Робота в серці. Частина друга

Продовження. Першу частину читайте тут.

“Є правило, що саме там, де людина докладає найбільше зусиль, вона цими зусиллями збільшує своє бажання і хоче отримати наповнення. А бажання називається “молитва”, робота в серці, оскільки “Творець вимагає серце”. Тому саме після вкладення великих зусиль, людина здатна на справжню молитву” Бааль Сулам, Шаматі, стаття 21, “Час підйому”

4. Завершальне “жертвоприношення”

Людина працює в молитві у різних станах. І ці стани можуть бути нез’ясованими внутрішньо до кінця, тому що гостра потреба зазвичай породжує внутрішній хаос та нерівновагу, а відсутність потреби – лінь та апатію. В процесі молитви людину можуть захоплювати сторонні думки, матеріальні образи, інші чинники, що заважають зосередженню і призводять до заплутаності, недорікуватості, пошуку особистої вигоди та ін.

Усвідомлення людиною можливої недосконалості в її зверненні до Творця вимагає завершального “жертвопринесення”. Воно виконує функцію “корекції” роботи, що виконана в третій стадії, за допомогою прохання про виправлення основної молитви до рівня досконалості.

Ця стадія не є обов’язковою, тому що багато в чому залежить від здатності людини здійснювати контроль якості своєї роботи та її коригування безпосередньо в процесі роботи в серці.

5. Завершальне благословення

Благословення після молитви означає як переконаність людини, в тому, що її молитва почута і на неї обов’язково прийде відповідь, так і вираження подяки за це, а також за те, що згори її удостоїли підняти молитву. Тут також може бути сформована внутрішня згода з тим, що Творець відповість на молитву тоді, там, і в тій формі, в якій визнає це за необхідне.

Зогар встановлює правило, що після кожного благословення необхідно проголошення слова “Амен” (приблизний переклад “Хай буде так!”), див., наприклад, Зогар, главу Ваєлех, п.п.36-42.

Одним з образів цього слова є об’єднання і повна єдність створіння (Малхут, буква “нун”) із Творцем (дев’ятьма першими сфірот: Зеір Анпіном, буквою “мем” і Біною, буквою “алеф”). Проголошення слова “Амен” важливо супроводжувати концентрацією наміру про встановлення такої єдності.

Важливі доповнення

Коли людина тільки-но починає свою роботу в благословенні і молитві, спочатку виявляє практичну неможливість це здійснити: з’являється раптом маса перешкод у вигляді сторонніх думок, неможливість зосередження і т.п. Такі перешкоди виникають, як правило, з кількох причин.

1) Основною причиною в переважній більшості випадків є недосконалість віри.

Робота в серці повністю ґрунтується на кабалістичному (а не загальнорелігіозному) понятті віри, – віри, що знаходиться вище за знання (розум). В івриті поняття “вище за знання” звучить так: “лемала мі-hа-дат למעלה מהדעת”, і його можна перевести також як “надзнання”, – тобто як стан “простого знання”, переконаності, яке вище за логіку знання матеріального світу. Прикладом “простого знання” в матеріальному може бути переконаність людини в тому, що вона існує і для цього не потрібні жодні докази. Причиною і джерелом існування “простого знання” у людини матеріального світу є сам Творець. “Просте знання” є феноменом прояву Його дії в людській свідомості. Але в сприйнятті тілесних органів чуття Він прихований. Тому на рівні цього світу від людини, яка набуває знань за допомогою своїх органів чуття, приховані відповіді на багато питань, котрі стосуються основ існування всіх форм природи.

Аспект подібності “простому знанню” в нашому світі кабала називає вірою. А оскільки ця властивість є прямо протилежною знанню матеріальному, то єдиний шлях оволодіти нею хоча б в якійсь мірі, – намагатися постійно перебувати у вольовому зусиллі з протидії власному знанню та намаганні володарювати, “одягаючи” на свою свідомість переконаність в протилежному. Ця дія називається самоанулюванням або дією першого скорочення, і є коренем віри.

