Публікується за виданням “Вчення про десять сфірот”, частина перша.
Продовження. Восьму частину читайте тут.
Єгуда Ашлаґ (Бааль Сулам)
57. І це описане вище повернення називається “поверненням з трепоту”, тому що хоча і повернувся до Творця всім серцем і душею так, що свідчить про нього Знаючий таємниці, що не повернеться більше до дурості своєї, – разом з тим вся ця впевненість, що не згрішить більше, обумовлена його осягненням та відчуттям покарання і лютих страждань, що випливають з порушень; і тому впевнений у собі, що не згрішить, – так само, як упевнений, що не заподіє собі жахливих страждань.
І все ж, в результаті виходить, що повернення і ця впевненість викликані лише трепотом перед покараннями, які випливають з порушень. І виходить, що повернення його – лише з трепоту перед покаранням. І називається тому “поверненням з трепоту”.
58. І, виходячи з цього, зрозумілими є слова мудреців: “Той, хто здійснює повернення з трепоту, удостоюється того, що зловмисності стають для нього як помилки”. І слід зрозуміти, як це відбувається? І виходячи з роз’яснення (п.52), зрозумієш, що зловмисності, які вчинює людина, приходять до неї через отримання подвійного вкриття, – тобто приховання всередині приховання, що означає, що не вірить в управління винагородою й покаранням. Однак, виходячи зі стадії одинарного приховання, котра означає, що вірить в управління винагородою і покаранням, але через безліч страждань приходить іноді до “злочинних роздумів”, – бо, незважаючи на те що вірить, що страждання прийшли до нього в покарання, – в той же час, подібний він тому, хто бачить свого товариша ззаду, коли може засумніватися і подумати: “може, це інший?”; і ці гріхи – лише помилки, оскільки в цілому він вірить в управління винагородою й покаранням.
59. А тому після того як удостоївся повернення з трепоту, сенс якого в чіткому осягненні управління винагородою й покаранням до такої міри, що впевнений, що не згрішить, – тоді виправляється для нього абсолютно стадія приховання всередині приховання. Адже тепер він ясно бачить, що існує управління нагородою та покаранням. І тепер бачить він на власні очі, що вся безліч страждань, які він відчував будь-коли, були йому покаранням від управління Творця за гріхи, які вчинив. І відкрилося йому заднім числом, що він тоді гірко помилявся. І тому він викорчовує ці зловмисності з коренем.
Однак не повністю, – а стають вони для нього помилками. Тобто є подібними до порушень, які здійснював на стадії одинарного приховання, коли зазнавав невдачі через сум’яття у свідомості, яка прийшла до нього з огляду на безліч страждань, які виводять людину з її свідомості, – і вони вважаються лише помилками.
60. Однак одинарне приховання, яке було у нього до цього, він не виправив цим поверненням у повній мірі. А (виправив) тільки з цього моменту і далі, – після того, як удостоївся розкриття лику. Але в минулому, коли ще не заслужив повернення, залишилися у нього приховування лику і всі помилки, як і були, – зовсім без всякого виправлення і зміни. Адже і тоді він теж вірив, що біди і страждання прийшли до нього в покарання. І сказав: “У той день: оскільки немає Всесильного в мене мого, спіткали мене біди ці”.
61. І тому поки що не називається закінченим праведником. Тому що той, хто удостоюється розкриття лику, – що означає досконалу міру Його блага, як личить імені Його, благословенний Він, – називається “праведником” (п.55), бо виправдовує Його управління, яким воно є насправді, – тобто (визнає), що (Творець) поводиться зі своїми створіннями за абсолютом добра і абсолютом досконалості, – так, що приносить добро поганим і хорошим.
І тому, оскільки удостоївся розкриття лику, – звідси і далі гідний називатися “праведником”. Однак через те що не виправив (все) повністю, а лише стадію приховання всередині приховання, – однак стадію одинарного приховування ще не виправив, а (виправив) лише з цього моменту і далі, – виходить, що в той самий час, тобто до того як удостоївся повернення, – недостойний ще називатися “праведником”; адже і тоді залишається у нього приховання лику, яким і було. І тому називається “незакінчений праведник”, – тобто слід ще виправити його минуле.
62. А також називається “середнім”, оскільки, удостоївшись все ж таки повернення з трепоту, став здатним, – за допомогою досконалого зайняття Торою і добрими діяннями, – до того, аби удостоїтися повернення також і з любові; і тоді власне удостоїться ступеню “закінчений праведник”. Таким чином, тепер виходить, що він – посеред між трепетом і любов’ю, – і тому названий “середнім”. Тоді як раніше він не був повністю здатним навіть до того, аби підготувати себе до повернення з любові.
63. І ось чітко з’ясувався перший ступінь осягнення розкриття лику, – тобто осягнення і відчуття управління винагородою й покаранням, – так, що засвідчить про нього Знаючий таємниці, що не повернеться більше до глупства свого. І це називається “поверненням з трепоту”, коли зловмисності стали для нього як помилки. І називається “незакінчений праведник”. А також називається “середній”.
