Переклад Міжнародної академії кабали.
Від редакції: розум – це перші дев’ять сфірот в структурі АВАЯ, матриці створіння, та облачення душі, як пише Рабаш зі слов Бааль Сулама у декількох статтях в “Шаматі“. Форма ідеальної єдності бажання і розуму, що діють у віддачі, може бути визначена як функція божественної свідомості. Вона вже закладена в людині в потенціалі, і людина зобов’язана розвивати її у цьому світі, хоч він і є світом приховання.
Єгуда Ашлаг (Бааль Сулам)
Підготовка до вирощування душі
Як не можна забезпечити існування тіла в світі, без того, щоби мати в певній мірі знання про системи матеріальної природи, як, наприклад, знання: які речовини умертвляють, і які речі спалюють і завдають шкоди, а також знання та оцінка того, що в серці у його ближнього, – без яких не зможе людина існувати в матеріальному світі.
Буквально так само душа людини не має права існування в світі прийдешньому інакше, як через набуття нею певної міри знань природного порядку систем духовних світів, які є в них зміни, зівуґи та породження.
І ось, три періоди розрізняють в тілі.
1 – З моменту приходу його в світ, тоді воно зовсім позбавлене знання, а всі необхідні для існування знання, – все завдяки батьку й матері, і існує в силу того, як вони його оберігають в своїй мудрості. Це перший малий стан (івр. «катнут»).
2 – Це коли зріс і здобув собі деякі знання, і тоді бережеться від того, що шкодить його тілу, і зберігання це спільне – і завдяки батьку й матері, і своїми силами. І це другий малий стан.
3 – Це великий стан (івр. «ґадлут»), коли здобув собі знання в кількості, якої досить для життя, отже, оберігається в мірі, достатній для існування, – тоді виходить з-під опіки батька й матері, і дістає собі власне управління собою. І це третій стан, стан ґадлуту.
Так само і щодо душі, людина проходить кругообіги, аж поки удостоюється ґрунтовно осягти науку істини, і без цього не почне душа рости. І не тому, що знання, котрі має, збільшують висоту душі, – а внутрішня природа душі в тому, що вона не удостоїться сама вирости завдяки цій природі, перш ніж матиме знання природи духовної сутності, і ріст її залежить від міри її знання.
А сенс в тому, що якби мала вона змогу рости без знання, зазнала б шкоди. Як немовля, яке через брак знання не має змоги ходити, а якби мало б силу ходити своїми ногами, привело б себе до падіння у вогонь.
Проте, головне в рості – це завдяки добрим справам, і вони залежать від осягнення науки істини. І те і те з’являються разом з причин, зазначених вище. І в цьому сенс написаного: «Якщо не знатимеш… – вийди», – «вийди й дивись».
І тому кожна довершена душа осягає всі душі, від Адама а-Рішона до кінця виправлення, так, як людина знає своїх знайомих та сусідів. І через це знання бережеться їх, або ж з’єднується та співіснує з ними. І зовсім не буде дивним, як може осягти всі абсолютно душі, адже духовне не залежить від часу і місця, і немає там смерті.
Тіло та душа
Кожне тіло є нетерплячим і сповнене злості, бо його життєва сила – через кругообіг семи років голоду і семи років ситості.
І неодмінним законом є те, що роки голоду примушують забути роки ситості. І тіло знову і знову обертається між ними як камені, котрі обточує вода. І ще додалася загальна проблема, адже здається людині, що ближній перебуває в стані повного блага.
І це походить від того, що душа, в своїй основі, перетирається між добрим началом і злим началом, і крутиться між ними. Іноді легше робиться їй, коли оточує добре начало, а іноді додається їй лихо, коли оточує зле начало.
Осягнення знань в матеріальному й у духовному
Між тілом та душею різниця лише в тому, що в нього все, що відбувається з ним, обумовлено ним самим і природою, а в неї все, що з нею відбувається, обумовлено роботою і природою взаємозв’язку духовного та матеріального.
Є в духовному додаткове до матеріального. У матеріальному, де осягається дійсність навіть без того, щоб збагнути як що діє, – як осягає її те малятко малолітнє: незважаючи на те, що не знає сенсу речей, все ж не жуватиме щось, що завдає йому шкоду. Але в духовному не буде осягнено ніщо з того, що існує, перш ніж знатиме його стани та його результати. І якою мірою знає стани дійсності, тією ж мірою осягає саму дійсність і духовну дійсність, що навколо.
Розкриття дій Творця – в прихованні!
«І була я в нього вихованкою і втіхою день у день». І пояснили мудреці: повідомити, що напередодні днів Машіаха, коли приймають новонавернених, виходять їм назустріч майстри різних ремесел і кожен майстер втішається з ним. В свій перший день розкриває світло, другий – робить небосхил і так далі. І це загалом шість днів творіння… І всі насолоджуються від припинення роботи в сьомий день, і в цей день дають святість та благословення світам. І це те, що сказали мудреці, що перед тими, хто приносять перші плоди, – всі майстри ремесел стоять перед ними. Тобто саме тоді, коли називаються «мудрецями». І зрозумій. Але майстри ремесел не стоять перед учнями мудреців, і зрозумій. Прийди й побач, наскільки велика заповідь в час її виконання.
