Рабаш про поняття віри вище за знання. Частина перша

Барух Ашлаг (РАБАШ)

Що таке “вище за знання” в духовній роботі

Стаття 6, 1989 рік

Ось, написано в молитві “мусаф” на Рош а-Шана: “Так сказав Творець, цар і визволитель Ісраеля, Творець воїнств: “Я перший і Я останній, і крім Мене немає Всесильного”. І слід зрозуміти те, що написано “цар Ісраелю”, а для народів світу – не цар. Чи не є Він Царем світу?

А справа в тому, що нам треба знати, що все, що ми говоримо про Творця, ми говоримо не про Творця як такого, бо про це сказано: “Думка не осягає Його абсолютно”. А всі титули, якими ми говоримо про Творця, – це те, як створіння осягли Його відповідно до цих назв, як сказано: “З діянь Твоїх пізнали ми Тебе”.

Тому, при тому, що Творець є Царем світу, тобто, що навіть коли створіння не бажають визнати Його царювання, Йому не потрібно, щоб вони згодились, щоб Він був царем над ними. А Він панує й не питаючи їх. І робить те, що Він бажає. І ніхто в світі не має жодної думки, а Він чинить те, що бажає. І не потребує Він згоди створінь, як написано: “Я вірю повною вірою, що Він сам робив і робить, і робитиме всі діяння”.

І все ж не слід питати, – якщо так, якщо Він царює нами, нас не питаючи, то чому ми повинні приймати на себе тягар Його царювання, адже так чи інакше Він володарює над нами. А відповідь така, як вже сказано, тобто, що нам треба знати те, що Він володарює нами, ще до того, як людина приймає на себе тягар “Малхут небес” (“царство” властивості віддачі) в стані віри вище за знання. Тобто, що знанням не можна цього зрозуміти.

Іншими словами, в рамках знання людина не бачить, що Його управління ведеться властивістю “добрий і добродійний”. А кожна людина відчуває нестачу в задоволенні, яким вона втішається в своєму житті. І кожен розуміє: якщо насправді бачив би, що те, про що він молиться і просить у Творця, він отримує відразу ж те, що просить, – це називається “в рамках знання”. Тобто, що людині не треба вірити, що Творець чує молитву, адже вона бачить на свої очі, що Творець допоміг їй.

Але ж, коли людина молиться до Творця кілька разів, і здається їй, що Творець не зважає на її молитву, і доказом цьому є те, що не отримала нічого з того, про що вона молилася, тоді людині потрібно зміцнитися і сказати, що вона вірить, як написано: “Бо Ти чуєш молитву кожних уст”. А оскільки це протирічить знанню, адже логіка показує людині, що Творець (боронь Боже) не звертає уваги на неї, то коли вона переборює це і говорить, – хоча розум та знання зобов’язує її розуміти саме так, вона стверджує: “Я не дивлюся на це, а вірю я вірою мудреців, які сказали нам, що Творець таки чує молитву кожних уст”, – тоді це зветься “вірою вище знання”.

Завдяки прийняттю тягаря Малхут небес таким чином, заслуговуємо потім стану “І полюби Творця Всесильного свого всім серцем своїм” і приходимо до тотожності властивостей, що зветься “келім віддачі”, в які Творець дає все благо та насолоду, котрі Він бажав дати.

І зі сказаного ми розуміємо те, що саме ми маємо досягти тим, що ставимо Творця царем над собою. Бо з цього ми отримуємо келім, щоб змогли би втішатися Творцем. І тому що робить Творець? В час, коли немає в нас зв’язку з Ним, Він не дає нам нічого, і те, що ми не можемо втішатися від того, чого в нас немає, означає, що ми не можемо отримувати насолоду від Творця.

Лиш тільки починаючи з тієї міри, коли людина вірить в Творця, тоді можна сказати, що вона отримує від Творця. Однак той, хто, – хай нас омине! – не вірить в Творця, той не може отримувати від Нього. А лише мірою віри в Нього, – цією мірою людина може отримувати від Творця те, що Він бажає дати створінням.

Однак, дійти рівня прийняття на себе тягаря Малхут небес, – це велика робота.

1) Адже людина має знати, що коли немає в неї віри в Творця, – то як вона може просити щось від Творця?

2) Що дасть людині те, що буде в неї трепет перед Творцем. Тобто, кому на користь вона має прийняти на себе Малхут небес? Чи це для власної користі, чи на користь Творця? І якщо, скажімо, це на благо Творця, то виникає запитання: що дасть Творцю те, що ми будемо вірити в Нього, в те, що Він – Цар? Що це додає до Нього? Щодо царя “з плоті й крові” ми розуміємо, що йому потрібна пошана. Але Творець, – чи треба Йому, щоби створіння вшановували б Його, і чи Він взагалі потребує створінь?

