Єгуда Ашлаг (Бааль Сулам)
Шаматі
15. Що означають в роботі “інші боги”
Почуто двадцять четвертого Ава (3 серпня 1945 р.)
Написано: “Не створюй інших богів перед лицем Моїм”, – і Зогар пояснює, що потрібні “камені для зважування її”. І запитує про це: “Як за допомогою каменів зважують роботу аби тим самим дізнатися про свій стан на шляху Творця?”. І відповідає: адже відомо, що в той час, коли людина починає працювати більше, ніж звикла, тіло починає брикатися та щосили спиратися цій роботі, оскільки віддача для тіла – ярмо й тяжкий тягар, і воно не може винести цієї роботи. А протидія тіла виражається в людині появою сторонніх думок, і воно починає ставити відомі питання: “Хто і що?” (“Хто такий Творець ваш?”, “Що дає вам ця робота?”).
І з приводу цих питань людина каже, що, звичайно ж, всі ці питання посилає їй сітра ахра (нечисті сили) аби перешкодити в роботі. Якщо ж людина говорить, що вони приходять від нечистих сил, то порушує написане: “Не створюйте інших богів перед лицем Моїм”.
А сенс в тому, що людина повинна вірити, що питання ці приходять від святої Шхіни, тому що “немає нікого, крім Нього”. І свята Шхіна розкриває людині її справжнє становище, показуючи тим, що посилає їй ці питання, звані сторонніми думками, – чи йде вона по шляху Творця. Тобто за допомогою цих сторонніх думок вона бачить, як вона відповідає на ці питання, що вважаються сторонніми думками. І все це людина повинна знати, розуміючи свій справжній стан в роботі – аби знала, що робити.
І це схоже на історію про те, як один приятель захотів дізнатися, наскільки його друг любить його. Звичайно ж, лицем до лиця друг приховає себе через сором, тому людина підіслала когось, хто буде лихословити тому про неї, і тоді вона побачить реакцію свого приятеля в той час, коли той далекий від свого друга. І тоді людина зможе дізнатися правду, – якою мірою друг любить її.
А сенс в тому, що коли свята Шхіна показує людині своє обличчя, тобто Творець дає людині життя й радість, в такому стані людина посоромиться сказати, що ж вона думає з приводу того, щоб працювати заради віддачі та нічого не отримувати для себе. Тоді як не перед Її лицем, – тобто коли життя і радість остигають, що означає “не перед її лицем”, – тоді людина може бачити своє справжнє становище з точки зору віддачі. І якщо людина вірить, що “немає нікого, окрім Нього”, – як написано, – а всі сторонні думки посилає їй Творець, тобто лише Він діє, то, звичайно ж, вже знає, що робити і як відповісти на ці важкі запитання. І це виглядає так, ніби Вона посилає їй посланців побачити, як вона лихословить про Неї, про своє Царство Небес. Так це можна пояснити.
І людина може зрозуміти, що все виходить від Творця, – адже відомо, що ці сторонні думки, якими тіло тисне на людину, не приходять до людини в той час, коли вона не займається роботою. Ці ґнобливі думки, які приходять до людини в настільки виразному відчутті, що просто рояться в її мозку, з’являються якраз після надзвичайно великого просунення в Торі й роботі.
І це називається “камені для її зважування”. Тобто камені ці падають їй у свідомість, коли вона хоче зрозуміти відповіді на ці питання, адже вона збирається тепер зважити та оцінити мету своєї роботи, – а чи дійсно варто працювати заради віддачі й працювати, віддаючи душу свою та всю себе так, щоби її єдиним бажанням була лише надія, що якщо й придбавати щось в цьому світі, так тільки з метою роботи заради надання задоволення Творцеві, а не заради чогось матеріального.
І тоді починається гостра суперечка, – коли вона бачить, що то одна сторона перетягує, то інша (дослівно: “і тут лик, й там”). І про це попереджає сказане: “Не створюйте інших богів перед лицем Моїм”, – аби не сказали, що інші боги дали вам камені зважити за їхньою допомогою вашу роботу; а “перед ликом Моїм”, – тобто людина повинна знати, що це “Мій лик”. І це для того, щоби людина побачила справжню форму основи та фундаменту, на якому зводиться будівля її роботи.
І основний тягар, який є в роботі, виникає через те, що ці два висловлювання суперечать один одному.
1) Адже, з одного боку, людина повинна намагатися аби вся її робота була спрямована на досягнення злиття з Творцем, щоб кожне її бажання було лише – завдати задоволення Творцеві, й нічого – для власної користі.
2) З іншого боку, ми бачимо, що це не основна мета, адже мета творіння полягала не в тому, щоби створіння віддавали Творцеві, – оскільки Він не відчуває жодної нестачі та не потребує того, щоби створіння давали Йому щось, – а навпаки, мета творіння визначена бажанням Творця завдати насолоди створінням, тобто, – щоби створіння отримали від Творця насолоду й благо.
І дві ці речі суперечать одна одній, будучи далекими, як то кажуть, немов полюс від полюса, – адже, з одного боку, людина повинна віддавати, а з іншого боку, людина повинна отримувати. Іншими словами, з точки зору виправлення створіння, треба досягти злиття, яке визначається рівністю властивостей, щоби всі її дії були тільки заради віддачі, після чого можна виконати мету творіння – отримувати від Творця насолоду і благо.
Тому, коли людина виховала в собі звичку йти шляхом віддачі, то, зрозуміло, немає в неї келім отримання. А в той час, як йде шляхом отримання, – немає в неї келім віддачі. Однак за допомогою “каменів для зважування її” вона знаходить і ті, й інші келім разом. Бо після претензій та розгляду, які виникли в неї під час роботи, після того, як подолала свій егоїзм та прийняла владу Творця над собою, досягнувши віддачі і в серці і в розумі, тепер, коли вона збирається притягнути вище світло, є в неї вже тверда основа в тому, що все повинно бути лише заради віддачі. Тому, навіть якщо отримує якесь світіння, відразу отримує його заради віддачі.
І це тому, що вся основа її роботи побудована виключно на віддачі, і це називається отриманням заради віддачі.
Також рекомендуємо: “Немає нікого, окрім Нього“, “Хто свідчить про людину“, “Рабаш про бажання отримувати в духовному“, “Нагорода в роботі“.