Рабаш про надбання людини в духовній роботі. Частина друга

Закінчення. Першу частину статті читайте тут.

Барух Ашлаг (РАБАШ)

Що таке особиста власність людини

Пояснення полягає в тому, що є категорії “закону” і “правосуддя”.

“Законом” називається те, що потрібно прийняти це як закон вище від знання. І це властивість віри, і прийняття віри повинно бути вище від розуму. Виходить, що нестача знання, розуміння й пізнання предмету залишаються як порожній простір, без знання. І всякий раз людина повинна остерігатися, щоб ця порожнина не наповнилася. І це, – як ми говоримо в благословенні “Той, Хто створив людину”: “…або закриється одна з них, не можна буде існувати”. Але порожнині, тобто місцю нестачі знання не можна наповнюватися, а весь час слід йти вище знання. І це називається “властивість розуму” (моха) (в роботі) на віддачу.

Тоді як властивість правосуддя, або властивість Тори, – це якраз те місце, де людина повинна намагатися зробити все, що в її можливостях, аби зрозуміти Тору. Адже Тора називається “імена Творця”. І ми мусимо усвідомити (їх) та осягнути. І тут, тобто в Торі, ту нестачу, яка називається “отвором”, слід закрити. Іншими словами, щоб не було ніякої нестачі (хісарону). “І той, хто примножує, – це заохочується”[1].

І тому ми говоримо, “що якщо відкриється, можна буде існувати”. “Відкриється”, – мається на увазі, що відкриється “отвір”, тобто отвір і нестача в розумінні Тори. Тоді у людини немає існування і можливості стояти, і вона повинна відразу ж стежити, щоби ця нестача наповнилася світлом Тори, “бо світло в ній повертає до джерела”, – адже це – клі, котре здатне прийняти вище благо. І після цього до нього приходить світло, одягнене в Тору, зване “шістсот тринадцять вкладів”, як сказано в Передмові книги Зогар (стор.242).

Однак в світі прийнято навпаки. Тобто тягар небесного правління, який потрібно прийняти вище за знання, – саме тут кожен хоче зрозуміти, як Творець управляє створіннями, і люди хочуть зрозуміти це в знанні. Тоді як щодо Тори – тут згодні йти вище від знання, не загострюючи уваги на те, аби в достатній мірі зрозуміти її.

У книзі Зогар (глава Хукат, стор.1, коментар Сулам, п.2) сказано: “(Тут написано:) “Це статут Тори^“[2]. І написано: “І це Тора^“[3], – без слова “статут”. “Це статут Тори” сказано, щоб вказати на те, що все в одній єдності, і включити Кнесет Ісраель, тобто Малхут, в Творця, – в Зеір Анпіна, щоб все стало єдиним та неподільним. “Ве-зот “(“і це וזאת”) – це загальне й окреме разом, тобто захар і нуква разом. Адже “вав ו” – це захар, або Зеір Анпін, тобто загальне, а “зот זאת” – нуква, або Малхут, тобто окреме. Але “зот” без додавання “вав” – це статут Тори. Тобто, це безсумнівно, Малхут, яка зветься “статут” та походить із Зеір Анпіна, який називається “Тора”, (і це) лише суд Тори, рішення Тори, тобто Малхут”.

І слід зрозуміти, – що означає, що Зеір Анпін називається “Торою”, і “загальним”, і “захаром”, і “вав”. Тоді як Малхут називається “судом Тори”, і “рішенням Тори”, і “окремим”, і вона називається “нуква”, і “Кнесет Ісраель” (зібранням Ісраелю”).

І зі сказаного вище можна пояснити, що Творець називається Зеір Анпіним, згідно з тим, як каже Арі, що управління світом відбувається у властивості Зеір Анпіну й Малхут, де Зеір Анпін називається “загальним”. Тобто з нього виходить все, однак отримувач від нього завжди бере тільки окремі елементи. Тобто кожного разу від нього розкривається лише частина загального як окремих елементів. І тому Малхут називається “Зібрання Ісраелю”, адже вона щоразу збирає в собі частини Ісраелю, який називається Зеір Анпіним. І це через те, що Малхут є одержувачем вищого блага від Зеір Анпіна.

Однак є інше пояснення: Малхут називається “зібрання Ісраелю” через те, що вона є спільністю всіх душ. І в цьому сенсі можна пояснити, що Малхут бере благо від Зеір Анпіна і передає душі Ісраелю. Однак слід відрізняти вплив Зеір Анпіну, званий Торою, від впливу Малхут, званої “судом Тори” або “рішенням Тори”, яка називається “статутом”.

Відомо, що Малхут називається “вірою”, тобто що небесне правління (малхут) потрібно приймати як закон, вище за знання. Бо таким є рішення Тори, щоби брали віру вище від знання. І це – як сказано вище, тобто що вона відноситься до властивості розуму (моха). У властивості “ліба” (серця) теж потрібно бути вище від знання, і не дивитися на те, як тіло пояснює нам, що нам варто робити, а що – ні. І все повинно бути вище від знання.

Тоді як Тора – це властивість “загального”. Іншими словами, все походить від неї, що означає властивість “нести добро Своїм творінням”, тобто благо і насолоду, яке включається до Його діяння. Також і сила, що дозволяє приймати на себе вище від знання, теж включена в Того, хто дає. Іншими словами, Зеір Анпін, який називається “Пресвятий Благословенний”, повинен давати цю силу так, щоб у нижнього була сила подолати своє знання та йти вище від знання. Адже ця сила називається “світлом”, а будь-яке світло виходить з вищого, і тільки клі відноситься до нижнього. А клі називається “хісарон” (потреба), і хісарон належить нижньому. Іншими словами, якщо нижній відчуває, що йому бракує цієї сили, – тобто що він хоче йти вище від знання, але не може, – це називається судиною (клі). І про це сказано: “Немає світла без судини (клі)”. Як відомо, “немає наповнення без потреби”.

