Ця стаття є короткою компіляцією та конспективним узагальненням того, що написано у творах наших вчителів Бааль Сулама, Рабаша, Хаїма Віталя та у книзі Зогар. Вона не переслідує за мету дати повне висвітлення заявленої теми, а є, скоріше, загальним нарисом з неї, який, на нашу думку, стане корисним підґрунтям для вивчення її у першоджерелах.
Душа людини складається з двох основ, які можна назвати душами самими по собі. Кожна з них має свою функцію та значення, і вони повністю протилежні одна одній.
Вища душа є породженням властивості віддачі. Хоча в ній і присутня властивість бажання отримати насолоду, але в дійсності це прагнення до задоволення від віддачі (ближньому, світові, Творцеві). В кабалістичній традиції вона вважається такою, що створена Всевишнім як “суще з сущого”, та зветься “світлом”, “божественною душею”, “розумною душею”, “частиною Творця з висі”, “доброю основою” тощо. Її облаченням є властивість розуму, а тому від неї походить мислення людини, здатність вірити, уявляти, фантазувати, розмовляти, проявляти альтруїзм і самопожертву. Вона дає людині прагнення до духовності та здатність до творчості. Вона може оперувати в минулому, теперішньому і майбутньому. Основний спосіб її аналізу для здобуття досвіду – аналіз у категоріях “правда/брехня”. Вища душа походить з властивості Біни, з її нижньої частини – Зеїр Анпіна Біни. Тому для неї головне – зв’язок та злиття із Творцем.
Нижня душа є породженням властивості отримання в її ідеальні формі – отриманні насолоди заради себе. В кабалістичній традиції вона вважається такою, що створена Всевишнім як “суще з нічого”, та зветься “пітьмою”, “тваринною душею”, “душею, що оживлює”, “злою основою” тощо. Її облаченням є властивість відчуття, від неї походять почуття людини, її емоції, здатність відчувати ближнього, здатність до руху в просторі, здатність програмувати власну поведінку для досягнення задоволення (такі програми в ній іменуються її знаннями). Основний спосіб її аналізу для здобуття досвіду – це аналіз у категоріях “солодке/гірке”, тобто “приємне/неприємне”. Нижня душа походить з властивості Малхут першого скорочення, яка зветься в кабалі прахом. Для нижньої душі головне – її власна індивідуальність, відчуття власного “я” як правителя всесвіту, та, відповідно, – заперечення влади Всевишнього, і навіть заперечення Його існування.
Обидві душі в людині являють собою єдину душу: вони зв’язані та переплетені між собою настільки, що їх неможливо відокремити одну від іншої. Тому розглядати кожну з них окремо можна лише для того, щоби через їхню протилежність краще осягнути властивості іншої та спрямувати їх до виправлення. В цьому і полягає сутність з’ясувань у духовній роботі.
І все ж таки основною в людині, як і в будь-якому створінні, є нижня, “тваринна” душа. Це тому, що вона являє собою уособлення бажання отримувати, створеного Всевишнім для завдання створінню безкінечної насолоди. Хоча матеріальне тіло людини створене за матрицею Зеїр Анпіна Біни, тобто вищої душі, однак нижня душа володіє цим тілом та забезпечує його існування, а тому є володарем і господарем людини, – її інтересів, прагнень, думок і внутрішніх цінностей. І це – незважаючи на те, що світло будь-якої насолоди притягується до людини нижньою душею лише за допомогою вищої душі. Задля притягнення задоволення нижня душа використовує такі властивості вищої душі як розум, уяву, віру, альтруїзм та її зв’язок із Творцем, котрі реалізуються нижньою душею через дії, мову, мислення, здатність встановлювати причинно-наслідкові зв’язки та сприймати реальність у часі.
В кабалі така форма взаємодії між нижньою і вищою частинами душі визначається як панування злої основи людини над її доброю основою. В цьому випадкові нижня душа зветься просто душею, а вища душа – “точкою в серці”, або “зворотною стороною розумної душі”, бо вона не проявляється як самостійна властивість. Однак такий стан людини обумовлює приховання від неї духовності та неможливість осягнути як власний корінь, з яким пов’язана розумна душа, так і шляхи Всевишнього з управління створіннями. І цей стан потребує виправлення з точки зору мети творіння, яка полягає у тому, що було сказане пророком: “Бо всі вони, – від малого до великого, – пізнають Мене, сказав Господь”[1], тобто у розкритті осягнення Всевишнього кожною людиною.
