Від редакції: для наших україномовних читачів цією статтею Рабаша ми розпочинаємо публікацію кабалістичних матеріалів українською мовою. Рубріка “Кабала українською” буде наповнюватися в мірі завершення перекладів. Ми плануємо, також, відкрити сторінку, з якої можна буде завантажити кабалістичні книги, що перекладені українською. Робота в цьому напрямку ведеться, та ми маємо надію, що перша книжка вийде незабаром.
Наразі у нас ще нема кабалістичного глосарію українською, тому деякий час для пояснення термінів, окрім редакційних пояснень, ми будемо використовувати глосарій російською мовою.
Барух Ашлаг (РАБАШ)
Стаття 13, 1984 р.
Зрозуміймо те, що іноді називають духовне іменем [simple_tooltip content=’В кабалі рівні розвитку душі, тобто рівні духовного осягнення, звуться (знизу нагору) нефеш, руах, нешама’]”нешама”[/simple_tooltip], як написано: “гуф ве-нешама” (з івр. “тіло й душа”). А іноді називають духовне іменем “нефеш”, як написано: “Полюби Творця свого всім серцем своїм і всією душею (в ориг. – “нефеш”) своєю”.
Зазвичай, коли йдеться про духовне, тоді говорять про найвищий ступінь, який є там, і це – “нешама”. Аби знала людина, що вготований для неї високий рівень, яким є “нешама”. І щоби це пробудило в ній, в серці її, стан прагнення, – досягти цього. І міркувала б: що то за причина, з якої вона ще досі не осягла його. Тоді людина почне розуміти, що все, чого бракує їй для того, аби дійти осягнення духовного, – це брак тотожності властивостей.
Бо тіло народжується з єством самолюбства, і це – стан відмінності властивостей стосовно Творця, який осягається нами, як такий, що лише віддає. Відповідно до цього повинна людина очистити своє “тіло”, і прийти до тотожності властивостей, аби вона також прагнула чинити дії, які є лише віддачею. І через це буде в неї можливість дійти того високого рівня, що зветься “нешама”. Тому завжди висловлюються виразом “тіло й нешама”.
Але ж, коли йдеться про порядок роботи, тоді після ступеня “тіло” йде ступінь “нефеш”. Тому й говорить уривок: “Полюби Творця свого всім серцем своїм і всією душею (“нефеш”) своєю”. Бо це наступний рівень, який іде за “тілом”.
Тому й написано “усім серцем”, а потім – “і всією душею”. Тобто, усе те, що є в людини, вона повинна бути готова віддати Творцю. Але потім, якщо вона досягла більш вищого рівня, тобто “руах”, а потім “нешама”, – вона також повинна бути готовою віддати Творцю. Просто уривок починає це з першого ступеня, який йде за “тілом”.
І все, що є в людини, вона має віддати Творцю, – це означає, що вона не робить нічого задля себе, але ж усе на користь Творця І вона нічого не варта в своїй самоцінності, а все – на користь Творця.
А через це зрозумієш те, що написано в Зоарі (глава “Трума”, стор.219, пункт 670, і в [коментарі] “Сулам”): “І всією душею”. Питає: було б треба сказати – “і душею”. Що таке “і всією душею”? “Всією” – чому це сказано? І відповідає: з’явилося воно, щоби узагальнити [поняття] “нефеш”, “руах”, “нешама”. Бо це й є “і всією душею своєю”, – усім, що приєднує до себе ця “нефеш”.
З цього ми бачимо, що Зоар пояснює нам: слова “і всім”, які Тора додає нам, – вони для того, щоб сповістити нас, що також і в категорію “нефеш” включені й “руах”, і “нешама”. Проте, свідомо починає категорією “нефеш” тому, що після ступеня “тіло” починається ступінь “нефеш”. Але ж, коли ми говоримо просто про духовне, ми називаємо його [ступінь] ім’ям “нешама”, як написано: “і дух (в ориг.”нешама”) життя вдихнув у ніздрі її”.
І для того, щоб досягти ступеню НАРАН, ми повинні йти шляхом віддачі та намагатися вийти з самолюбства. І це зветься “шлях істини”. Тобто, через це дійдемо осягнення міри істини, що є в управлінні Творця, який поводиться з нами у властивості “Добрий і Той, хто дає добро”.
І це називається “Печатка Творця це істина”. А означає це, що завершення роботи Творця, – а саме Його праці у створінні світів, аби насолодити створіння, – щоби людина мала дійти властивості “істина Творця”.
Щоб знала людина, – коли вона вже дійшла досконалості своєї. Це після того, як осягла управління Творця, – те, що воно у властивості “Добрий і Той, хто дає добро”. При тому, що є в неї повний достаток, – повинна, також, наглядати, щоби був повний достаток і в інших теж. Тобто, щоб вона бачила, що є повний достаток у всього загалу.
