Передмова до книги “Панім меїрот у-масбірот”. Частина восьма

Продовження. Сьому частину читайте тут.

Єґуда Ашлаґ (Бааль Сулам)

15) У сказаному ми удостоїлися зрозуміти продовження висловів про гріх Древа пізнання добра і зла, що є надзвичайно глибокими. І мудреці, які розкрили в них одну міру, приховали у своїх словах ще десять мір. І ось на початку теми написано: “І були Адам і його дружина, обоє, голими і не соромилися”. І знай, що поняття одягу є таємницею зовнішнього клі. А тому упереджує цим Писання, аби вказати на причину гріха Древа пізнання, як сказали мудреці про вислів “Страшне звинувачення людям”, бо зі звинуваченням підходиш ти до Адама”. Інакше кажучи, був приготований для нього гріх від самого початку. І це є таємницей написаного, що були Адам і дружина його від початку їхнього створення без зовнішніх келім, лише з внутрішніми келім, що походять від системи святості. І тому не соромилися, тобто ще не відчували свого недоліку, адже сором – це відчуття недоліку. І відомо, що відчуття недоліку є першою причиною заповнити нестачу потрібним. Той, хто відчуває свою хворобу, готовий прийняти лікування, але той, хто не відчуває себе хворим, певно, уникає всякого лікування. Отже, ця функція покладена на зовнішнє клі, бо позаяк воно в будові тіла, і порожнє від світла через те, що походить від порожнього простору, породжує в людині відчуття порожнечі та нестачі, і соромиться вона цього. Тому необхідно наповнювати нестачу та притягувати навколишнє світло, котрого їй бракує, і котре готове для наповнення цього клі. І це сенс написаного: “І були Адам і дружина його, обоє, голі”, – без зовнішнього клі, – “і тому не соромилися”, бо не відчували нестачі, і були усунуті від мети, заради котрої були створені. Проте треба дуже добре зрозуміти піднесеність цього Адама, виробу рук Творця, та дружини його, яку Творець наділив ще й додатковою біною (розумінням) порівняно з ним. Як сказали мудреці (в трактаті Ніда, 45) про таємницю написаного: “І вибудував Творець одну зі сторін..”, – то як помилилися і зробилися, наче дурні, не вміючи оберігатися від хитрощів змія? Також, з іншого боку, цей змій, про якого свідчить Писання, що був хитрішим з усіх, – як вимовив устами своїми таку дурницю і марноту, що коли з’їдять плід Древа пізнання, то стане з них “Всесильний”? І як глупство це знайшло місце в їхніх серцях? І ще-бо далі сказано, що не через жадання зробитися “всесильною” їла з Древа пізнання, а просто, “бо добре дерево для їжі…”, що це на перший погляд тваринне жадання.

16) І потрібно знати характер двох видів аналізу, котрими ми користуємося:

– перший аналіз називається визначенням добра і зла,
– другий аналіз називається визначенням правди і брехні.

Пояснення: Творець вкарбував силу аналізу в кожне створіння, котра дає йому всю бажану користь, і піднімає його до бажаної досконалості. І ось перший аналіз – це дієва тілесна сила, характер дії котрої – через відчуття гіркого й солодкого. Коли створіння гидує властивістю “гірке” і відторгає її, бо зле йому, і любить властивість “солодке”, та наближає воно її, бо добре йому. І ось ця дієва сила є достатньою і довільною для всього неживого, рослинного і тваринного, що у світі, бо приводить їх до повної бажаної досконалості.

І на додаток до них є рід людський, у котрий вкарбував Творець дієву силу розуму, характер дії котрої в другому аналізі, і котра відторгає поняття брехні та марноти з огидою аж до нудоти, і наближає речі правдиві та все корисне з великою любов’ю. Цей аналіз зветься вибором між правдою і брехнею, і ведеться виключно в роді людському, в кожному за його мірою. І знай, що ця, друга, дієва сила створена і з’явилася в людини через пораду змія, бо з боку створення була в людини лиш тільки перша дієва сила для з’ясування добра та зла, котра була достатня й довільна для неї, для її блага в той час.

І я поясню це на такому прикладі: якщо б у нашому світі праведники винагороджувалися, тому що вчинки їхні добрі, а грішники каралися, тому що їхні вчинки погані, то святість була б визначувана нами як солодке і хороше, а сітра ахра була б визначувана нами як погане і гірке.

І в цьому випадку заповідь вибору визначалася б для нас сказаним: “Дивись, дав Я тобі солодкість і гіркоту, і вибери солодкість”. І тоді всім людям було б гарантовано досягнення досконалості, бо певно тікали б від злочину, бо зле їм від нього. І клопоталися б заповідями Творця вдень і вночі, не заспокоюючись, як сучасні дурні справами тіла та його бруду, оскільки добре їм та солодко. І отже, такою була справа Адама Рішона від створення його Творцем. І помістив його в Еденському саду, обробляти та зберігати, як пояснили мудреці: обробляти – це наказові заповіді, а зберігати – це заборонні заповіді. Наказовими заповідями для нього було їсти й насолоджуватися з усіх дерев саду, а заборонні заповіді його були не їсти від Древа пізнання добра і зла. І наказова заповідь була солодка і приваблива, а заповідь заборонна полягала у відділенні себе від плоду гіркого і тяжкого, як смерть. І дивно, як можна назвати таке заповідями та роботою, бо бачимо ми так і в нашій нинішній роботі, що насолодою в суботу та свята ми удостоюємося вищої святості, а також відділенням себе від бридких дрібних істот та плазунів, і всього, чим гидує душа людини, – ми отримуємо винагороду. І ти знаходиш, що справа вибору в роботі Адама Рішона була способом “і вибери солодке”, і виходить, що лише тілесного піднебіння було досить і доволі йому для його блага знати, що заповідав йому Творець, а чого не заповідав.

