Від редакції: надзвичайно глибока кабалістична спадщина міститься в листах Бааль Сулама своїм друзям і учням. В них він не лише дає практичні поради про форми і методи духовної роботи людини, але й надає додаткові роз’яснення основ будови душі і світобудови.
Пропоноване вашій увазі послання в своїй першій частині містить опис сприйняття духовного шляху людини до осягнення Творця, у вигляді притчі про царя та його раба. Друга частина присвячена кабалістичному опису будови душі людини у сукупності її головних властивостей – відчуття й розуму.
Переклад Міжнародної академії кабали.
Єгуда Ашлаг (Бааль Сулам)
Послання перше
Рік 1920
19 день відліку омеру (2 травня) 1922 р., Єрусалим
Другові моєму … хай живе довго та щасливо.
Сьогодні опівдні одержав я його лист, написаний восьмого дня першого місяця, і слова твої про мене – з досадою, як у бідняка, – а це така молитва, що приймається, як наведено в Зогарі.
Вже доводив я тобі, в своїх попередніх листах, що перед тим, як ремствувати про те, що я уникаю писати листи, треба тобі переконатися в своїй власній слабкості. Дивись, адже з сьомого дня швата до восьмого дня нісана, тобто більше ніж два місяці, не писав ти мені нічого. А я написав тобі впродовж цього часу чотири листи: 22 швата, 10 адара, в день початку місяця нісан і восьмого нісана.
І якщо ця «жменька не насичує лева», то це те, як написано: «Бо високого вищий оберігає, і ще вищі – над ними». І як відповідь, яка наполегливо вимагається, відповім тобі, що всі вірять в особисте управління, але не злиті з ним зовсім.
Причина та, що як можна віднести думку, чужу та загиджену … до Творця, який є абсолютом Доброго, Хто дає добр … А лише справжнім робітникам Творця, – їм відкривається спочатку знання про особисте управління, що Він заснував всі причини, які передували цьому, включаючи добрі та злі разом, і тоді вони злиті з особистим управлінням, бо кожен, хто приєднаний до чистого, є чистим.
А оскільки єднається Той, хто управляє, зі Своїм управлінням, – то зовсім не дається взнаки відмінність між злом та добром, і всі улюблені, і всі ясні, бо всі є зброєносцями (букв. «носіями келім») Творця, готовими уславлювати розкриття Його єдиності. І це відчутно, і в цій мірі мають вони знання в кінці, що всі дії та думки, чи то добрі, чи злі, – вони є зброєносцями Творця, і Він уготовив їх, і з вуст Його вони вийшли, і це знаним буде в очах всіх в кінці виправлення.
Але між іншим, існує вигнання довге та жахливе, і основна біда та, що коли бачить як розкривається якась неналежна дія, падає зі свого рівня (і тримається загальновідомої брехні, і забуває, що він – як сокира в руці того, хто нею рубає). Бо вважає, що він сам здійснив цю дію, і забуває про Того, хто спричинює всі причини, що все – від Нього, і немає нікого, хто діяв би в світі, крім Нього.
І це така наука, при тому, що утримувався в ній, спочатку, силою знання, все ж в потрібний момент не впорається зі своїм знанням, аби поєднати все з Тим, хто все спричинює, в єднанні, яке переважить на шальку заслуг. І це вся відповідь на його лист.
Давно вже розповів я тобі віч-на-віч, правдиву притчу про згадані вище два знання, коли з’являється одне і вказує на друге. І все ж посилюється і панує між ними сила приховання. Як сказали мудреці про тих двох жартівників, що ходили перед рабі, які розважали кожного, хто був засмучений.
Притча про царя, раб якого знайшов милість в його очах, настільки, що він забажав звеличити його і піднести над усіма міністрами, бо побачив в серці у нього вірну непорушну любов.
Але не в звичаях царських підносити людину на верхівку ієрархії за один раз і без очевидної причини. А є в звичаях царських проявити сенс цього для всіх з глибокою мудрістю.
Що ж зробив? Призначив раба воротарем у зовнішніх чертогах. І сказав одному міністру, знавцю в премудростях лицедійства, щоб перевдягнувся і зробив би з себе наче бунтівника проти царства, і вийшов би на війну – захопити царський дім в час, коли вояки не готові.
