Завершення. Першу частину читайте тут.
Ці правила не є обмеженими тим, що написано вище. В дійсності існує безмежна кількість ситуацій, які можуть їх деталізувати, поєднувати або розділяти, і в кожному окремому випадкові людина повинна здійснювати з’ясування відповідності ним своїх намірів та вчинків. В цілому ці правила є внутрішнім сенсом двох видів заповідей Тори: “віддаляйся від зла” і “роби добро”.
Такі з’ясування є основною частиною внутрішньої роботи людини. Вони є дуже важкою працею, оскільки природа людини – це тваринна душа, вона бажає “солодкого”, а ця робота для неї – “гіркота”. Але оскільки робота в основному лежить у площині з’ясувань “істина/брехня”, тут головну роль відіграє розумна душа, а в неї є два могутніх інструмента: віра та зв’язок із Всевишнім. Віра розвиває уяву, уява зменшує приховання управління, а розкриття Всевишнього людині дає можливість зробити правильне порівняння наміру з еталонною цінністю – властивістю віддачі, і таким чином дійти істини. Усвідомлення істини призводить до дії спокути та сформування досконалої молитви[1], на яку людина одразу отримує відповідь. Так відбувається отримання вищою душею світла виправлення, яке виправляє вади нижньої душі та поступово формує в ній бажання брати участь у роботі Творця. Деталі цієї роботи до самих дрібних подробиць та з різних сторін висвітлені у статтях Рабаша, які присвячені внутрішній роботі, у книзі “Шаматі”, у листах Бааль Сулама і Рабаша до своїх учнів. Ця робота, в основному, здійснюється у стані приховання від людини вищого управління, і в цьому її велика складність і тяжкість. Тому основною дією людини на цьому етапі є укріплення та посилення віри, що, власне і є вихованням нижньої душі. В кабалі цей етап духовної роботи зветься “ло лішма”.
Разом з тим, метою такої роботи є зміна світосприйняття людини до стану, який в кабалі зветься “віддача заради віддачі”. Слід зазначити, що в дійсності стан віддачі заради віддачі є суто властивістю Творця, який робить своїм створінням, – і “поганим, і хорошим”, – лише добро, нічого не вимагаючи взамін та не отримуючи від них нічого. Однак у створінь цей стан, хоча і називається так, але має суттєву відмінність: вони вимушені отримувати від Нього своє життя та засоби для підтримання його існування. Тому стан віддачі заради віддачі у людини, що йде духовним шляхом, характеризується такими ознаками:
– постійна робота у вірі вище за знання, приліплення до Всевишнього в думках і бажаннях, ставлення до духовного шляху і роботи Творця як до найвищої цінності у своєму житті, пошук насолоди і сенсу свого існування лише у віддачі;
– ставлення до матеріального як до незначного і минущого та лише як до засобу покращення і розширення власного досвіду на духовному шляху; обмеження отримання задоволення заради себе лише до рівня підтримання власного існування у категорії необхідності;
– прагнення до розкриття і осягнення таємниць духовного управління реальністю заради Всевишнього аби завдати Йому задоволення.
Якщо людина перебуває у такому стані, вона реально відчуває внутрішній спокій і врівноваженість, впевненість у майбутньому, вічність свого існування та радість у цьому існуванні. Таке відчуття у цілому зветься розкриттям лику Всевишнього, а самий стан визначається як робота “лішма”. І хоча він зветься роботою, адже тут обов’язково присутній як внутрішній, так і зовнішній рух у взаємодії з Творцем, але це робота, яка приносить задоволення, – на кшталт творчої роботи, коли людина, яка заглиблена до неї, отримує насолоду від самого процесу творення та не очікує жодних інших вигід від цього. І в цьому вона поступово наближається до властивостей Творця, який постійно творить, отримуючи задоволення від процесу свого творення. Цей стан характеризується також і тим, що тваринна душа людини знаходиться під повною владою розумної душі, але власний потенціал нижньої душі скорочений і не використовується повною мірою: вона вважається “мертвою” відносно духовності. Усі сили для такої роботи людина отримує згори, від Вищого завдяки вірі та зв’язку розумної душі з Всевишнім. В Зогарі цей її стан уподібнюється стану Іцхака після його зв’язування на жертовнику.
