Бааль Сулам про структуру створіння

Єгуда Ашлаг (Бааль Сулам)

Ор баїр (Ясне світло)

Корінь, душа, тіло, облачення, чертог (шореш, нешама, ґуф, левуш, ейхал)

Внутрішній сенс (цих категорій) – це порядок розповсюдження віт згори вниз, і тут треба пам’ятати правило, що вищий містить в собі все, що знаходиться нижче від нього, у той час як в нижньому необов’язково повинно бути те, що знаходиться у вищому.

Корінь (шореш): І тому корінь безумовно містить всі п’ять категорій, корінь, душу, тіло, облачення, чертог. Подібно до володаря душі, – людині, що вдягнена у красивий одяг, живе у палаці, що свідчить про пошану, – але все це є категорією кореня. Таким чином, всі нижні властивості отримують звідси свій корінь. Тобто буття, сутність і сили кожна властивість отримує від цього кореня. Бо в них самих не може бути жодної сутності, окрім того що передає їм сам корінь.

Душа (нешама) – внутрішня суть першого виду розповсюдження світла кореня. Наприклад, відбите світло, що піднімається знизу вгору, є таємницею рош, і це внутрішній сенс кореня. І коли відбите світло починає спускатися звідти вниз, це розповсюдження зветься ім’ям “душа” або “сутність”.

Тіло (ґуф) – це внутрішня суть третього виду розповсюдження. Вище сказано про таємницю душі, яка є внутрішньою суттю розповсюдження відбитого світла від пе де-рош і нижче в притяганні туди десяти сфірот до Малхут, подібно до того, як в рош. А потім, коли встановився екран в цій Малхут та відбите світло знову піднімається знизу вгору, – ось це є третім ступенем. І називається вона (вона) “тіло”, яке містить в собі (всі властивості) від місця табура до пе де-рош.

Облачення (левуш) – внутрішня суть четвертого виду розповсюдження кореня. Вище сказано про внутрішню суть тіла, коли вище світло розповсюджується для удару в екран Малхут де-Малхут, а відбите світло піднімається знизу вгору. А потім, коли це відбите світло знов розповсюджується згори вниз – це четвертий ступінь, і зветься “облаченням”.

І осягни, що основою людини є таємниця сутності і душі, які є сукупністю життєвої сили, що відчувається в ній та вдягається в неї. Насправді тіло людини – це лише облачення її душі, але воно сповнене життєвою силою і відчуттям, допоки людина не віднайде у собі цю спільність (кореня і душі) як особливе і самостійне поняття, але як найголовніше.

Між тим облачення, хоча вся пошана визначається за облаченням, внутрішній сенс його – відмовлятися від пошани. (І) разом з тим, немає в ньому (в облаченні) жодного відчуття й життєвості взагалі, і воно повністю відокремлене від людини, і (лише) подія стає причиною в нього великої пошани, подібно до виходу у царському вбранні.

Чертог (ейхал) – внутрішня суть п’ятого виду розповсюдження світла кореня. Вище сказано про внутрішній сенс облачення, яке є таємницею відбитого світла, що спускається від Малхут де-Малхут, яка зветься табуром, та нижче. Так ось, коли досягає (відбите світло) туди в остаточному розповсюдженні, знову створюється певна властивість екрану, ніби піднімаючи відбите світло знизу вгору від “нігтів ніг (ципорнай раглін)” до табура. В дійсності цей екран важкий та повністю ослаблений, а тому абсолютно віддалений від тіла, – на відміну від облачення, яке з клі, що належить людині, найбільш близьке до її тіла. Між тим ці екран та світіння (чертогу) віддалені від людського тіла більше, ніж будь-яке клі, що належить їй. Тому таємниця місця, що оточує всю сутність та реальність, – це таємниця бхіни далет, з якої створюється простір і порожнє місце для існування світів (див. “ейхал”) шляхом облачання близького оточуючого (світла) і далекого оточуючого (світла). І чертог – це таємниця далекого оточуючого (світла).

Чертог (ейхал)

Це (поняття) походить від виразу: “Тут (у тебе є) все (הא (לך) כל)”. І цей (вислів) подібний до написаного: “Ось потомство в тебе”, бо кожному, хто прийде у царський палац, Цар дає все, що (є) в нього. Тобто все те, що створіння гідне отримати на всіх своїх ступенях і (в) кругооборотах, Цар дає все це йому відразу і негайно після його приходу до палацу. Тому що Той, хто дає, – вічний, а відомо, що вічне жодним чином не приводиться в дію часом і кругооборотами. І тому весь смак того, що з вічності, знаходиться (там) і повинен бути сприйнятим (з) усім майбутнім, яке досягає його негайно в одну мить, – або це не вічність.

