Продовження. Першу частину читайте тут.
Єґуда Ашлаґ (Бааль Сулам)
Так ось, схильністю до пристрастей формують з себе багатіїв. Найліпші з них великим бажанням і пристрастями визначаються у справі здобування багатства, і вони є першим щаблем у розвитку маси, і подібні до рослинного виду у світі взагалі, бо чужа сила керує ними, спрямовує їх за їхньою властивістю, адже сила пристрасті є чужою силою в роді людському, і запозичена з тваринного рівня.
А завдяки схильності до честолюбства формують з себе володарів, іменитих людей, і вони панують у домі зібрання і в місті тощо. А тим, у кого найбільше бажання і схильність до честолюбства слугує їм, досягають влади. Вони є другим щаблем у розвитку маси, і подібні до тваринного рівня у світі, де сила, що діє в них, вже існує в їхній сутності. І як сказано вище, схильністю до честолюбства наділене людство, як таке, і разом з нею – прагненням до влади, як написано: “Все поклав опорою під ноги свої” (Тегілім, 8:7).
А завдяки схильності до заздрості утворюють з себе мудреців, – як сказали мудреці: заздрість авторів книг примножує мудрість. І ті, у кого бажання сильне, і схильність до заздрості служить їм, стають визначними в осягненні мудрості та знань. І це подібно до людського рівня в загалі світу: сила, котра діє в ньому, не обмежена часом і місцем, а є загальною та всеосяжною щодо всіх деталей світу і всіх часів, а також через природу вогню заздрості, котра є загальною, такою що охоплює всю дійсність і всі часи. Бо такий закон заздрості: якби не бачив щось у ближнього, ніколи не пробудилося б бажання до цього. І виходить, що відчуття нестачі не тому, що бракує йому, а тому, що це є у ближнього, – маються на увазі всі нащадки Адама і Хави в усіх поколіннях. Тому немає краю цій діючій силі, і тому вона придатна до своєї високої й піднесеної функції.
Однак ті, що залишаються без жодної властивості через те, що немає в них сильного бажання, всі згадані три схильності використовують у змішаному стані: іноді жадають чогось, іноді заздрять, а іноді прагнуть до почестей. Бажання їхнє розбито на уламки, і вони схожі на дітей, які хочуть все, що бачать, і не щастить їм досягти нічого, а тому цінність їх як солома та висівки, що залишилися після борошна.
Відомо, що сила корисна і сила шкідлива діють паралельно, тобто наскільки здатна принести користь, – настільки здатна завдати шкоди. Відповідно до цього, оскільки сила кожної окремої людини переважає силу всієї худоби і тварин усіх поколінь і часів, тож і сила зла в ній переважає над усіма. І тому допоки не гідна вона своєї висоти так, щоби служила своєю силою лише для добра, треба дуже оберігатися, щоб не здобула великої міри того, чим визначається людина, – науки та знання. Тож заради цього приховали перші з мудреців мудрість від широких мас, боячись, щоб не трапились їм недостойні учні, і скористалися б силою науки аби завдавати зло і шкоду, і не спалахнули б пристрастю та дикістю тваринною, володіючи великою силою людською, і не зруйнували б увесь світ.
А після того, як здрібніли покоління, та й самі мудреці стали прагнути “сидіти за двома столами”, – тобто й гарного життя, і матеріальних статків, а тому й наблизилися їхні погляди до маси, і почали торгувати собою, і продали мудрість “за плату повії й за ціну собаки”, – то відтоді зруйнувався міцний мур, котрим оточили її перші. І пограбували її собі люди маси, дикуни, і зміцнілися силою людською, і ухопилися за мудрість та розірвали її, – половину успадкували розпусники, половину – вбивці, і виставили її на безчестя та вічну ганьбу, так і до сього дня.
4) І з цього розсуди про мудрість істини, у котру включені всі зовнішні науки, що є її “сімома маленькими служницями”, як відомо. А вона є довершеністю роду людського та ціллю, заради якої всі світи створено, як написано: “Коли б не союз Мій вдень і вночі, законів неба й землі не встановив би Я”. То саме через це визначили нам мудреці (трактат Авот, мішна 5): “Хто користується короною (Тори) – згине”, отже заборонили нам діставати за її допомогою жодну втіху в тілесному житті. І це захищало нас до цього дня. Стояти силою й стіною за мудрість істини, і всякий чужинець і сторонній щоб не рвався увійти до неї. Також щоб не брали з собою від неї аби не вийшли торгувати нею на ринку, як це у вчених зовнішніх наук. Бо кожен, хто входить, вже буде перевірений “сімома перевірками”, аж поки можна бути певним у ньому без жодної підозри та остраху.
