Передмова до книги Зогар. Частина перша

Переклад Міжнародної академії кабали.

Єгуда Ашлаг (Бааль Сулам)

Передмова до книги Зоар

1) Бажаю у цій передмові з’ясувати деякі, на перший погляд, прості речі, тобто такі, котрих всі торкаються, і багато чорнил пролито задля їх з’ясування. І при всьому цьому, наразі не прийшли ми щодо них до ясної й задовільної думки.

Питання  перше: що є нашою сутністю?

Питання друге: яка наша місія у довгому ланцюжку дійсності, котрого ми є маленькими ланками?

Питання третє: коли ми дивимося на себе, ми відчуваємо себе зіпсутими і нікчемними, гідними ганьби більш за будь-що інше. А коли ми дивимося на Майстра, який утворив нас, то ми повинні були б бути на вищому ступені достойностей, так що не було б більш достойних слави. Бо це є обов’язковим, аби від досконалого Майстра походили б досконалі дії.

Питання четверте: здоровий глузд зобов’язує вважати, що якщо Творець є добрим й тим, хто дає добро, так, що не існує вище за Нього, хай благословиться, то як з самого початку створив так багато створінь, щоб мучилися й страждали всі дні свого існування, адже чи не в звичаї доброго чинити добро, або принаймні не настільки вже завдавати зло?

Питання п’яте: як можна, щоби з Вічного, якому немає початку й кінця, походили б створіння що існують, які є минущими й негідними?

2) І для того, щоб з’ясувати все це в повній мірі, треба нам упередити справу кількома дослідженнями. І не в сфері забороненого (хай нас омине!), – тобто щодо «Ацмуто», сутності Творця, котрого думка абсолютно не здатна збагнути, і через це немає в нас ані міркування, ані розсуду про Нього. А в сфері, де дослідження є заповіддю, – тобто дослідження Його дій, як наказано нам в Торі: «Знай Всесильного батька свого і служи Йому»[1], а також сказано в «Пісні єдності»: «З дій Твоїх пізнали ми Тебе».

І ось, перше дослідження таке. Як можемо уявити, щоб створіння було чимось «новим», що означає нову річ, котра не була включена до Нього перед тим, як створив її? Адже ясно кожному, хто вивчає це, що не може бути чогось, що не було б включене до Нього, – до цього ж схиляє нас і здоровий глузд. Бо не існує такого, хто давав би те, чого в нього немає.

Друге дослідження. Якщо ж зможеш сказати, що зі сторони Його всемогутності певно Він може створити суще з нічого, тобто нову річ, котрій немає існування в Ньому, – то постає питання: що це за «суще», про яке можна було б вирішити, що немає йому місця в Ньому, а воно дійсно нове.

Третє дослідження про те, що сказали кабалісти, що душа людини є частиною Творця внизу, так що немає відмінності між Ним і душею, просто Він – «все», а душа – «частина». І порівняли це з каменем, вирубаним з гори, коли немає різниці між каменем і горою, просто це – «все», а це – «частина». І згідно з цим треба дослідити, припустимо, що камінь, котрий відокремлюється від гори, відділяється від неї за допомоги сокири, для цього готової, і нею відокремлюється «частина» від «усе». Але як  уявити це щодо Нього (хай благословиться й звеличиться), щоб відділилася частина від Його «Ацмуто», сутності, вийшла б з Його сутності і стала б «частиною», відокремленою від Нього, тобто душею, так, щоб можна було б її збагнути лише як частину Його сутності?

3) Четверте дослідження: оскільки система «сітри ахра» (зворотної сторони) і кліпот є надзвичайно далекою від Його святості, так що годі й спробувати уявити таке віддалення, – то як можна, щоб вони походили і дістали б існування від Його святості? Мало того, святість Його ще й підтримує їхнє існування.

П’яте дослідження: феномен воскресіння мертвих. Адже тіло є річчю настільки нікчемною, що відразу ж після свого народження воно присуджено до смерті й поховання. І мало того, в Зогар ще сказано, що поки тіло все не згниє, не зможе душа піднестися на своє місце в Ґан Еден, райському саду, поки є ще якісь рештки від нього. То якщо так, що то за потреба, щоб знову постало у воскресінні мертвих, і чи не зміг би Творець насолоджувати душі без нього? І ще дивніше те, що сказали мудреці, що мертві мають постати до життя зі своїми вадами, щоб не сказали: «Інший він», – а після цього вилікує їхні вади. І треба зрозуміти, – чи хвилює Творця те, що скажуть «інший він»? Настільки, що заради цього Він знову створить вади, що в них, і буде змушений лікувати їх.

