Книга «Зоар для всех» («Зоар ле-Ам») – это адаптация Зоар для нашего поколения.

Этот проект имеет своей целью создание полного перевода книги "Зоар" с комментарием "Сулам" на русский и украинский языки с последующим ее изданием в печатном и электронном форматах. Организация и финансирование проекта осуществляется группой энтузиастов из разных стран мира, осознающих важность распространения каббалы для дальнейшего развития человечества

Рассветный сон

От редакции: мы продолжаем наполнять рубрику “В творческом круге”. Сегодня перед вами небольшое эссе нашего товарища из Киева Евгения Сачли, который изучает каббалу около трех лет.

***

Заплющивши очі, Заха дивився у майбутній світанок. Вірніше, він чекав на нього, або готувався до його приходу. Хтозна звідки насправді він береться?… Може його взагалі не існує, а є тільки день і є ніч. Про них знають всі. Це безперечно. А все інше – то просто вигадки тих, хто бажає, щоб їх вважали мудрішими.

Заха це знав. Але все одно, вірив, що існує щось на грані світла і темряви. Щось таке, що знає обидва боки сутності. Дещо таке, що насправді має розв’язання суперечності, яка заважала Засі жити останнім часом.

Жах признатися собі, що усе, що його оточує, все, у що він вірить, все, що має значення для його близьких, взагалі позбавлене сенсу існування… Цей жах потрохи випивав із Захи його життя. Засі зовсім було б не-шкода, якби він ділив свою силу з кимось близьким. Але життя витікало невідомо куди. І хоча струмок був тонесеньким, й навряд швидко спромігся би спустошити Заху, він знав: часу залишилось небагато та, якщо він не отримає відповідь найближчими днями, то все станеться дуже просто. Заха раптом припинить своє існування і все.

Він взагалі не шкодував би життя, якби це було для когось, чи для чогось. Але просто так? Без відповіді. Навіть без натяку на пояснення – ЧомуСамеТак??? Заха на це зовсім не був готовий.

Саме тому він не спав. Не спав всупереч своїй природі, не спав, не дивлячись на те, що на всій планеті, а може й в усьому Всесвіті, він був єдиний, хто вірив у якийсь міфічний світанок та чекав на нього в примарній надії отримати хочь якусь відповідь на питання: “Чому Саме Він тут народився?”

Дурниці й несинітниці. Він це знав, – але йому все одно нічого не залишилось.
Може саме тому йому не хотілося спати. В це важко повірити, бо й досі ніхто не чув про будь-кого, хто провів би ніч без сну і вижив після цього. Але Заха боявся зовсім іншого. Нуж бо, до нього ніхто не прийде і він так і залишиться без відповіді?
..
Це сталося так, як він й не чекав. Хтось раптом сів поруч і дуже важко зітхнув. Дехто, певно, був дуже втомлений та ледь тримав себе щоб не заснути.
“Певно, це Світанок”, – зрадів Заха, та був вже готовий стрибати від щастя. Але Світанку було дуже важко. І Заха соромився одразу закидати його питаннями, та й чомусь природно хотілося якось допомогти.
Світанок спочатку мовчав. Потім коли Заха обійняв його та спробував віддати частку свого життя (не всю, але трошки, – щоби, все ж таки, встигнути запитати), Світанку дійсно полегшало.

Заха чекав мовчки, але Світанок відповів. Не зовсім так, як Заха хотів спитати, але цілком змістовно. Він сказав: “Чому я тут? Звісно, тому, що не можу інакше. Бо я люблю тебе. Але якби ти знав, як я тебе ненавиджу!”.

“Дякую”, – відповів Заха і одразу заснув щасливий.
Бо він отримав справжню відповідь, і знав що попереду справді довге, цікаве, щасливе і сZ повнене змістом життя…

А потім був новий День.