Рабаш про мету духовної роботи

Барух Ашлаг (РАБАШ)

Шаматі

Мета духовної роботи

(стаття 24)

Почуто шістнадцятого шевата (13 лютого 1941 р.)

Відомо, що основне – це завдавати насолоди Творцеві. Але що значить віддача? Адже це настільки звичне для всіх слово, а звичка притуплює смак. Тому потрібно добре розібратися: що ж означає слово “віддача”.

Справа в тому, що в дії віддачі, яку вчиняє людина, бере участь її бажання отримати насолоду (тобто бажання насолодитися можна використовувати, якщо воно виправлене). Адже без цього не може бути жодного зв’язку між Творцем і створінням, між Давцем та отримувачем. Не може бути партнерства, коли один дає, а інший нічого не повертає йому у відповідь. Тому що лише коли обидва виявляють любов один до одного, тоді є зв’язок і дружба між ними. Але якщо один проявляє любов, а інший не відповідає йому взаємністю, то така любов не може існувати.

І кажуть мудреці про слова: “І сказав Творець Циону: Мій народ ти!” (Пророки, Ісая, 51), що потрібно читати не “народ ти!”, А “з ким ти?”. І це означає: “З ким ти знаходишся у партнерстві?”. Тобто створіння повинні бути в партнерстві з Творцем. Тому, коли людина хоче віддавати Творцеві, вона повинна також отримувати від Нього – тоді це і є партнерство, адже як Творець віддає, так і людина віддає.

Але бажання людини повинно прагнути злитися з Творцем та отримати Його світло і життя, адже мета творіння – насолодити створіння. Однак внаслідок розбиття келім в світі Некудім, впали бажання під владу егоїзму, кліпот. І від цього з’явилися в бажанні, в клі, дві особливості:

– прагнення до насолод у відриві від Творця, – відповідно, робота задля виходу з-під влади цієї кліпи називається “очищенням” (“таара”);
– віддалення від духовних насолод, що полягає в тому, що людина віддаляється від духовного, і немає в неї ніякого прагнення до духовного, – виправлення цього називається “святість” (“кдуша”), і досягається вона прагненням до величі Творця; тому що тоді Творець світить людині в цих бажаннях до відчуття величі Творця.

Але необхідно знати, що в тій мірі, в якій є у людини чисті келім (келім де-таара), що визначають її “ненависть до зла” (егоїзму), в тій же мірі вона може працювати у святості, як сказано: “Ті, хто любить Творця, ненавидять зло “.

Виходить, що є дві особливості: очищення, святість.

Святістю називається клі, підготовка до отримання блага Творця відповідно до Його задуму “втішити створіння”. Але це клі відноситься до створіння, – адже в руках людини виправити його, тобто в її силах прямувати до хорошого тим, що примножує свої зусилля в осягненні величі Творця і в аналізі власної нікчемності та ницості.

Тоді як світло, яке повинно розкритися в цьому клі святості, – воно у владі Творця. Творець виливає Своє благо на людину, і не у владі людини вплинути на це. І це називається: “Таємниці світобудови відносяться до Творця”.

А оскільки задум творіння, званий “усолодження створінь”, починається зі світу Нескінченності, то ми молимося, звертаючись до світу Нескінченності, – тобто до зв’язку Творця зі створіннями. Тому сказано у Арі, що необхідно молитися до світу Нескінченності, а не до Ацмуто, тому що в Ацмуто немає ніякого зв’язку зі створіннями. Адже початок зв’язку Творця зі створіннями починається в світі Нескінченності, де знаходиться Його Ім’я, клі, корінь створіння.

Тому сказано, що той, хто молиться, звертається до імені Творця. Це Ім’я, клі в світі Нескінченності, називається “вежа, яка повна блага”. Тому ми молимося до Його Імені, щоб отримати все, що знаходиться в ньому, адже це вготовано нам від початку.

Тому Кетер називається бажанням завдати насолоди створінням. А саме благо зветься Хохма. Тому Кетер називається “Нескінченність” і “Творець”. Але Хохма ще не називається створінням, тому що в ній ще немає клі, і вона визначається як світло без клі. Тому і Хохма також визначається як Творець, бо неможливо осягнути світло поза клі. А уся відмінність Кетеру від Хохми в тому, що в Хохмі більше розкривається корінь створіння.