І це наведено в “Передмові до Вчення десяти сфірот” [Бааль Сулама] (пункт 150), і ось його слова: “А четвертий рівень любові, зміст якої, – любов, яка ні від чого не залежить, і також вона – вічна. Бо після того, як переважив також терези усього світу на заслугу, – тоді ця любов вічна й абсолютна. І не зможе бути уявлене жодне приховування й утаєння в світі, бо в ньому – місце цілковитого проявлення Творця, згідно з написаним: “І не приховуватиметься більше Вчитель твій, будуть очі твої бачити Вчителя твого”. Бо вже знає всі справи Творця з усіма створіннями в категорії істинного управління, яке розкривається з імені Його, – “Добрий і Той, хто дає добро злим і добрим”.
Виходить з цього, що коли людина досягла остаточної досконалості, яка полягає в стані осягнення її істинного становища, то перед цим є попередні етапи. Як написано там, у “Передмові до Вчення десяти сфірот“, що “перший ступінь – це повернення до Творця від остраху”. І написано (в пункті 63): “Перша сходина осягнення проявлення Творця, – тобто осягнення і відчуття управління винагородою і покаранням, – таким чином, що засвідчить про людину “Той, хто знає таємне”, що не повернеться до глупоти своєї знову”; як згадано вище, – цей ступінь зветься “повернення від остраху”, коли зловмисності людини вважаються її помилками. І називається “незакінчений праведник” і, також, називається “середній”.
Але до того, про що сказано вище, є ще одна ознака того, – чи йде людина шляхом істини. І це – позиція протиріччя. Тобто, незважаючи на те, що людина бачить, що зараз вона у стані гіршому, ніж перед тим, як вона почала йти шляхом істини, – вона почувається більш близькою до святості. Бо, коли людина починає йти шляхом істини, то відчуває, що вона більш ніж завжди є віддаленою від святості. А згідно з відомим правилом “піднімають у святості, а не понижують”, то постає питання: чому зараз, коли йде шляхом істини, вона відчуває, що пішла назад, а не вперед, як належить бути, коли прямують шляхом істини? Щонайменше, – аби не спускатися так з попереднього стану?
А відповідь на це така, що має бути небуття перед існуванням. Що означає, що передусім повинно бути клі, яке зветься “нестача”, а потім – є місце виповненню недостачі. Тому, передусім, повинна людина йти уперед, кожного разу все більше й більше наближаючи себе до істини.
Тобто щоразу вона просувається вперед, і бачить своє становище, – що занурена вона в себелюбство. І чимраз вона повинна бачити все більше, – наскільки самолюбство є злом. Тому, що себелюбство це перешкода наша тому, щоби дістатися добра й насолоди, які Творець приготував для нас. Бо воно, як відомо, – те, що роз’єднує нас і Творця.
І, згідно з цим, зрозуміємо: те, що людина думає, що вона йде навспак у час, коли розпочинає шлях істини, – тоді маємо знати, що не так воно. Навпаки, вона іде і просувається до правди. І що перед цим, коли робота її ще не була заснована на шляху віддачі й віри, тоді вона була далека від того, щоб бачити правду.
Але ж зараз людина повинна дійти і відчути зло, що в її нутрі. Як написано: “Не буде в тобі чужого божка”. І пояснювали кабалісти: “Який він, “чужий божок” у тілі людини? Це зла основа”. Тобто, бажання отримати, що в ній, яке є в нутрі людини, – саме воно і є її зло.
І тоді, коли вже вона дійшла до визнання зла, тоді доречно сказати, що є бажання виправити його. Виходить, згідно з цим, коли ще не усвідомила своє зло в такій мірі, що не може терпіти його більше, – немає їй що виправляти. Тож висновок з усього цього: що людина й справді просунулася набагато вперед у категорії істини, аби побачити своє істинне становище.
І в час, коли людина бачить зло, що в ній, в мірі, що не може терпіти його, тоді починає шукати порад, як вийти з цього. Але ж єдина рада, яка є в людини з [simple_tooltip content=’Кабалістичне поняття, яке утворене зі слів: яшар-к-ель, – прямо до Творця’]”ісраелю”[/simple_tooltip], – це лише звернутися до Творця, аби Він освітлив очі й серце її, щоби виповнити її вищим світлом, як сказали кабалісти: “Тому, хто прийшов очиститись, – допомагають йому”.
І тоді, коли людина одержує допомогу від Творця, тоді всі нестачі виповнюються світлом Творця. І тоді вона починає сходити сходами святості, тому що вже приготований в ній нестаток тим, що прийшла до розуміння свого істинного стану. Тому є тепер “місце” отримати свою цільність.
І тоді людина починає бачити, як вона щодня, відповідно до своєї роботи, піднімається все вище.
Але належить завжди збуджувати ту річ, що згладжується з серця. А річ ця – саме те, що необхідно для виправлення серця, і це – товариська любов, кінцева мета якої – дійти любові до ближнього. І це те, що є неприємним серцю, яке зветься “самолюбство”. Тому, коли є будь-яке зібрання товаришів, повинні пам’ятати, – треба “покласти на стіл” це питання.
Тобто, щоби кожен запитав себе, – наскільки ми вже просунулись у любові до ближнього. І скільки дій зробили, щоби надати собі поступу в цій справі.
Переклад Михайла Гонопольського
Завантажити Зібрання творів Рабаша (поки що) російською мовою можна тут.