Рабаш про роботу в скромності

Переклад редакції сайту “Зогар з коментарем Сулам”.

Барух Ашлаг (РАБАШ)

Послання тринадцяте

4 хешвана 5767г., Лондон

Шановним учням, нехай перебуває над вами Всевишній!

Лист ребе … я отримав в цілості. І на всі питання, а також на безліч питань ребе…, відповім у загальному.

Отже, (сказано) в Гмарі: “Вчили мудреці Мішни перед рабі Йохананом: всякий, хто займається Торою і благодіяннями, і (приходить до) поховання своїх синів, спокутують йому всі його гріхи” (Брахот, 5:72).

Випливає з цього, що так само, як людина повинна займатися Торою і благодіяннями, так само повинна поховати своїх синів. Інакше їй не будуть прощені всі її гріхи. Невже таке можливе?

І слід це пояснити відповідно до нашого шляху. Так ось, вся наша робота лише в тому, щоб перетворити отримання (заради отримання) на (отримання) заради віддачі, а це проти нашої природи і наших бажань. Але нам дарована чудова сила (сґула), – Тора і заповіді, завдяки яким ми набуваємо сили і міці, щоб підпорядкувати собі наші тіла, оскільки всі наші наміри – заради Всевишнього, нехай буде благословенний. А суть цього заняття Торою – за допомогою її світіння. Так само і заняття благодіяннями, які є сутністю любові до ближнього. Завдяки їм обом зможемо вийти з властивості отримання і удостоїтися властивості віддачі.

На це приходить “господар” і стверджує: “Подивися, що каже народ. Хіба не згодні з моєю думкою усі великі і знамениті (люди) нашого покоління? Вони не вважають, що повинні виконувати подібну роботу. Так само і те, що я вчив , – незрозуміло мені: як зобов’язують бути працівником Творця воістину у виключній скритності”.

Тобто, добрі справи, які ми здійснюємо, приховані від людей. Навіть коли робимо добрі справи і займаємося Торою та заповідями, (через те, що їх не видно), люди кажуть, що це не служіння, і це не Тора, і це не є (вірний) шлях. Виходить, що скільки б не займалася людина Торою і заповідями, вони не бачать (в цьому) жодного сенсу, оскільки це не знаходить (розуміння) в їх очах. Виходить, що це називається граничною скромністю.

Про це сказано: “І (приходить до) поховання своїх синів”. Тобто, всі розуміння й осягнення, які отримав та побачив від свого оточення, які є протилежними істинному шляху Творця, він зобов’язаний поховати, – іншими словами, “поховати всі ці осягнення в землю”. Але ці осягнення теж воскреснуть до життя, – а саме в остаточному виправленні. Про це сказано: “Коли удостоїться лішма і підкорить свою (злу) основу, тоді буде в них життєва сила”.

Інакше кажучи, в тій мірі, в якій вони з’явилися у нього причиною зусиль і роботи, та відповідно до страждання, знаходить для них життєвість. І вдячний за те, що вони були йому на заваді в роботі Творця, благословенний Він. Але зараз, (поки що людині) неможливо бавитися з ними, тобто з розуміннями і осягненнями, – (оскільки) заважають їй в істинної роботі Творця, зобов’язана їх поховати. І тоді прощають їй всі її гріхи. А поняття гріха – це таємниця первородного гріха, тобто аспект (заперечення) віри вище за знання.

І завжди слід намагатися, щоб падіння, з точки зору дії перешкод, не поширилося і не забрало багато часу, а відразу зміцнитися і сподіватися на Всевишнього, і молитися “з глибин”. Тобто, коли впав у глибоку яму, – “я заволав до тебе, Творець”.

І з цього зрозуміємо сказане мудрецями в (трактаті) Брахот: “Вчимо: Аба Біньямін каже:” Про дві речі я шкодую всі мої дні: про мою молитву перед ложем моїм…”. І роз’яснено в Гмарі: тобто покладаючись на моє ложе. “І на моєму ложі”, – щоб було поміщене між північчю і півднем”. І слід усвідомити, наскільки важко це зробити, допоки не буде необхідності шкодувати про це.

І відповідно до сказаного вище нам стане зрозумілим, що “ложе моє (מטתי)” – це категорія “внизу (מַטָה)” стадії його падіння, – від виразу “впала вниз (למטה)”. Тоді він шкодує не про падіння, оскільки шлях Творця – це падіння і підйоми, а жалкує про те, чому він не поруч зі своїм “ложем”. Тобто відразу, коли падає вниз, негайно прагне зміцнитися і молитися до Всевишнього, щоби підтримав його.

І так само якщо він примушений до стадії падіння, до стану низу, (це) не буде (властивістю) “схід і захід”, що є поняттям лицьової та зворотної сторін, що вказує на Хохму. Але (цей стан вказує) на його “ложе”, яке буде розташоване між північчю і півднем, і це категорія “праве й ліве”, що є поняттям хасадім. Тобто падіння, в якому змушений бути, буде у властивості бажання отримувати в категорії “ліба” (серце), а не в категорії “моха” (розум), яка визначається як Хохма, і досить тому, хто розуміє. Бо кліпа, що є відповідною моха, називається розчаруванням в основах, тоді як категорія ліба – це той, хто грішить лише в (питанні) “Що?”.

І завершу Гмарою: “Жителі Іудеї, які суворо стежили за своєю мовою, виконали Тору свою в собі, а жителі Галілеї, що не були ретельні у своїй мові, не здійснили в собі Тору свою” (Ірувін, 4:53). Тобто, все те, про що (люди Іудеї) говорили в Торі і заповідях, – ретельно стежили, щоб було святою мовою, мовою віддачі. Тоді як жителі Галілеї не дотримувалися цього і говорили, що, будучи знавцями Мішни, можуть займатися Торою і заповідями заради отримання. І достатньо тому, хто розуміє.

“І якщо побажаєш, (можеш) сказати: люди Іудеї вчилися в одного вчителя та здійснили в собі Тору свою, (а) жителі Галілеї, які не навчалися в одного вчителя, не виконали в собі Тору свою”. І слід витлумачити, що немає різниці між вихідною мовою і мовою джерела сказаного.

Тобто той, у кого є один вчитель, – (це) той, хто суворо дотримується святої мови, мови віддачі і граничної скромності. А у того, хто бажає вчити іншу мову, мову отримання, виходить, що є у нього два вчителі: один – отримання, а інший – мого господаря, батька і вчителя, благословенної пам’яті, який є мовою віддачі.

Я сподіваюся, що Всевишній допоможе нам, аби ми змогли покластися на Нього, і виведе нас з будь-якої пітьми. І ми удостоїмся злиття з Ним, благословенний Він раз і навіки.

З побажанням миру всім,

Барух Шалом а-Леві Ашлаг, син мого господаря, батька і вчителя, благословенної пам’яті, Бааль Сулама.

Також рекомендуємо: “Букви рабі Амнона Саби: букви “пей”, “аїн“, “Рабаш про роботу в лініях“, “Тора називається середньою лінією“.