64. А тепер роз’яснимо другий ступінь осягнення розкриття лику: осягнення довершеного, істинного, вічного управління. Сенс якого в тому, що Творець управляє Своїми створіннями як Добрий й Такий, що приносить добро поганим і хорошим. І тепер людина називається “закінченим праведником”, і це – “повернення з любові”. І удостоюється того, що зловмисності обертаються їй на заслуги.
Отже, прояснилися всі чотири ступеня розуміння управління, котре діє над створіннями. Причому три перші ступені: подвійне приховання й одинарне приховання та осягнення управління винагородою і покаранням, – не що інше, як підготовка, і за допомогою їх людина удостоїться четвертого ступеню: осягнення істинного вічного управління.
65. Однак слід зрозуміти: чому недостатньо для людини третьої стадії, яка є осягненням управління винагородою й покаранням? Адже, як ми сказали, вже удостоїлася людина того, що Знаючий таємниці свідчить про неї, що вона не згрішить більше. І чому називається людина все ще “середнім” або “незавершеним праведником”, та її ім’я доводить, що все ще робота її є небажаною в очах Творця і все ще присутні недолік та вада в стадії її Тори й роботи?
66. Але спочатку з’ясуємо те, що запитали коментатори про заповідь любові до Творця: як же зобов’язала нас свята Тора заповіддю, виконати яку зовсім не в наших силах? Адже в усьому людина може зломити себе та примусити себе і виконати, однак любові не посприяє жодне примушування й насильство в світі.
І пояснили вони, що з того, що людина виконує всі 612 Заповідей як годить, сама собою виникає любов до Творця. І тому вважається для неї, – ніби в силах людини виконати її. Адже вона може примусити і зломити себе, виконавши 612 Заповідей як личить, – і тоді удостоюється й любові до Творця.
67. Однак ці їхні слова потребують ще широкого роз’яснення. Адже, врешті-решт, не повинна була любов Творця прийти до нас в якості заповіді, оскільки не можемо ми вдатися по відношенню до неї взагалі ні до якої дії та примусу, що залежать від нас. Але приходить вона сама по собі після того, як довершуємо себе 612 заповідями. А якщо так, то нам абсолютно достатньо веління 612 заповідей. Навіщо ж написана була заповідь любові?
68. А щоб зрозуміти це, перш за все необхідне справжнє розуміння суті самої любові до Творця. І слід знати, що всі нахили й властивості, що відбитті в людині, (аби) користувався ними щодо товаришів, – всі ці природні нахили і властивості необхідні для роботи Творця. І від початку вони були створені та викарбувані в людині тільки в силу їхньої кінцевої функції, котра являє собою мету і фінал кожної людини, як сказано: “І не буде відірваний від Нього знедолений”, – і тоді (людина) потребує всіх їх, щоб удосконалитися ними на шляхах отримання блага та завершити бажання Творця.
І про це написано (Пророки, Єшаягу, 43:7): “Кожного, хто названий іменем Моїм, на славу Мою створив Я його”. А також (Писання, Мішлей, 16,4): “Вся дія Господа – для шанувальника Свого”. Але поки що для людини вготований цілий світ, щоб всі ці природні схильності і властивості, які знаходяться в ній, розвивалися та удосконалювалися тим, що буде через них мати справу зі створіннями. Так, щоб стали гідними своєї мети.
І про це сказано: “Зобов’язана людина сказати: “Для мене створений світ”. Бо всі створіння світу необхідні індивідууму, оскільки розвивають і готують схильності та властивості кожної людини окремо, доки не будуть придатними і не стануть допоміжним інструментом для роботи Творця.
69. А тому слід нам зрозуміти суть любові до Творця, виходячи з притаманних людині властивостей любові по відношенню до свого товариша. Любов до Творця також неминуче є схильною до впливу цих властивостей, оскільки спочатку була відбита в людині лише заради Нього, благословенний Він. І подивившись на властивості любові між людиною та її ближнім, ми знайдемо в них чотири міри любові, одна над іншою. тобто – дві, які суть – чотири.
70. Перша – це “залежна любов”. Яка означає, що від великого блага і задоволення та користі, які отримав від свого товариша, злилася в ньому його душа з ним в чудовій любові. І в цьому – дві міри. Перша міра: перш ніж познайомилися і полюбили один одного, завдавали один одному зло, проте не бажають його пам’ятати, бо всі злочини покриє любов. І друга міра: завжди приносили один одному лише добро і користь, і жодного спогаду про шкоду та будь-яке зло не було між ними ніколи.
Також рекомендуємо: “Твердиня, оплот спасіння мого“, “Хто свідчить про людину“, “Зогар про два ступеня уподібнення людини Творцеві“.