Міністр зробив як наказав цар, і хитрощами та великою мудрістю зробив з себе наче воює за царський дім. І раб, воротар, ризикуючи життям, рятував царя і воював проти міністра з дивною мужністю і величезною самовідданістю. Так, що розкрилася для всіх його любов до царя. Тоді скинув міністр своє вбрання і спалахнули великі веселощі (адже бився з мужністю і великим геройством, а тепер ясно, що була тут омана, а не реальність). А більш за все сміялися, коли розповідав міністр глибину уявленнь жорстокості та страху, які викликало його лицедійство. І кожна деталь цього жахливого бою була причиною сміху та великої радості.
Але при всьому тому – раб він! І не навчений. І як можна піднести його над усіма міністрами та служителями царськими? Подумав цар в серці своєму, і сказав тому міністру, що він зобов’язаний переодягнутися у вбрання грабіжника та вбивці, і влаштувати з тим уявну війну. Бо знає цар, що в другій війні розкриє в ньому дивовижну мудрість, так, що буде гідний стояти на чолі всіх міністрів.
Тому призначив раба доглядачем царської скарбниці. А той міністр перевдягнувся цього разу в одяг злочинця та вбивці. І прийшов грабувати скарби царя.
Нещасний наглядач воював з ним з усією відвагою та самовідданістю, аж поки не наповнилася міра. Тоді скинув міністр своє вбрання, і зробилася радість велика і неабиякий сміх в царському палаці, ще більші, ніж раніше. Бо хитрі штуки міністра до подробиць своїх пробуджують великий сміх, через те що нині треба було міністрові примудритися більше. ніж перед цим. Адже звичай відомий тепер вочевидь, що немає жодного жорстокого в державі царя, а всілякі жорстокі, – вони лише лицедії, так, що той міністр лише глибокими хитруваннями надбав собі навичок перевтілення в одязі лиходія.
Але ж, тим часом, здобув раб «мудрість» – від знання, що в кінці. І «любов» – від знання, що на початку. І ось, постав до вічності.
І насправді, дивне видовище – всі війни в тому вигнанні, і всі знають добре внутрішню сутність їхню, що все це на кшталт лицедійства і веселощів, що приносять лише добро. І все ж немає жодного способу полегшити собі тягар війни та загроз.
Ось, докладно виклав я тобі це віч-на-віч, і тепер є в тебе знання цієї притчі з однієї її сторони, і з Божою поміччю зрозумієш її також і з іншої сторони.
І головне, що ти бажаєш почути мої слова про неї, не зможу відповісти тобі нічого, також і про це розповів тобі притчу наодинці, бо «царство земне як царство небес», коли істинність управління передана міністрам, і все ж таки все робиться за радою царя і за його підписом. А сам цар робить не більше, ніж підписує план, який впорядкували міністри, і якщо знаходить якусь похибку в плані, не виправляє її, а ставить іншого міністра замість цього, а перший звільняється зі своєї посади.
Так само й людина, – маленький світ, – і поводиться відповідно до літер, що викарбувані в ній, оскільки царі володарюють сімдесятьма народами, що в ній, і це те, що в «Сефер Єцира»: «Поставив царювати таку й таку літеру». І кожна літера – вона як міністр в свій час, і робить налаштування, а Цар світу підписує їх, а коли літера помиляється в якомусь з планів, відразу звільняється зі своєї посади, і коронує іншу літеру замість неї.
І це суть сказаного: «Кожне покоління зі своїми суддями», а в кінці виправлення царюватиме та літера, що зветься Машіах, і доповнить і зв’яже всі покоління з вінцем слави в руці Творця. І згідно з цим зрозумій, як можна мені втручатися в справи твоєї держави, коли вже… царі та судді, де кожен зобов’язаний розкрити все, що покладено на нього розкрити, коли запліднення єдності… не бажає виправляти їх, виправляти буду я – зі здивуванням, проте за суттю кругообігу з’ясується все.
Також рекомендуємо: “Нема нікого окрім Нього“, “Букви рабі Амнона Саби“, “Сутність духовного осягнення“.