Такий стан не вважається досконалим у повній мірі, бо він не є досягненням цілі творення, яка полягає у “бажанні Всевишнього насолодити свої створіння”, тобто підняти створіння на рівень властивостей Творця. Цей стан у кабалі визначається лише як виправлення створіння. В ньому людина є лише “малою дитиною”, яка не може існувати в духовному без підтримки Вищого. А для зростання та досягнення “дорослості” в духовному всесвіті людина має використовувати силу нижньої душі, тобто здатність отримувати заради завдання насолоди Творцеві[2], а не лише віддавати. Рабаш про це пише так: “Четверта стадія – це коли він готовий сказати: “Я хочу отримувати задоволення і насолоду не тільки від того, що я віддаю, але я хочу отримувати насолоду і задоволення від того, що я дійсно отримую”. Тому що він вже дійшов до стадії “віддавати заради того, щоб віддавати” і не дбає про власну вигоду. І ось він починає думати: “Хіба мені не дозволено сказати, що Творець насолоджується цим? Адже Йому не потрібно нічого давати, оскільки весь світ належить Йому. Як написано: “І якщо вона (людина) буде праведною, що вона Тобі дасть?”[3]. Ця думка змушує його задуматися про мету творіння. І він бачить, що сказано: мета творіння – “творити добро своїм створінням”. Тобто Всевишній хоче дарувати добро і задоволення створінням. І тому він каже Творцеві зараз: “Даруй мені добро і задоволення! І я бажаю цього не для того, щоб тішити себе, а бажаю тішити себе тому, що Ти отримуєш задоволення від того, чим насолоджуємося ми. І лише з цим наміром я прошу Тебе подарувати мені добро і задоволення. Тобто в мені немає бажання заради власної вигоди, і все, що я думаю та роблю, – це на догоду Тобі”[4].
Цей стан в духовній роботі зветься отриманням заради віддачі. Він полягає у використанні людиною вищої душі та нижньої душі одночасно у їхній нерозривній спільності. Структуру такої взаємодії можна уявити собі таким чином: вища душа виконує функцію “голови”, “задуму” у властивості віддачі, а нижня душа – функцію “тіла”, “дії, реалізації задуму” у властивості отримання заради віддачі. Це дуже спрощена схема, але вона в цілому охоплює їхній взаємозв’язок. Певні аспекти цього стану описані у нашій статті “Що таке “заради Творця”. А тут лише додамо погляд на нього з точки зору нашої теми. Як правило цей стан пов’язаний із стрімким розвитком людини на ступенях духовного осягнення, який включає також явне і досконале сприйняття шляхів управління Всевишнього та співцю з Ним у цьому управлінні, про що написано в Зогарі: “Відомо, що Сотворитель почав творення та влаштував його таким чином, щоби сини Ісраелю змогли закінчити його. Як сказали мудреці: “З ким ви у співпраці? Я почав творіння, а ви довершуєте його”[5]. І тут головна роль відведена нижній душі, яка будучі виправленою в бажанні отримувати духовні насолоди, притягує світло відповідного ступеня для його осягнення вищою душею, коли відповідно до рівня сили такого бажання формується рівень осягнення. Таке бажання формується у нижній душі під впливом саме вищої душі, що зрештою і є бажанням Всевишнього завдати насолоди своїм створінням, адже відомо, що найбільший рівень насолоди до людини притягує бажання пізнавати, осягати й творити.[6]
Цей стан приносить людини не лише радість, відчуття вічності, безкінечної наснаги та впевненості, але й постійний рух у пошуку нових бажань, завдяки яким вона може збільшити отримання від Всевишнього і, тим самим, завдати Йому більшої насолоди. Вона постійно знаходиться у відчутті розкриття лику Творця, у розумінні гри, яку Він веде із своїми створіннями, та захоплено бере участь у цій великій грі. В кабалі такий стан зветься також “поверненням з любові” і фактично означає зміну природної програми функціонування людини на програму надприродну – подібності за властивостями до Всевишнього. В одних людей ця надприродність розкривається переважно у вигляді пророчого стану, в інших – у вигляді надлюдської мудрості, коли людина досконало розуміє весь причинно-наслідковий ланцюжок подій, які вона спостерігає, від його початку до кінця, або ж у вигляді глибинного осягнення законів управління всесвітом з боку Всевишнього, тощо. У будь якому випадкові така людина продовжує вивчати таємниці Тори, заглиблюючись все далі й далі в безкінечне осягнення, адже мудреці кабали написали, що в дійсності кабала дана саме для людей такого рівня, і по відношенню до них вона названа Торою світу Ацилут. Тим самим людина реально служить Всевишньому обома основами своєї душі, як вищою душею, і так і нижньою, що поєднані в єдиному полі, та у дії реалізує принципи духовного стану: “душа людини – світильник Творця”, “душа людини – частина Всевишнього згори”, а також “душа людини навчить її”.
[1] Див. нашу статтю “Робота в серці“.
[2] Див. нашу статтю “Що таке “заради Творця“.
[3] Молитва “Неїла”, яку читають в Йом Кіпур.
[4] Твори Рабаша, стаття 8, 1987р., “Різниця між милістю істинною та не істинною”.
[5] Зогар, глава Берешит, частина 1, стаття “І відбудував Творець Всесильний ту сторону”. Див. також Передмову книги Зогар, статті “Видіння рабі Хії” та “Зі мною ти у співпраці”.
[6] Див. Зогар, главу Берешит, частину 1, статтю “Створімо людину”, п.159.
Також рекомендуємо: “Зогар про два ступеня уподібнення людині Творцеві“, “Рабаш про мету духовної роботи“, “Бааль Сулам про порядок поєднання виправлення із досягненням мети творіння“.