Від редакції: глибинним змістом і фундаментом кабалістичної практики є “єднання (івр. – їхудім), тобто зв’язування людиною у своїй свідомості подій, що проходять перед нею, своїх реакцій на них, із діями Творця. Таке зусилля вимагає міцної віри, яка домінує над матеріальним знанням, та володінням достатній мірі кабалістичною теорією.
У благословенні та молитві це відбувається природним чином, оскільки без віри та внутрішнього єднання людини із Джерелом звернення до Творця з проханням чи вдячністю втрачає будь-який духовний зміст. Однак і в рамках звичайного матеріального існування, – без безпосереднього особистого спілкування з Творцем в даний конкретний момент, – кабаліст повинен прагнути залишатися на зв’язку з Ним.
Підтримка, зміцнення та розвиток сили такого зв’язку забезпечується техніками їхудім. У якості прикладу однієї з таких технік можна назвати рекомендацію мудреців кабали здійснювати короткі благословення за кожну насолоду, що відчуває людина, – до та після її отримання.
Єднання імен АВАЯ-Елогім означає поєднання у свідомості людини в гармонійній єдності двох форм управління Творцем своїм створінням:
– форми особистого управління (АВАЯ), – коли людина перебуває у злитті із Джерелом,
– та форми загального управління (Елогім), – коли людина осягає шляхи управління Творця усім загальним створінням, та собою, як його часткою.
Ці форми, по суті, є правою та лівою лініями управління, а людина, досягаючи їхнього поєднання у своєму світовідчутті, стає “середньою лінією”, що усуває протиріччя між ними, та приймає “форму” Творця.
У техніках їхудім написаний практично весь текст Зогару та частина текстів у Вченні про десять сфірот. Описи їх удосталь знаходяться у творах Бааль Сулама і Рабаша.
У пропонованому до прочитання тексті Бааль Сулам пояснює теоретичні основи практики їхудім та наводить одну з її технік.
Переклад Міжнародної академії кабали.
Єгуда Ашлаґ (Бааль Сулам)
Послання шістнадцяте
1925 р. (фрагмент)
Вже говорив я від імені Бааль Шем Това, що до того, як виконати заповідь, не треба взагалі думати про особисте управління, а навпаки, має людина сказати: «Якщо не я собі – хто мені?» Але після дії зобов’язана людина заспокоїтися і вірити, що не завдяки «силі моїй і міці руки моєї» виконав я цю заповідь, а лише силою Творця, бо так задумав про мене з самого початку, і так був я вимушений зробити.
Такий самий порядок і в справах нашого світу, бо вони, духовне та матеріальне, відповідають одне одному. Тому перш ніж виходить людина на вулицю здобути собі щоденний заробіток, треба їй відкинути свої думки про особисте управління, і тоді вже сказати: «Якщо не я собі – хто мені?». І вдатися до всіх заходів, які роблять матеріальні створіння, щоб як і вони, здобути собі свої копійки. Однак увечері, коли приходить додому і заробіток його при ньому, боронь Боже й подумати, що завдяки численності своїх видумок дістав той здобуток, адже навіть коли просидів би в льосі весь той день, так само мав би той заробіток в руках. Бо так задумав про нього Творець з самого початку, і так мало статися.
І попри те, що для зовнішнього розуму це є речами суперечливими, і не прийнятними для серця людського, все ж зобов’язана людина вірити так, бо саме таке присудив їй Творець в Своїй Торі, через книги та їхніх авторів.
І це є суттю поєднання «АВАЯ-Елогім», де суть АВАЯ це особисте управління, коли Творець являє собою все, і не потребує, щоби «мешканці глиняних домів» допомагали Йому. А Елогім – за ґематрією “тева (природа)“, коли людина поводиться згідно зі своєю природою, яку Творець втілив у системи матеріальних неба й землі, і дотримується законів, як і решта матеріальних створінь. Але разом з цим вірить в ім’я АВАЯ, тобто, в особисте управління, а отже, поєднує одне з одним, – «і будуть як одне в його руці», – і приносить цим задоволення своєму Створювачу, і дає цим світло в усі світи.
І це є суттю трьох речей: заповідь, гріх, дозвіл. Так, що заповідь є місцем святості. Гріх є місцем сітри ахри (букв. «іншої сторони»). А дозвіл, що не є ні заповіддю, ані гріхом, – це місце системи, за яке воюють святість та сітра ахра. І коли людина робить дозволені речі, і не поєднує їх з володінням святості, все це падає у власність сітри ахри. А коли людина зміцнюється, аби робити з тим, що належить до дозволеного, поєднання з Творцем, – в міру своїх сил повертає дозволене у власність святості.
І цим я пояснив те, що сказали наші мудреці: «З цього випливає, що наданий лікарю дозвіл лікувати». Пояснення: хоча лікування, безсумнівно, в руках Творця, і людські мудрування не впливають на Нього, все ж повідомив Він нам в святій Торі: «А лікар вилікує», аби повідомити нам, що це є дозволом, тобто місцем системи, що між заповіддю та прогріхом. Якщо так, то ми зобов’язані зі свого боку передати під владу святості цей «дозвіл». А як можна його підкорити? Так, що коли людина йде до вправного лікаря, і той дає їй ліки, тисячу разів випробувані, і потім, коли заслуговує дістати одужання і здоров’я, тоді зобов’язана вірити, що і без лікаря Творець вилікував би її. Бо вже визначено їй життя ще заздалегідь, і замість того, щоб виспівувати хвалу та славу лікарю-людині, вона дякує і вихваляє Творця, і цим забирає і дозвіл в межі святості.
Тим же чином діють і щодо решти «дозволеного». І цим все більше розширюються межі святості, – так, що святість поширюється повною мірою, і раптом людина бачить себе і весь свій духовний рівень, що стоїть вона і живе в палаці святості. Бо настільки розширилася святість і її межі, що вже займає своє справжнє місце. І зрозумій це.
Все сказане пояснював я вам вже кілька разів, тому що ці поняття є каменем спотикання для багатьох людей, які не отримали ніяких пояснень щодо особистого управління, а «для раба зручно жити забутим». І замість роботи воліє певності, і ще більше прагне відкинути сумнівні питання щодо своєї віри, і хоче побачити собі знаки та дива надприродні, тому й зазнають кари і «кров їхня їм же на голові». Бо від самого гріха Адама Рішона й вище винайшов Творець виправлення для цього гріха за принципом АВАЯ-Елогім так, як я пояснив. І це суть сказаного: «В поті обличчя свого їстимеш хліб», а природа людини така, що дуже важко їй сказати: «дарування Творця» про те, що сама досягла великими зусиллями. І, само собою, має вона місце для роботи, – зміцнитися в повній вірі в особисте управління, і вирішити, що навіть без своєї роботи дістала б усе це. І тим все більше підсолоджується цей гріх.
Єгуда Лейб
Також рекомендуємо: “Зогар про інструменти єднання дуальності“, “Бааль Сулам про порядок поєднання виправлення із досягненням мети творіння“, “Рабаш про поняття “молитва мас” в духовній роботі“, “Робота в серці“.