Розвиток віри в кабалістичній практиці здійснюється через поступове формування внутрішньої переконаності людини в істинності та непохитності основоположних кабалістичних постулатів єдності Творця та Його створіння:

0) “Я перший і Я останній”;
1) “Немає нікого, окрім Нього”;
2) “Він добрий і творить добро поганим й хорошим”;
3) “Тільки Він робив, робить і буде робити все”;
4) “З дій Твоїх пізнаємо Тебе”.

Внутрішня робота над створенням і зміцненням цих ціннісних переконань повинна виконуватися людиною в кожен момент сприйняття нею матеріальної реальності і усвідомлення своїх реакцій на події в ній. Це найбільш складна задача людини в умовах абсолютного приховування Творця, з урахуванням того, що матеріальний світ вимагає від людини “її власних” рішень і дій у знанні. У той же час, молитва і благословення з концентрацією наміру осягнути істинність зазначених вище аксіом, розвивають в людині цінність віри. І чим більш якісні зусилля докладає людина в них, тим сильніше стає її властивість віри. Та, відповідно, – тим більш якісною стає її робота в серці через зв’язок із Джерелом всього сущого, що зміцнюється.

Коли ж така переконаність стає основоположною ціннісною парадигмою людини та мірилом її відносин з навколишньою дійсністю, вона стає подібною до знання, або “простим знанням”, і називається досконалою вірою. В цьому випадку і прохання людини є досконалим. Воно реалізується Творцем негайно і в повному обсязі, оскільки було підняте в істинній любові до Творця та Його створінь.

При сильній вірі автоматично відпадають багато питань, сумніви і емоційні слабкості (наприклад: коли виповниться молитва, як і де я відчую результат, і т.п.). Людина, – часто несподівано для себе, – на практиці раптом починає відчувати і розуміти, як працює духовна система.

2) Ще однією причиною може бути слабкий рівень потреб, з якими людина працює.

У деяких статтях Рабаш і Бааль Сулам підкреслюють, що потреба, за задоволенням якої людина може звертатися до Творця, повинна бути на рівні “необхідності”, а не “надмірності”, оскільки зайвого згори не дають. “Необхідність” – це щось, без чого створіння не може існувати і саме тому звертається з вимогою про його отримання. Кожна людина внутрішньо визначає свій рівень необхідного, і ці рівні у різних людей можуть істотно відрізнятися.

Якщо людина, володіючи сильною вірою, не відчуває жодних потреб на рівні “необхідності”, це вважається властивістю “задоволений наявним” (хафец хесед). Однак цей стан не є тим, що визначений як мета творіння. Він є перехідним і вважається лише “виправленням” створіння. В таких станах його роботою стає тільки благословення.

Але в практиці у початківців такого, як правило, бути не може. І якщо людина відчуває слабку потребу при зверненні до Творця, найбільш ймовірно, що вона недостатньо працює над виправленням свого егоїзму, особливо в категорії “любові до ближнього”. І це вже питання спільної роботи групи людей, які духовно просуваються, а також – усвідомленого (в кабалістичній парадигмі) сприйняття людиною життя людського соціуму. Оскільки саме в своєму ставленні до ближнього людина може знайти багатющий скарб потреб для спілкування з Творцем.

Можливо також, що джерелом перешкод у вигляді недостатньої потреби може служити слабка підготовка на стадії Маасе берешит. Адже, як стверджують кабалісти, “якщо людина не знає законів Царя, – як буде служити Йому?”. У неї просто не виникне бажання до цього. Тому тут слід приділити більшу увагу навчанню за кабалістичними першоджерелами.

Ще однією причиною слабкої потреби може бути зміна духовного стану людини. Така причина усувається лише силою волі і самоподолання на стадії “повернення”.