І відомо, що “володарі руху” визначаються в (категоріях) світ, рік, душа (нефеш). Бо душа, яка рухається, потребує місця для свого руху, званому “мир”, а сукупність рухів, що здійснюються душею, і які відчуваються в нас як час, називається “рік”. І тому ці три межі є характерними для усього матеріального, (будучи) також внутрішнім сенсом матеріального розповсюдження. Тобто все злиття і близькість з Творцем (Елокім), які є таємницею вічності, незважаючи на те, що це безумовно виходить за межі часу, – як сказано вище, що все прийдешнє майбутнє, яке приходить з плином часу, виявляється отриманим негайно в один момент, – однак це не позбавляє від межі місця: “це було” і “це буде”, тобто минуле (і) майбутнє не знаходяться в даному місці. І тоді в цьому вся відмінність між тим, хто знаходиться у злитті, і тим, хто буде злитим, тобто між окремим і загальним. І це тайна тих, хто мудрий, які знають Його місце. І тому Творець, благословен Він, зветься іменем “місце”, як написано мудрецями: “Благословенне місце”[1]. Бо навіть найвеличніше злиття в світі поки що має відчуватися в кордонах самого місця, будучи обмеженим його межами. Але, звичайно ж, це місце теж відчувається абсолютно тонким.

І з цього зрозумій, що злиття з Творцем, благословен Він, – в одну мить. А саме, в ту мить, коли отримує від Всевишнього, благословен Він, все добро прийдешнього майбутнього, визначається це ім’ям “місце”, або ім’ям “чертог”. Тобто, якщо беремо до уваги тонкий кордон, що відчувається між межами, ми називаємо (цей стан) назвою “місце”, а якщо беремо до уваги форму Того, хто дає, і злиття, ми називаємо (цей стан) ім’ям “чертог”, тому що передається йому все. Бо “ейхал (היכל)” – це акронім слів “ось – все (הא – כל)”. І те, і друге вказують на поширення матеріальних меж. Таким чином, навіть потім, коли він обертається в межах “диму” цього місця, які йому добре знайомі, кожен раз, коли хоче прийти до поширення матеріального, повертається туди.

І в цьому зрозумій внутрішній зміст (слів) Зогара про складність у роз’ясненні виразу: “на ложі нічному”: “Немає гостя Царя, що перебуває з ним у злитті поза межами Його чертогу”. І тому шукав і не знаходив, бо не розумів (цього) тоді, піднімаючись в чертог Царя. І через деякий (час) добре розуміє, що не мав наміру в одну мить знайти злиття, зване чертогом Царя, у більшій величі, ніж у всі минулі часи, бо в цьому абсолютно не підготовлений. Тому, безумовно, йдуть від доблесті до доблесті (від вершини до вершини). Однак намір до місця злиття, підготовлений до отримання вічної спільності, (набувається) в таємниці розповсюдження матеріального. Коли жодна вічність не буде набута в будь-якому іншому місці, навіть якщо одержувач буде на найвищому і найбільш піднесеному рівні. І це внутрішній сенс того, на що натякав Арі, благословенна пам’ять його, що це місце більш піднесене, ніж все, що знаходиться всередині нього. А також Святий, благословенний Він, – місце Його світу, а не світ – його місце. І придивись (до цього) уважно. І є (сенс) натякнути на таємницю воскресіння мертвих, зване підйомом, подібно до того, що сказали мудреці про таємницю написаного: “Ось ти спочиваєш зі своїми праотцями і піднімешся…”. Цей уривок не має (іншого) рішення, крім натяку на воскресіння мертвих. Це називається: Святий, благословен Він, (визначається) іменем “місце (מקום)”, від слова “творець; той, хто здійснює (מקים)”. Оскільки здійснюване воскресіння не виникає саме по собі, але Святий, благословен Він, здійснює його, і тому називається іменем “місце”.

Чертог (ейхал)

Вказує місце, де Цар покоїться у сталості вічності. І в цьому полягає таємниця (виразу): “Немає гостя Царя, який перебуває з ним у злитті за межами Його чертогу”, – тобто якщо (він) не в тому місці, яке є вічністю. І з цього можна розсудити, що кожен, хто удостоївся будь-якого істинного злиття зі Святим, благословен Він, удостоюється цієї вічності. Подібно до того, як: “Свідчить про нього Той, хто знає таємниці, що він не повернеться більше до дурості своєї”.

[1] Використана абревіатура “השי”ת”, що в дослівно означає “Ім’я благословенне”.