в Адама Рішона як одне, простягнулося і продовжилося одним великим ланцюгом, – зміною форм аж до кінцевого виправлення, не перериваючись ні на мить, тому що дії Творця мають бути живими і дійсними, вони піднімають у святості, а не опускають. І зрозумій це добре. І за прикладом цієї людини таке ж трапилось і з усіма іншими істотами у світі, бо все впало з рівня вічності й загальності у послідовність зміни властивостей, як і людина. Бо людина і світ за своїм значенням – це як внутрішнє і зовнішнє, так що зовнішнє завжди піднімається й опускається відповідно до внутрішнього, і більше нема тут чого додати. І це є поняттям “у поті лиця свого їстимеш хліб”, бо замість первинної душі живої, котру вдихнув Творець у його ніздрі, виходить тепер, що в ніздрях його – “краплі поту життя”.
Далі буде…
Такоже рекомендуємо: “Передмова до вчення про десять сфірот“, “Рабаш про бажання отримувати в духовному“, “Молитва перед молитвою“.