Шосте дослідження: про те, що сказали мудреці, що людина є центром усієї дійсності, і всі вищі світи, і цей, матеріальний, світ, зі всім їхнім наповненням, створені лише тільки заради неї (Зогар, Тазріа, 40). І зобов’язали людину вірити, що для неї створений світ (Сангедрін, 37:1), хоч на перший погляд важко повірити, що заради цієї маленької людини, вага  якої не більше за волосину щодо значущості цього світу, а тим більше щодо цінності всіх вищих світів, котрим краю немає, їм і їхній величі, трудився Творець створити все це для неї. А також – навіщо самій людині все це?

4) Щоб урозуміти всі ці питання й дослідження, є лише один спосіб: подивитися в кінець дії, тобто на мету творіння, бо не можна зрозуміти будь-що посередині справи, а лише в кінці її. І також ясно, що немає такого, хто б діяв безцільно, бо лише того, хто несповна розуму, побачиш, що він діє без цілі.

І я знаю, що примудряються деякі з тих, які відкинули «тягар» Тори та заповідей, говорити, що Творець створив всю дійсність і залишив її напризволяще, бо через ницість цих створінь не личить Творцеві при Його величі наглядати за їхньою мізерною і ганебною поведінкою. Однак не з великого розуму говорять таке, бо не можна судити про ницість і нікчемність нашу, не вирішивши, що це ми зробили себе з усіма зіпсутими і ганебними сторонами нашої природи. Але коли ми вирішуємо, що Творець (хай благословиться) довершений в усій досконалості, Він є тим «ремісником», що створив і спланував наші тіла з усіма схильностями, добрими й ганебними, що в них, то авжеж з-під рук досконалого Майстра ніколи не вийде діяння мерзенне й зіпсуте, і кожна дія свідчить про характер дії. І чим завинив дефектний одяг, якщо якийсь недотепний кравець пошив його?

І дивись на зразок цього (в трактаті Тааніт, 20) випадок, коли йшов рабі Елазар до рабі Шимона, і зустрівся йому один чоловік, дуже потворний. Сказав він: «До чого потворна та людина!» Сказав йому той: «Іди й скажи Майстрові, який зробив мене: “До чого потворне те клі, що Ти створив”».

Отже, ті, що примудряються сказати, що з причини ницості нашої і нікчемності не личить Йому наглядати за нами, і залишив Він нас, вони лише сповіщають про свою недоумкуватість. Бо уяви собі, коли б зустрів ти якусь людину, яка спромоглась би створити створіння з самого початку, щоб вони мучились би та страждали всі дні свого життя, як ми, а крім того, закинула б їх кудись позад себе, не бажаючи навіть наглядати за ними, щоб аби трохи допомогти, – як би ти зневажав і гудив би ту людину. І чи може спасти на думку таке про Того, хто Єдиний мусить існувати (хай благословиться і звеличиться)?

5) І згідно з цим, здоровий глузд зобов’язує нас побачити протилежне тому, що бачиться поверхневому погляду, і дійти висновку, що ми насправді є створіннями найкращими і найвищими, нескінченно важливими, тобто дійсно гідними та відповідними Майстру, який створив нас. Бо будь-яка вада наших тіл, яку ти хотів би обміркувати, – після всіх пояснень, котрі ти б собі винайшов, – все вказує лише на Творця, який створив нас і всі наші характеристики. Адже ясно, що Він утворив нас, а не ми, і Він знав всі ті процеси, котрі відбуватимуться, походячи з усіх природних поганих наших властивостей і схильностей, що вкарбовані в нас. Але річ в тому, про що ми говорили, що треба нам подивитися в кінець справи. І тоді зможемо зрозуміти все. І є також приказка у людей: не показуй дурню половину роботи.

6) І вже вказували нам кабалісти («Древо життя», Ворота правил, розд.1), що створив Творець світ ні для чого іншого, як тільки аби насолодити створіння. І на це нам треба звернути увагу і всі думки, бо то є кінцеві намір і дія всього створення світу. Також треба вдивитися в те, що, оскільки задумом творіння було насолодити створіння, отже, є обов’язковим, що створив у душах надзвичайно велику міру бажання отримати те, що бажав їм дати. Адже величина будь-якої насолоди й задоволення виміряється величиною бажання отримати їх, так що чим більше бажання отримати – в тій же мірі й насолода більша, а що менше бажання її отримати – в тій же мірі зменшується й міра насолоди від отримання. Отже, сам задум творіння зобов’язує неодмінно створити в душах якомога більш надмірне бажання отримувати, що відповідає мірі великої насолоди, котрою Всемогутній задумав насолодити душі, бо велика насолода і велике бажання отримувати паралельні й дорівнюють одне одному.

7) Після того, як з’ясували це, ми вже наблизились до розуміння другого дослідження, до його кінцевого та повного сенсу. Ми досліджували, аби зрозуміти, що то за вид існування, про яке можна чітко вирішити, що воно не присутнє в Його сутності, не включене до неї так, щоб сказати, що це є новим створінням, «сущим з нічого».

