Книга «Зоар для всех» («Зоар ле-Ам») – это адаптация Зоар для нашего поколения.

Этот проект имеет своей целью создание полного перевода книги "Зоар" с комментарием "Сулам" на русский и украинский языки с последующим ее изданием в печатном и электронном форматах. Организация и финансирование проекта осуществляется группой энтузиастов из разных стран мира, осознающих важность распространения каббалы для дальнейшего развития человечества

Хто свідчить про людину. Частина перша

свет

Від редакції: потреба у досягненні властивості Творця, — властивості віддачі, — відсутня в людині та є для неї надприродною. Але через відсутність такої властивості людина не може отримати найвищий рівень насолоди у всесвіті, — осягнення Творця. Саме на розвиток такої потреби і спрямована значна частина реалізації методики кабали, яка відноситься до першого рівня духовної роботи людини, що зветься «підготовкою», роботою у стані вкриття, або — роботою у виборі.
Про це, та про багато чого іншого — у пропонованій статті Рабаша в перекладі Михайла Гонопольського.

Барух Ашлаг (РАБАШ)

1985, стаття 37

В Зогарі, (розділ) Шофтім (і в (коментарі) «Сулам», стор. 8, пункт 11),  мовлено: «Заповідь ця, вона — свідчити в суді, аби не втратив його ближній гроші через те, що не свідчить. І тому встановили автори Мішни[1]: хто свідчить про людину? — стіни дома його. Що таке стіни дома його»? Вони — це стінки його серця, як написано: «І повернув Хізкіягу обличчя своє до стіни. І встановили автори Мішни: навчає (це нас), що Хізкіягу молився з-проміж стінок серця свого.

І навіть домочадці свідчать про людину. Домочадці — це 248 органів його. Бо «тіло[2]» зветься «дім». Бо так встановили автори Мішни: грішник, — прогріхи його викарбувані на його кістках. Також і праведник, — заслуги його викарбувані на його кістках. І через це сказав Давід: «Всі кістки мої скажуть».

А чому прогріхи відбиті в кістках більше, ніж на плоті, жилах й шкірі? Це тому, що кістки, вони — білі. А чорне писання розпізнається лише тільки з білини. Як Тора, — яка біле з середини, тобто пергамент, і чорне ззовні, тобто чорнила. Чорне й біле, вони — тьма і світло. Навіть і тіло в майбутньому постане на своїх кістках, і тому заслуги й провини викарбувані на кістках. І якщо заслужить, — постане тіло на своїх кістках. А якщо не заслужить, — не постане, і не буде йому воскрешення мертвих».

І треба розумітися на тому, чим поясняє Зогар про суд, — що людина повинна свідчити перед судом, аби ближній її не втратив гроші. І пояснюють це згідно з устроєм духовної роботи. Отже, треба зрозуміти, що то за позов, який людина подає, та від кого вона вимагає, і про що, — для того, щоби бути гідною віри, — людина має свідчити.

В роботі на Творця людина вимагає від Нього, щоби дав їй те, чого вона  жадає від Нього. Якщо так, (якщо свідчить для того), щоби показати, що вимога її — вимога правдива, — то чи ж Творець не знає, — говорить людина правду, чи брехню? І лише якщо людина свідчить, — саме тоді Він знає, що доводи, які вона наводить, це правда? І ще: як це людина, котра є гідною віри, свідчить про себе? І ще треба зрозуміти: чому тут свідчення має бути з-проміж стінок серця її, — бо ж наводить доказ про значення (виразу) «стіни дому його» від Хізкіягу, де написано: «І повернув Хізкіягу обличчя своє до стіни». І пояснювали ми, що мається на увазі «з-проміж стінок серця його».

Якщо так, — тут, в свідченні людини, (воно) також має бути «з-проміж стінок серця». Але, чи не відомо, що свідчення повинно бути з вуст, як сказали кабалісти: «з вуст їхніх, а не з написаного ними»? А тут каже, що має бути з-проміж стінок серця, а не з вуст.

І, також, треба зрозуміти те, що говорить: «Бо так встановили автори Мішни: грішник, — прогріхи його викарбувані на його кістках. Також і праведник, — заслуги його викарбувані на його кістках».

І чи на матеріальних кістках викарбувані прогріхи й заслуги? Як це, — духовну річ, якою є гріхи й заповіді, записано на кістках? І ще важче те, — як пояснює: «Це тому, що кістки, вони — білі. А чорне писання розпізнається лише з білини». І ще треба зрозуміти те, що він мовить такими словами: «Навіть і тіло в майбутньому постане у воскрешенні мертвих на своїх кістках». Що це, — саме «на своїх кістках», — тобто що від його кісток залежить, чи встане у воскрешенні, чи ні?