В цьому відношенні можна назвати Зеір Анпін словом “загальне” (клаль), оскільки він включає в собі все. Тобто і властивість віри вище за знання дає він, і властивість Тори, яка називається “імена Творця”. І ми вже говорили про те, що імена “Пресвятий Благословенний” означає “благо і насолоду, що розкривається за допомогою Тори”, бо загальне ім’я Творця – “Добрий, такий, що несе добро”. А в Торі з’ясовується, як в кожній букві Тори розкривається особливе світло. І ця властивість називається “Тора, Ісраель і Творець єдині”.

І зі сказаного нам зрозуміло, чому Зеір Анпін називається словом “Тора”. Це в сенсі “імен Творця”. І це називається “письмовою Торою”, в якій нічого не додаси та не зменшиш. Бо в Тому, хто дає, званому “Пресвятий Благословенний” немає ніякого осягнення. І тому нема чого додати або відняти. А все, що є в Тому, хто дає, розкривається в тому, який отримує. Іншими словами, по отримувачеві відомо, – що саме є в Тому, хто дає.

Між тим, не все, що є в Давцеві, розкривається в отримувачі, проте всякий раз одержувачу розкривається ще один елемент. І тому Малхут, яка є клі отримання, називається “окреме” (прат), а Зеір Анпін називається “загальне”. І тому Малхут називається “усною Торою”, де “уста” називаються розкриттям, коли він розкриває, що є в письмовій Торі, званій “Зеір Анпін”.

Однак Малхут називається “судом Тори”. Що означає, що вся властивість Тори, яка розкривається в Малхут, підпорядковується (рішенням) суду про те, що можна розкривати. Іншими словами, оскільки Малхут називається отримувачем, а на клі отримання було (рішення) суду, що отримувати можна тільки лише за умови, наскільки вони можуть побудувати намір на віддачу, – тому в Малхут відбуваються підйоми й падіння. І вона називається “статут”, оскільки з точки зору віри, це закон без знання. А якщо ми запитаємо себе, чому віра повинна бути властивістю закону, – відповідь на це, що таким було рішення Творця, щоб ми служили Йому вище за знання. І тому це закон.

І з цієї точки зору Малхут називається “рішення Тори”, тобто Тора постановила, що таким буде порядок роботи у відношенні роботи вище від знання. І як пояснює Раши з приводу уривка: “Це статут Тори”[4], – “Як Сатан (обвинувач) і народи світу кидають Ісраель виклик, кажучи: “Що це за заповідь і який в ній сенс?”. Тому сказано про неї “статут” – це рішення Моє, і не маєш права ти сумніватися в ньому”[5]. Тому тут теж немає й питання, чому Творець бажає, щоб ми служили Йому вище від знання. Іншими словами, і на це питання відповідь таке саме, – що це вище від знання. Оскільки простий розум підказує, що якби наша робота була всередині знання, тобто тіло розуміло б шляхи управління Творця створіннями, – не було б можливості, щоб недовірки й атеїсти віддалилися від святості, а всі були б служителями Творця. І про це сказано (Єшаягу, 55:8): “Бо думки Мої – не ваші думки, і не ваші шляхи – шляхи Мої, – слово Творця”.

І як каже книга Зогар, тому написано “І це” з буквою “вав” (тобто “і”), – щоб вказати, що все в одній єдності, та включити Кнесет Ісраель, – Малхут, – в Творця – Зеір Анпіна[6]. Слід пояснити, що відомо, що єдність – це уподібнення за формою. І тому, коли нижні займаються Торою і заповідями з наміром на віддачу, тим самим вони призводять до того, – кожен в корені своєї душі, тобто в Малхут, – щоб вона була заради віддачі, у подобі до Зеір Анпіна, який називається захаром, тобто Тим, хто дає.

І це, як сказано: “І включити Кнесет Ісраель, тобто Малхут, в Творця, тобто Зеір Анпіна”, – і таким чином з’ясовується, що є в загальному (клаль) Зеір Анпін, який передає Малхут, тобто нукві, котра одержує. І завдяки єдності в Малхут щоразу розкривається окреме (прат). І тому Малхут називається “окремим”.

І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували: що таке особиста власність, про яку можна сказати, що вона належить тільки цій людині? І як ми пояснили, у людини в світі є тільки келім, котрі вона створила і які називаються “келім віддачі”. І тільки це належить людині. Але те, що входить до келім отримання, – не належить людині, оскільки це клі створив Творець. Тому все, що входить до цих келім, теж не належить людині. І у людини є тільки те, що вона помістила в келім, які віддають.

Тому Корах, який хотів отримати в чужі келім, тобто в келім отримання, – і свої келім, тобто келім бажання віддавати, які були у нього, теж втратив.

[1] Пасхальна агада: “Заповідано нам розповідати про вихід з Єгипту. І той, хто примножує розповідь про Єгипет, – це заохочується”.
[2] Тора, Бемідбар, 19:2. “Це статут Тори, який заповідав Господь так: говорячи синам Ізраїля, щоб взяли тобі телицю червону без вади, у якій немає каліцтва, на якій не було ярма”.
[3] Тора, Дварім, 4:44. “І це Тора, яку промовив Моше перед синами Ісраелю”.
[4] Тора, Бемідбар, 19:2.
[5] Коментар Раши на Бемідбар, 19:2.
[6] Зогар, глава Хукат, п.2.