І це, як написано в “Передмові книги Зогар”: “А трепет, що є річчю основною, це щоб трепетала людина перед Творцем тому, що Він великий і володарює над усім. Великий тому, що Він є коренем, з якого розповсюджуються всі світи. І велич Його видно в Його діяннях. І Він володарює над усім, тому що всі світи, які створив, і вищі, і нижні, вважаються як ніщо перед Ним, і не додають нічого до Його сутності”. Тобто, всі створіння нічого не додають до Нього.

Якщо так, навіщо нам треба працювати заради небес, як написано: “Усі діяння твої хай будуть в ім’я небес, а не для власної користі”. Адже Творець нічого не отримує з того, що ми працюємо для Нього, як сказано, – оскільки немає нестачі в Нього. Якщо так, для чого ми повинні працювати ради віддачі?

Однак, все це тільки на добро створінням, адже цим вони врятуються від розбіжності властивостей з Творцем, і удостоються тотожності властивостей, що зветься “Як Він милосердний, так і ти милосердний”. Тобто, не те щоб Він потребував, аби працювали для Нього (боронь Боже), неначе Йому необхідна пошана від створінь. А те, щоб “працювали на користь Творця”, що зветься “виключно в ім’я небес”, – з цього зросте користь для створінь, щоб вони мали насолоду. І це зветься, що скорочення та приховання було для того, щоб проявити досконалість Його діянь. Тобто, щоб створіння могли б мати задоволення і не відчували б ніякого сорому, а це – стан тотожності властивостей та злиття з Творцем.

І з цього зрозуміємо те, що ми запитували: адже написано “цар Ісраелю”, а чи для народів світу Він – хай нас омине! – не Цар? А відповідь така, що в плані духовної роботи кожна людина є цілим світом, як написано в Зогарі. Тому людина складається з народів світу і з властивості “Ісраель”. Якщо так, “цар Ісраелю” буде означати, що коли людина приймає на себе Малхут (царство) небес, Творець зветься “цар Ісраелю”.

Тобто, “Ісраель” називається яшар-ель (ті ж самі літери), себто, людина говорить, що Він – її Цар. Тобто, не говорить, що Творець є Царем світу, “сам по собі”, тобто без того, щоб створіння свідомо прийняли на себе Його царювання. А “цар Ісраеля” називається те, що людина свідомо приймає на себе тягар царства (малхут) небес.

У той час, як “народи світу” називаються тому, що Він царює ними поза їхнім усвідомленням. Отже, Творець є Царем світу, попри те, що вони не мають і поняття віри в Творця, і не бажають навіть думати про “Малхут небес”.

Це зветься, що Творець є Царем над народами світу. Тобто Він царює ними і робить все, що бажає, без їхнього відома, адже це Він робить і робитиме все, що відбувається. Тому, коли написано “цар Ісраеля”, маються на увазі ті, хто прийняв на себе тягар Малхут небес свідомо і за своїм бажанням. Це називається “цар Ісраеля”.

І це як написано: “І стягують з людини коли вона усвідомлює це, і коли не усвідомлює”. “Коли усвідомлює” означає категорію “цар Ісраеля”. “Коли не усвідомлює”, – народи світу. Адже Він царює над ними, хоча в людини немає й наміру навіть подумати про віру, – ця категорія в людині називається “народи світу, які є в людині”.

І в плані сказаного з’ясується вислів “Так сказав Творець, цар Ісраеля”, – що тим людям, які вже прийняли на себе тягар Його царства, говорить: “І визволив їх Творець воїнств”. Тобто, вони відчувають, що Творець визволив їх з рук “народів світу”, влада яких – в категорії “моха” і “ліба” (розум і серце). Де моха означає, що народи світу говорять, що лише те, до чого зобов’язує знання, це є істиною. Але ж вірити вище знання, – вони не дають людині права на те, щоб вона йшла цим шляхом.

Також і ліба означає, що вони не дають людині вийти з себелюбства. А вони говорять, – те, що серце бажає і відчуває, і це для власного блага, – такі дії вони дають дозвіл робити. Але ж якщо людина бажає працювати ради віддачі, вони пручаються усіма силами, і не має змоги людина вийти з-під їхньої влади. Тільки сам Творець, – Він визволяє її від їхньої влади.