Але після всіх цих слів істини ми знаходимо, на перший погляд, велике протиріччя цьому в словах мудреців, бо наведено в Зоар, що напередодні приходу Машіаха розкриється тоді ця мудрість навіть для молодих віком. І згідно з цим ми, виходить, вчимо, що напередодні приходу Машіаха буде все те покоління на найбільшій висоті, так що не треба буде оберігатися, і розкриються джерела мудрості щоби напоїти весь народ. Проте в трактаті Сота, 49 і в трактаті Сангедрін, 97:1, сказали мудреці: “Напередодні приходу Машіаха нахабство зросте… мудрість мудреців смердітиме… і тими, хто боїться гріха, гребуватимуть…”. Отже ясно, що немає гіршого покоління, ніж це. І як можуть існувати два ці вислови? Адже певно “і ці й ті – слова Всесильного живого”.
Справа в тому, що вся надійна охорона і запирання дверей палацу мудрості через страх перед людьми, у яких дух “заздрості авторів книг” перемішаний з силою пристрастей і честолюбства, і їхня заздрість не обмежується лише заздрістю до мудрості та знань.
І з цього виходить, що обидва вислови мудреців разом істинні, коли один з’являється, щоб навчити іншому. Адже після того, як “обличчя покоління, як морда собаки”, тобто волають, як собака “гав, гав” (арам. “дай, дай”), і тими, хто боїться гріха, гребуватимуть, і мудрість мудреців засмердить у них, то само собою дозволено розширити ворота мудрості і зняти надійну охорону, бо будуть гарантованими за природою речей від грабунку і визиску. І немає більше страху недостойного учня, що візьме її продавати на базарі народній масі, що занурена у матеріальне, оскільки не знайдуть вони покупців на цей товар, бо вже ганебною стала для них. А оскільки вже немає надії здобути нею насолод та почестей, зробилася вона цим, само собою, гарантованою і збереженою так що ніхто чужий не наблизиться, а лише ті, хто любить мудрість і кмітливість. І тому знята буде будь-яка перевірка тих, хто входить, – так що навіть молоді за віком зможуть удостоїтися її.
І з цього зрозумій сказане мудрецями (Сангедрін, 98:1): “Не прийде син Давида інакше, ніж у покоління, котре або все достойне, або все грішне”. І дуже дивно це, бо якщо знайдуться кілька праведників у поколінні, то затримається визволення, а коли зникнуть праведники з лиця землі, то тоді буде можливість приходу Машіаха? Дуже дивно.
Однак треба дуже-дуже зрозуміти, що ця справа визволення і приходу Машіаха, сподіваного нами щонайшвидше і в наші дні, є справою кінцевої висоти довершеності осягнення і знання, як написано: “І не вчитиме більше людина ближнього свого знати Творця, бо всі знатимуть Мене від великих їхніх до малих…” А з досконалістю знання отримають досконалість і тіла, як написано у Єшаягу, 65, “Юнак столітнім помре”. А коли вдосконаляться сини Ісраелю повним знанням, посиляться джерела розуму і знань над кордонами Ісраелю, і напоять всі народи світу, як написано у Єшаягу, 11, “Бо сповнена земля знанням Творця”, і як написано: “І полинуть до Творця і до Його блага”. А це посилення знання є поширенням царства Машіаха на всі народи, всупереч грубим масам народу, у котрих їхня уява за досконалість визнає лише силу кулака. І тому вкарбована в їхній уяві поширення царства Ісраелю на народи лише тільки у вигляді влади, що звичайна у тіл над тілами, аби брати свою “платню” від Досконалого з великою пихою, хизуючись перед мешканцями світу. І що я можу зробити з ними, якщо навіть мудреці відштовхнули їх і таких, як вони, від громади Творця, сказавши: “Кожен, хто гордує, – говорить Творець, – не можемо Я і він жити в одному місці”. А також відділити від тих, хто, помиляючись, судить так, що як існування тіла первинно по відношенню до існування душі і досконалого знання, як ніби здоров’я тіла та його потреби передують досягненню душі і довершеності знань. Слабке тіло заважає досягненню досконалих знань, і це є помилкою гіркою та гіршою за смерть. Адже не можна ніяк уявити досконале тіло до того, як дістане довершене знання, тому що воно – як дірявий мішок і розбитий колодязь, не має жодної користі ні собі, ні іншим, за винятком осягнення повного знання, коли тіло йде паралельно з ним у своєму вдосконаленні. І закон цей діє і в деталях, і в цілому, і вчи все це в Зогарі, у главі Шлах, у темі про розвідників.
Також рекомендуємо: “З плоті своєї побачу Всесильного свого“, “Бааль Сулам про поняття “Творець, світло Його та Ісраєль єдині“, “Рабаш про стани в роботі Творця“.