17) А тепер зрозуміємо хитрість змія, бо мудреці додали, повідомивши нам, що Сам облачився в нього, адже видно, що слова його дуже піднесені. Тож почав з: “Чи справді сказав Всесильний: “Не їжте з усіх дерев саду””? Тобто почав з нею бесіду, оскільки жінці не було заповідано з вуст Творця, як відомо. І тому запитав її способом з’ясування, тобто звідки ти знаєш, що заборонено Древо пізнання, може заборонені вам також всі плоди саду?” І сказала жінка: “Від плодів дерев саду можемо їсти… не їжте від нього і не торкайтесь до нього, щоб вам не вмерти”.

І є тут два серйозних уточнення:

а) ось дотик ніколи не був заборонений, а тоді чому ж вона додала до заборони?
б) отже, виявила сумнів у словах Творця, адже Творець сказав “смертю помрете”.  А жінка сказала: “Щоб вам не вмерти”. Хіба можливо, щоб не повірила в слова Творця ще до гріха?

Однак жінка відповіла змієві відповідно до його запитання, оскільки знала вона, що заборонив Творець, бо всі дерева саду солодкі й приємні, і придатні до їжі, але не це дерево, що в середині саду. Вона була вже близька до торкання і відчула в цьому смак тяжчий за смерть. І вона впевнилася сама, що з боку її з’ясування існує підозра на смерть, навіть від дотику, і тому ще більше зрозуміла заповідь заборони, про котру чула від свого чоловіка, бо немає більш розумного, ніж досвідчений, а “щоб вам не вмерти” вказує на дотик. Мабуть, відповідь була задовільною повністю, тому що хто може втрутитися і спростувати смакове відчуття свого ближнього? Однак змій спростував її і сказав: “Смертю ви не помрете, бо знає Всесильний, що в день, коли скуштуєте від нього, розкриються очі ваші”. І потрібно уточнити, що означає в цьому випадку “розкриття очей”, адже нову й піднесену річ повідомив їй, адже довів їм, що дурість думати, ніби створив Творець у Своєму світі щось зле та шкідливе. А та гіркота, котру скуштуєте в ньому, навіть близько до дотику, відчувається лише вами, оскільки це куштування поставить вас на вищий ступінь, і тому потребує від вас більшої святості в час дії, щоб був весь ваш намір дати насолоду Творцеві, здійснити намір, заради котрого ви були створені. І отже, те, що здається вам злом і шкодою, це лише для того, щоб зрозуміли ви більшу святість, яка вимагається від вас. Однак “в день, коли скуштуєте від нього…” означає, що якби дія в святості і чистоті була ясна, як день, то були б ви подібні до Всесильного в знанні добра та зла. Тобто, як стосовно Творця, вони є певно солодкими, в повній тотожності, так будуть і для вас добро і зло повністю тотожні в солодкості й задоволенні. І поки що лишається місце сумнівам в правдивості змія, бо не сказав про це сам Творець, тому випередив змій, сказавши: “Бо знає Творець, що в день, коли скуштуєте від нього, розкриються очі ваші”. Тобто з боку Творця це річ зайва – повідомляти це вам, оскільки знає Він, що коли звернете ви серця ваші на це – їсти у святості, то самі по собі відкриються очі ваші, зрозуміти всю велич піднесеності цього, бо відчуєте в ньому надзвичайну насолоду та приємність. І тому немає потреби повідомляти вам, адже для цього вкарбована у вас сила аналізу – знати самим корисність.

І відразу написано: “І побачила жінка, що добре дерево для їжі і що насолода воно для очей…” Це означає, що не довірилася його словам, а пішла та перевірила своїм розумом і знанням, і освятила себе додатковою святістю доставити задоволення Творцеві, щоб довершити намір, що бажається з її боку, і зовсім не для власного задоволення. І тоді розкрилися її очі, як сказав змій: “І побачила жінка, що добре дерево для їжі”.

Таким чином, побачивши, що “насолода воно для очей”, тобто ще до того, як доторкнулася до нього, відчула вона солодкість і величезне жадання, тільки лише подивившись, відчула таке бажання, яке не відчувала ні до одного з дерев саду. І стало ясно їй також, що дає дерево знання, тобто тим, що навіть здалеку вабить воно і пробуджує бажання, дає воно зрозуміти, що створені вони для того, щоб скуштувати плоди його. В цьому мета, як розкрив їй змій. І тоді, після цих чітких з’ясовувань, “І взяла з його плодів і їла, і дала також чоловікові з нею, і їв”. І уточнює писання словом “з нею”, тобто з її чистим наміром, тобто лише для віддачі, а не для власних потреб. І на це вказує писання, що дала чоловікові “з нею”, тобто з нею у святості.

Читати далі…

Також рекомендуємо: “Хто свідчить про людину“, “Царський раб“, “Рабаш про мету милосердя“.