І щоби зрозуміти наведене вище з точки зору (духовної) роботи, маємо згадати відоме правило, що «немає світла без клі«. Тобто, — неможливо отримати якесь наповнення, якщо немає нестачі й порожнини, щоби було місце увійти наповненню. Як у прикладі, коли людина не може з’їсти обід, якщо вона не є голодною. Та ще й більш від того, — міра насолоди, яку людина є здібною отримати від їжі, виміряється згідно з мірою відчуття нестачі, яке є в неї стосовно їжі.

Виходить, там, де людина не відчуває ніякої нестачі, нема чого їй сподіватися на жодне (з існуючих) в світі задоволень, аби було би можливим отримати його, — тому що немає місця отримати будь-яке наповнення.

Коли ми говоримо про порядок роботи, а саме — коли людина починає входити у внутрішність роботи, — мається на увазі, що бажає виконувати роботу святості[3] в аспекті наміру дати задоволення Сотворителю своєму, — то, безумовно, згідно з наведеним вище правилом мусить бути відчуття нестачі цього. Тобто, людина відчуває, що вона повинна віддавати Творцю. І згідно з мірою, якою вона відчуває необхідність віддавати Творцю, в цій мірі ми можемо сказати, що є в неї клі. А наповнення для цього клі, — воно (надходить) в час, коли людина віддає Творцю, тобто — коли бажає надати задоволення, що означає, що тіло вже згодне віддавати Творцю.

Оскільки ж людину створено з природою «отримувати, а не віддавати», то якщо вона бажає займатися віддачею, — звісно, що тіло опирається цьому. Якщо людина бажає займатися віддачею, тобто — є в неї бажання досягти такого клі, — а клі зветься «бажання і відчуття нестачі», — тоді негайно «з’являється» тіло й питає: «Для чого ти бажаєш змінити природу, в якій тебе створено? І що то за відчуття нестачі, котру ти відчуваєш, як ніби бракує тобі цього? Чи ти на сто відсотків  усвідомлюєш, що ти повинна працювати заради віддачі? Чи ти не бачиш, як загал виконує роботу святості, і не дотримуються ретельно всіх деталей в тих діях, які вони виконують. Інакше кажучи, також і під час їхніх занять Торою або заповідями, вони дивляться, головним чином, (на те,) щоби дія була «в порядку», — з усіма деталями і подробицями, — а не на намір. І кажуть: «Звісно, те, що є можливість робити, — ми робимо». А на намір не звертають уваги, бо кажуть, що робота заради віддачі стосується видатних людей, а не всього загалу».

Виходить, що тіло, яке з’являється та задає свої запитання, очевидно, воно запитує резонно. І, оскільки не дають йому відповіді, яка його задовольняє, — воно не дозволяє людині міркувати в судженнях  бажання віддачі, — бо правда за ним.

«Бо немає світла без клі». Адже, якщо ти не відчуваєш нестачу (того), що треба займатися віддачею, то чого ти струшуєш світи? Тому, насамперед, тіло каже людині: «Скажи мені, яка потреба в цьому, — тобто в бажанні віддавати, — а потім поговоримо далі». А згідно зі сказаним вище, потреба в цьому бажанні повинна бути така, щоб людина відчувала би страждання в тому, що вона не може віддавати. Якщо так, то через те, що немає в неї клі, — звісно що не може заслужити світло, тобто наповнення.

Тому, людина повинна намагатися мати великий хісарон[4] внаслідок того, що вона не може віддавати Творцю. А (потреба) зветься хісароном, як відомо, відповідно до відчуття страждань, яких людина зазнає через хісарон. В іншому випадкові, навіть якщо немає в  неї того, чого вона шукає, — все ж таки, це ще не називається хісарон. Тому, що справжній хісарон вимірюється згідно з біллю, який є в людини від того, чого їй бракує, — а інакше це зветься: «аби сказати й забути».

[1] Мішна — основа так званої «Усної Тори», тобто,  — записаних кабалістами в 2 столітті н.е. законів роботи з вищим світлом і екраном, які до того існували і були переказувані лише в усній формі. Слово «мішна» походить від «лешанот» — «повторювати», або «вивчати». Складається з шести розділів, разом з написаними згодом коментарями (Ґемара) утворює Талмуд.
[2] Тіло — бажання отримувати, або ж, — сукупність егоїстичних келім отримування, які є в людині на кожному ступені її духовного розвитку.
[3] Святість — віддача як властивість Творця. Стосовно людини — мета духовної роботи, як сказано: «Будьте святі, бо Я святий» (Ваікра, 19, 2), а в процесі її — міра уподібнення Творцю.
[4] Хісарон — відчуття нестачі вищого світла, духовного наповнення, тобто міра відмінності від властивості Творця, повної віддачі. В загальному сенсі — відчуття нестачі будь-чого.

Читати далі…

Завантажити Зібрання творів Рабаша (поки що) російською мовою можна тут.

Оставьте комментарий

Чтобы оставить комментарий, заполните форму.
*Все комментарии проходят модерацию.

Вы можете использовать HTML теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>