Велич дня суботнього
Вона полягає в тому, що є в ньому благословення та святість для виправлення всіх будніх днів. І попри те, що здається, – має бути так, що виправлення залежить від днів роботи, а не від дня припинення роботи, коли не зробив жодної дії, – не так це, а саме благословенням та святістю суботи виправляються будні дні.
Ось, кожне виправлення, на перший погляд, потребує роботи. Але насправді сила Творця не проявляється в повноті, а лише в прихованні. Бо якщо забереться сила приховання зі світу, – відразу розкриється сама собою досконалість. Як коли хтось кидає посох свій до небес, посох летить вгору, тому що сила того, хто кинув його, злита з ним, і тому протягом всього підйому він належить до тієї сили, що його кинула. Також і потужність сили того, хто кидає, проявляється в той час. І навпаки, весь час його повернення, до падіння на землю, сила того, хто кинув, ніяк не належить до падіння, і посох сам повертається до первинного стану, без ніякої допомоги.
В тому ж плані і в усіх світах видні дії Творця. Але коли все повертається до досконалості, – не потрібно тоді ніякої дії та сили. Бо коли забирається сила, що утримує, тоді само повертається до свого кореня і досконалості.
І це сенс сказаного: «І припинив Всесильний в день сьомий… бо в цей день відпочив від усієї роботи Своєї…» Тобто, в цей день забрана була сила дії Творця від світу, яка протягом усіх днів творіння продовжувала діяти, усталити його в його формі, в якій існує. Але в сьомий день не діяла жодна сила, а облишила його, як написано: «І відведу руку Свою», і само собою вкарбована сила досконалості саме в цей день, щоб не діяла сила приховання тут. І зрозумій.
Осягнення властивості духовного
Так і осягнення властивості духовного, – у двох її видах розкриває її той, хто осягає.
а) – щоб не була жодним чином уявною;
б) – щоб не мав сумніву в сприйнятті її, як не має сумніву в тому, що сам він живе.
І назва руханіют (духовне) вказує також, що ототожнювали його з «руах» («дух», чи «вітер»). Попри те, що повітря не має ні краю, ні образу ані виду, все ж немає людини, котра сумнівалася б в його реальності, оскільки сам феномен її життя залежить від нього. Адже місце, звідки викачано повітря, якщо помістиш туди живу істоту, вона помре. Якщо так, реальність його очевидна, оскільки це – життя людини.
І з матеріального можемо зрозуміти духовне, бо сутність внутрішнього розуму подібна внутрішній сутності тіла, що зветься душею всякої плоті, яка є категорією сутності і з нею й її хісарон, як зазначено вище.
Також і внутрішня сутність розуму, що зветься розумною душею, – це також сутність, що має хісарон. І збагни це добре.
Адже створіння, таке, що відчуває своє існування, відчуває свої хісарони, в той час як тварини, яким цілком бракує цього розуму і не існує в тварині розумної душі та її внутрішньої суті, то відчуває через це свій хісарон в мірі, необхідній для тілесного існування. І тим, наскільки усталене відчуття хісарону, відміряється їй життєва сила, а якби не відчувала б свого хісарону, то не могла б живити себе аби продовжити своє існування, і помре. Більш за це, і те, наскільки вона виросте й буде здоровою, залежить від міри величини відчуття хісарону. Як матеріальне тіло, коли кожен здоровіший більше відчуває голод, і тому їсть більше, і, само собою, збільшується його кровопостачання і здоров’я.
Потреба в осягненні Створювача
Однак, поки що треба взнати, що то за хісарон, який відчуває розумна душа. І говорю тобі, що це хісарон осягнення її Створювача, бо вкарбовано в її природу сильне жадання знати свого Створювача і Творця. І це тому, що відчуває своє існування,- і зрозумій. Означає це, що характеристики її сутності уготовані так, – шукати те, що вгорі.
Годі й згадувати, що цей хісарон не означено в ній як «осягнення її Створювача», а тягнеться вона до всього прихованого, і бажання її – знати речі надприродні і системи світобудови, і те, що в серці її ближнього тощо.
І це не належить до правила, про яке я писав вище, що внутрішнє це те, що не виходить за межі. Бо якщо так, не можна було б уявити хісарон осягнути щось інше, крім Творця, адже ясно, що лише це осягнення є внутрішнім хісароном і не зветься екстравертним. А от дослідження створінь є екстравертністю, спрямованою на ближнього, адже якби не було більше створінь у світі, наприклад, якби створена була лише одна людина, не мала б вона жодного прагнення осягнути інших.
Але осягнення Створювача – це хісарон душі, спрямований на саму себе, і це є її існуванням. Тобто, відчуває себе створеною. І збагни, і зрозумій, що всі її стани звертають її на це, і це є хісароном, який вона відчуває, – що зможе осягнути свого Створювача. І мірою її відчуття цього образу ми зможемо точно виміряти достеменно величину її самої, і збагни це добре.
Також рекомендуємо: “Сутрість духовного осягнення“, “Рабаш про основу осягнення“, “Врата перевтілень“.