Отже мова йде про виправлення нижньої душі до досягнення нею рівня подібності за властивостями рівню вищої душі. А через те, що зв’язок людини з Творцем відбувається через розумну душу, головним питанням у такому виправленні є питання, яким чином людина впорядкує свій внутрішній світ, – тобто питання панування: чи буде володарем її прагнень та ідеалів тваринна душа, чи таким керманичем буде божественна душа. І задля цього Всевишній наділив людину свободою вибору, який здійснюється шляхом застосування нею двох згаданих вище видів аналізу одночасно. Але здатність застосувати відразу обидва види аналізу наявна не в кожній людині, а лише в тій, у якої базовим рівнем бажання отримувати заради себе є бажання знань, або близький до нього рівень, тобто прагнення до влади. І щоби будь-яка людина могла досягнути цих рівнів бажання, Творець закарбував у тваринній душі три якості:
– пожадливість, – бажання отримувати задоволення заради себе у розмірі, більшому за необхідний;
– честолюбство, – прагнення до почестей, слави, влади;
– заздрість – бажання мати те, що мали, мають або будуть мати інші люди.[2]
Використання цих якостей поступово готує базове бажання нижньої душі до більш високого за всі земні бажання прагнення до духовного джерела, а в подальшому – до усвідомлення цінності духовного та властивості віддачі. Як сказано мудрецями: “пожадливість, честолюбство і заздрість виводять людину з цього світу”[3]. Честолюбство і заздрість є близькими до якостей розумної душі, хоча і протилежними їй. Така близькість виникає тому, що намагаючись вдовольнити ці бажання, людина виявляє, що не усе в цьому світі підкоряється її силі, та не на всі питання, що виникають у неї, вона може знайти відповіді у причинно-наслідкових зв’язках, які вона виявляє в земному існуванні. В кінцевому випадкові вона приходить до важкого запитання: “В чому сенс мого існування?”, і не знаходить відповіді на нього у тих земних знаннях, які отримує за допомогою власного досвіду чи досвіду інших людей. Така людина починає шукати відповіді в різноманітних окультних практиках, езотеричних вченнях, але в кінцевому випадкові все одно прийде до божественного вчення внутрішньої частини Тори, яке зветься кабалою. Бо лише кабала дає людині відповіді на питання: хто вона, звідки прийшла, куди йде, та перед ким їй належить дати відповідь.
Перший крок для нижньої душі на цьому шляху – це повернення до віри у Всевишнього та в Його управління всесвітом[4]. І хоча на цьому етапі метою нижньої душі є використання духовного задля отримання вигоди у матеріальному, – тобто заради себе, – однак таке повернення вже посилює для людини значимість розумної душі та відкриває шлях до поступового перетворення її з “точки в серці” на повноцінну духовну будову в людині.
Слід зазначити, що будь-яке бажання розкривається в нижній душі у своїй істинній формі, і це форма Малхут Ейн соф, тобто бажання насолодитися лише заради себе. Найбільшу насолоду людині приносить реалізація так званих соціальних бажань. Разом тим, всі бажання, котрі складають структуру нижньої душі, розрізнені й розпорошені, а тому слабкі, і як правило те бажання, яке в даний момент захопило розум людини, править у ній. Оскільки людина у власному існуванні має лише дві опції, – насолодитися або відмовитися від реалізації бажання (скоротити, пригнітити своє прагнення), – то навіть у матеріальному житті людина здатна вибудувати певну ієрархію своїх бажань за принципом важливості цілі, яку вона перед собою поставила. Завдяки феномену відчуття людиною часу, що існує в матеріальному світі, така ієрархія може бути вибудувана і з точки зору пріоритетності реалізації бажань в часі.
Отже, з огляду на пріоритетність в очах людини духовного над матеріальним, виправлення розпочинається із застосування нею закону “другого скорочення”, який полягає у принципі: “я не буду задовольняти будь-які бажання нижньої душі заради себе”[5]. Цей принцип полягає в наступному:
– обмеження реалізації бажань отримання заради себе в частині, що стосується підтримання існування людини матеріальному світі; це обмеження встановлюється шляхом відмови від надмірного отримання та залишення лише такого, що вважається необхідним на даному етапі розвитку людської цивілізації; встановлення подібних обмежень потребує складної внутрішньої роботи людини у з’ясуванні її реальних потреб;
– повна відмова від реалізації бажань соціального характеру, таких як прагнення до почестей, слави, влади тощо; ця відмова також потребує складної внутрішньої роботи, бо людина живе у суспільстві та залежить від нього, а вище управління часто підкидує людині події, реакція на які потребує з’ясування з точки зору істинності і правильності такої відмови; до того ж у такому з’ясуванні людина може помилитися, думаючи, що вона не прагне до насолоди від реалізації свого бажання, і робить дію віддачі, а в дійсності вона хоче отримати вигоду від такої дії;
– намагання здійснювати альтруїстичні дії по відношенню до оточуючих людей, особливо відносно своїх близьких, – бо це найбільш складно, – а також по відношенню до інших створінь, що існують в світі; це правило найкращим чином сформульоване мудрецем Гілелем: “Не роби іншому того, що ненависне тобі”, – воно застосовується як прямим чином (пасивно), тобто шляхом утримання від подібних дій, так і опосередкованим чином (активно), тобто створенням умов, які усувають можливість завдання страждань якійсь людині, чи зменшують таку можливість.
[1] Пророки, Єрміягу, 31:31.
[2] Див. Передмову Бааль Сулама до книги “Панім меїрот у-масбірот”, п.3.
[3] Піркей Авот, 4:28.
[4] Див. нашу статтю “Коротко про поняття “віра“.
[5] В кабалі цей принцип сформульований таким чином: “я не буду отримувати в келім отримання”.
Далі буде…
Також рекомендуємо: “Бааль Сулам про структуру створіння“, “З плоті своєї побачу Всесильного свого“, “Світло розуму“.