І тепер, коли ми дізналися напевно, що задум творіння, котрим є «насолодити створіння», створив, безсумнівно, міру бажання отримати від Творця всі ті приємність і благо, котрі задумав для них, то, певно, це бажання отримувати не було включене в Його сутність до того, як створив його в душах, бо від кого отримає? Отже, створив річ нову, котрої немає в Ньому. І разом з тим зрозуміло згідно із задумом творіння, що зовсім не потрібно було Йому створювати щось більше, ніж це бажання отримувати. Адже це нове створіння вже є достатнім Творцеві, аби реалізувати весь той задум творіння, котрим задумав дати нам насолоду, бо все наповнення, що в задумі творіння, тобто всі види благ, котрі задумав для нас, вони приходять прямо від Його сутності. І не треба Йому створювати їх наново, коли вони вже потрапляють як «суще із сущого» у велике бажання отримувати, що в душах. Отже, стало нам, беззаперечно ясно, що вся матерія, від початку до кінця, котра є в новому створінні, вона ніщо інше як «бажання отримувати».

8) І з цього ми також повністю зрозуміли думку мудреців, яку навели в третьому дослідженні. Бо ми там дивувалися їм:  як можна сказати про душі, що вони є частиною Творця внизу, дорівнюючи це до каменя, що відрубаний з гори, і немає між ними різниці, крім того, що це – «частина», а це – «ціле». І дивувалися ми: припустимо, камінь, відокремлений від гори, дійсно зробився частиною за допомоги сокири, котра для цього й існує, але щодо сутності Творця, як можна сказати таке? І як відокремилися душі від Його сутності і вийшли з загальності Творця бути створіннями?

Але з того, що ми з’ясували, цей феномен робиться добре зрозумілим, бо так само як сокира розрубує і розділяє матеріальну річ надвоє, так і розбіжність властивостей розщеплює в духовному, розділяючи надвоє.

Наприклад, коли двоє людей люблять одне одного, ти скажеш, що вони злиті, як одне єство. І, відповідно, коли вони ненавидять одне одного, скажеш, що вони далекі одне від одного, як схід від заходу. І не йдеться тут про наближення або віддалення за відстанню, а мається на увазі тотожність властивостей. Тобто, коли  вони подібні за властивостями один до одного, якщо один любить все, що любить його товариш, і ненавидить все, що його товариш ненавидить, і таке інше, виходить, що вони люблять один одного і злиті один з одним.

А якщо є між ними певна різниця у властивостях, тобто, коли один любить щось, не зважаючи, що його товариш це ненавидить, і таке інше, – отже, в мірі цієї відмінності властивостей, вони є далекими та ненависними один одному. І якщо, наприклад, вони мають протилежні властивості, тобто, все, що один любить, є ненависним іншому, і все, що цей ненавидить, інший це цьому полюбляє, – отже, тоді вони далекі один від одного, як схід від заходу, тобто абсолютно далекі.

9) І ось ти знаходиш, що в духовному розбіжність властивостей діє так, як сокира, що розділяє  матеріальні тіла, а міра віддалення відповідає мірі протилежності властивостей. І з цього зрозумій: оскільки до душі включене бажання отримувати задоволення, і ми переконались вище, що цієї властивості абсолютно не існує в Творцеві, бо від кого отримає? – то ця відмінність у властивостях, котру здобули душі, діє на відокремлення їх від Його сутності, як сокира, що відрубує камінь від гори. Так що через цю різницю у властивостях вийшли душі із загальності Творця, і відділилися від Нього бути створіннями. А все те, що душі отримують від Його світла, це приходить як «суще від сущого», від сутності Творця.

Коли так, виходить, щодо світла Творця, котре вони отримують в свої келім, тобто бажання отримувати, що немає ніякої різниці між ними і сутністю Творця, адже воно дістається їм як «суще із сущого», прямо від Його сутності. І вся відмінність, що між душами і сутністю Його, лише в тому, що душі – це частина від Його сутності, тобто міра світла, котре отримали у своє клі, в бажання отримувати. І тоді воно вже частина, що відокремлена від Вищого, оскільки несе у собі відмінність властивості бажання отримувати. Адже ця відмінність у властивостях зробила (душу) частиною, і цією відмінністю вийшли з категорії «все» і зробилися категорією «частина». Отже, між ними немає нічого відмінного, окрім того, що це – «все», а це – «частина», як камінь, відокремлений від гори. І вдивися якомога краще, бо неможливо довше говорити про такі високі речі.

[1] Писання, Діврей а-Ямім 1, 28:9

Читати далі…

Також рекомендуємо: “Твердиня, оплот спасіння мого“, “Хто свідчить про людину“, “Відмінність між поняттями “облачення і “пряме світло“, “Передмова про вчення про десять сфірот“.